91. Вихід Франції з військової організації нато (лютий 1966 р.)

До середини 60-х років між Францією та її західними партне­рами намітилися доволі відчутні суперечності з ряду кардинальних проблем міжнародної політики та стратегії НАТО. Ш. де Голль взяв курс на обмеження впливу США в Західній Європі, блокування вход­ження до «Спільного ринку» Великобританії, відновлення золото­го стандарту в міжнародних валютно-фінансових розра­хунках, здобуття Францією лідерства в ЄЕС, забезпечен­ня її економічних інтересів як у галузі промисловості, так і сільського господарства. З 1959 р. прези­дент Ш. де Голль почав здійснювати заходи щодо виходу Франції з військових структур НАТО, що відбулося врешті-решт у лютому 1966 р. Вихід Франції з НАТО став однією з найважливіших скла­дових нового зовнішньополітичного курсу країни, спрямованого та відігравання Францією самостійної міжнародної ролі. Його елемен­том був також новий, оснований на здоровому прагматизмі підхід до відносин з Радянським Союзом, іншими країнами «со­ціалістичного табору». Вихід Франції з системи інтегрованого команду­вання зброй­ними силами НАТО в 1966 р. і ліквідація військових баз та інститутів блоку, що перебували на її території, безперечно, свідчили про гли­боку кризу в системі західних союзів.

Політика протистояння та ультимативних вимог щодо своїх головних партнерів – США, Великобританії та ФРН у межах як Атлантичного союзу, так і Європейсько­го економічного співтова­риства призвела в другій по­ловині 60-х років до фактичної зов­нішньополітичної ізо­ляції Парижа. Тому прагнення керівництва П'ятої Республіки до розширення та поглиблення відносин з країнами протилежного блоку, яке знаменувало повер­нення до старої європей­ської моделі зовнішньополітичної поведінки («держава, що балансує між своїми конкурен­тами») у значною мірою було єдиною можли­вою за тих умов раціональною стратегією.