31. Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи

25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Анти­комінтернівський Пакт строком на 5 років. У 1937 р. до Пакту приєдналася Італія. У 1939 р. до Пакту приєдналися Угорщина, Іспа­нія, Румунія. Політичні цілі учасників Пакту полягали в тому, щоб вести спільну боротьбу проти тих, хто діє навколо Комінтерну. Учас­ники Пакту взяли на себе зобов'язання не створювати труднощів іншій стороні, якщо вона вступить у війну з СРСР. Антирадянська спрямованість Пакту була очевидною. Очевидним було і те, що учас­ники Антикомінтернівського Пакту не мали наміру обмежува­тися у своїх агресивних планах тільки ліквідацією СРСР. Якою була реакція США, Англії і Франції на утворення Антикомінте­рнівського Пакту? У США був прийнятий закон про нейтралітет, який з 1 травня 1937 р. діяв уже на постійній основі. Англія вважала, що оскільки Пакт спрямований проти СРСР, то він не був загрозою для країн Заходу. Слід наголосити, що плани учасників Антикомінтернівського Пакту входили у протиріччя, не співпадали з інтересами США, Англії і Франції. Однак вони розраховували, що їм вдасться відкупитися від країн фашист­ського блоку за рахунок інтересів СРСР. Для здійснення цієї мети вони проводили політику, яка мала в той час різні найменування: у США – по­літика нейтралітету, в Європі – полі­тика "умиротворення" і "невтру­чання", але в кожному разі її антирадянська, антикомуністична суть зали­шалася незмінною. Вона полягала у спробах викликати війну між блоком фашистських держав і СРСР, яка мала привести до послаблення обох сто­рін. Це, з точки зору США і Англії, мало утвердити їх гегемонію у світі. Після під­писання з Німеччиною «Антикомінтернівського пакту» Японія по­чала новий етап своєї агресії в Китаї. В прийнятій ще в серпні 1936 р. в Японії новій зовнішньополітичній програмі «Основні принципи націо­нальної політики» ставилися завдання «ліквідувати загро­зу з півночі, з боку Радянського Союзу», «зустріти у все­озброєнні Англію та Америку», поширити «національне й економічне просування на південь, особливо в район країн південних морів». Зазначалося, що основна мета зовнішньої політики Японії – «перетворити імперію но­мінально й фактично на стабілізуючу силу в Східній Азії». Спочатку японська вояччина, згідно з «меморандумом Танаки», вдерлася на територію Монгольської Народної Республіки (березень 1936 р.). Але радянський уряд 12 бе­резня 1936 р. підписав із МНР протокол про взаємну до­помогу на 10 років. Монгольські війська разом з Черво­ною Армією розгромили японських інтервентів. Це зму­сило Японію змінити напрямок своєї агресії.

7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інци­дент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тянь­цзінь, Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створи­ти на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньч­жоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань­чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імпера­тором Пу І). Через місяць японські війська висадилися бі­ля Шанхая, захопили його й попря­мували на захід, здо­були Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Хань­коу, захо­пили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організу­вала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї. Становище Китаю в цих умовах значною мірою зале­жало від позицій великих держав. США, додержуючись «доктрини Стім­сона» (від 7 січ­ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Хелл направив звер­нення до 62 країн-учасниць пакту Бріана-Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не на­зивав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американський закон про нейтралітет забороняв експорт воєнних матеріалів до воюючих країн. Користуючись тим, що ні Японія, ні Ки­тай не оголошували стану війни, Ф. Рузвельт заявив, що на них дія цього закону не поширю­ється. Американські поставки в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися. 5 жовтня 1937 р. у своїй промові в Чикаго Рузвельт за­кликав до створення «карантину» щодо японського агре­сора. Суперечності між США й Японією ще більше загострилися після потоплення японською авіацією в груд­ні 1937 р. трьох американських танкерів. Проте в цілому політика США щодо Японії залишалася незмінною.

Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссель­ській конфе­ренції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР по­рушив пи­тання про санкції проти неї. Як і раніше, Ліга Націй пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, фактично поту­рали Японії. СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні пос­тавки, а також надав позики (в 1938 р. – на 100 млн. дол., а в 1939 р. – на 150 млн.). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який пе­редбачав посилення радян­ської допомоги Китаю. Радян­ський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармати, боєприпаси, бензин і т. п. Радянські льотчики прик­ривали китайські міста від японської авіації, бомбардували японські військові об'єкти на Тайвані, їхні кораблі на річці Янцзи. В той час японська вояччина здійснила воєнні провока­ції проти Радянського Союзу. В липні-серпні 1938 р. во­на атакувала радянський кордон у районі озера Хасан. Це не був звичайний прикордонний інцидент – японці вико­ристовували важку артилерію. Радянські війська розгроми­ли й відкинули агресорів з радянської території. Було підписано перемир'я. Проте японські мілітаристи на цьому не зупи­нилися. 11 травня 1939 р. вони вдерлися на територію Монголь­ської Народної Республіки в районі річки Халхін-Гол. Японська вояччина розраховувала з боями захопити не тільки Монголію, а й частину радянської території. Однак 20 серпня радянські та монгольські вій­ська перейшли в рішучий наступ і за 10 днів закінчили оточення та роз­гром японських інтервентів. І це за день до початку дру­гої світової війни. 15 вересня 1939 р. Японія змушена була підписати з СРСР та МНР угоду про припинення воєнних дій з 16 вересня. Воєнна агресія Італії, Німеччини та Японії в 1935-1937 рр. остаточно розставила на протилежних позиціях два блоки держав у капіталістичному світі. Західна полі­тика «невтручання», «умиротворення» мілітаристських держав, їх відмова від радянських пропозицій колектив­ної відсічі агресорам неминуче вели до нової світової вій­ни.