57. Крах мандатної системи на Близькому Сході

За пропозицією президента США В. Вільсона, до статуту Ліги Націй було введено поняття мандату, тобто повноважень на управ­ління тією чи іншою територією від імені Ліги Націй. Згідно з ман­датною системою, усі території були поділені на три групи мандатів: «А», «В», «С». До групи «А» входили колишні володіння Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату. Група «В» охоплювала колишні німецькі колонії у Центральній Африці. Ман­дати групи «С» стосувалися Південно-Західної Африки та островів Тихого океану.

До жовтня 1918 р. Сирія і Ліван входили до складу Османської імперії. В жовтні 1918 р. турецькі війська залишили Сирію і Ліван, але ще задовго до цього у відповідності з угодою «Сайкс-Піко» (1916) Великобританія і Франція підготували поділ арабських провінцій Османської імперії. Сирія і Ліван ввійшли до сфери впливу Франції. У квітні 1920 р. на конференції в Сан-Ремо було прийняте рішення про передання Франції мандата на Сирію і Ліван. Остаточний крах мандатної системи на Близькому Сході відбувся після 2-ї світової війни.

В лютому 1946 р. Сирія і Ліван винесли питання про негайну евакуацію англо-французьких військ на обгово­рення Ради Безпеки ООН. 17 квітня 1946 р. всі іноземні війська покинули територію Сирії, а 31 грудня 1946 р. були виведені з Лівану. Великобританії вдалося зберегти свою військову присутність в Іраку і Йорданії. В березні 1946 р. Йорданія була проголошена незалежною державою.