92. Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам (14 грудня 1960 р.)

14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея прий­няла історичну Дек­ларацію про надання незалежності ко­лоніальним країнам і народам. Про силу антиколоніальних настроїв у світі і в ООН переконливо свідчив уже той факт, що ніхто не наважився проголосувати проти і лише 9 країн утрималися (Австралія, Бельгія, Великобританія, До­мініканська Республіка, Франція, Португалія, Іспанія, Південна Африка та Сполучені Штати Америки).

Важко переоцінити значення цього документа, який засвідчив спільне засудження людством колоніалізму. Декларація проголосила не тільки право, колоніальних народів на незалежність, а й перед­бачила створення сприятливих умов для його втілення в життя. Дек­ларація засудила пригнічення народів іноземними гнобителями, домі­нування й експлуатацію як порушення фундамен­тальних прав люди­ни, що суперечить Статуту ООН. Декларація проголосила, що всі народи мають право на самовизначення; недостатня політична, еко­номічна, соціальна й освітня підготовка не повинна слугувати пере­поною для незалежності. Наголошувалося, що будуть припинені всі воєнні дії або репресивні заходи проти залежних народів, аби дати їм можливість мирно і вільно використати їх право на цілковиту незале­жність. Щодо інших територій, які ще не здобули незалежність, передбачалися негайні заходи для передання всієї влади народам цих територій без будь-яких умов у відповідності з їх вільно виявленим бажанням цілковитої незалежності й свободи. Водночас Декларація містила принципово важливі положення щодо цілісності держав. Підкреслювалося, що будь-які спроби часткового або повного пору­шення національної цілісності й територіальної єдності країни несу­місні з цілями та принципами Статуту ООН. Через рік після прий­няття Декларації, в 1961 р.. Гене­ральна Асамблея утворила Комітет 17-ти для контролю за втіленням її в життя і вироблення необхідних реко­мендацій. У 1962 р. Комітет був розширений і став Комітетом 24-х. Він виряджав місії, заслухову­вав петиції, робив рекомендації щодо ситуації на тій чи шшій території.

На основі Статуту ООН (розділи XI, XII і XIII) створена більш ефективна система міжнародної опіки над несамоврядними терито­ріями. У ряді випадків ООН втручала­ся з метою припинення ворож­нечі (Індонезія, Кашмір, Палестина). Отже, ООН діяла як головна міжнародна антиколоніальна сила.

З прийняттям у 1960 р. Декларації про деколонізацію настав новий, більш активний період в антиколоніальній діяльності ООН. Створена правова основа руху поневолених народів до незалежності. Найбільша заслуга ООН полягала в утвердженні нового порядку у світі, у встановленні справедливих відносин між метрополіями і коло­ніями, у сприянні економічному, соціальному, куль­турному й полі­тичному розвиткові новоутворених неза­лежних держав. Молоді країни ставали повноправними членами Організації Об'єднаних Націй, що забезпечувало міжнародний захист їх національних інтересів.