110. Нові незалежні держави (снд)

Більшість країн Заходу була незацікавлена в розпаді СРСР. Вони всіляко підтримували спроби Горбачова зберегти імперію. Західні країни звикли до світового порядку, в якому існують дві наддержави, де кожна знайшла своє місце в системі міжнародних відносин. Поява нових держав обумовлювала нові міжнародні клопоти. Беззастереж­ною підтримкою користувались лише країни Прибалтики, перед якими Захід відчував моральну відповідальність.

Однак, коли розпад СРСР став фактом, країни Заходу стали визнавати нові держави. Натомість вони висунули низку умов:

- у новоутворених державах мусять бути гарантовані права лю­дини;

- вони приєднаються до договору про нерозповсюдження ядер­ної зброї (ДНЯЗ), а Україна, Білорусь і Казахстан до договору з обме­ження стратегічних озброєнь (ОСО-1).

Новоутвореним державам (крім Росії, Білорусі і України) дове­лось пройти процедуру прийняття в ООН. Міжнародне співтова­риство, насамперед країни "G-7" ("Великої сімки"), погодились нада­ти країнам СНД фінансову допомогу для виходу з економічної кризи, але при умові проведення ринкових реформ, запровадження приват­ної власності та дотримання міжнародних угод про права людини. Країни СНД уклали між собою договори про дружбу і співробіт­ництво. Крім того, кожна з них розширює свої міжнародні зв'язки. Мусульманські країни налагоджують зв'язки з мусульманським сві­том. Молдова відновлює зв'язки з Румунією, Україною й Росією, Казахстан і Білорусь орієнтуються на Росію. Україна намагається ста­ти мостом між Заходом і Сходом, проводить багатовекторну полі­тику.

При створенні СНД лідери України, Росії, Білорусі домовились, що координуючими органами СНД стануть їх Рада глав держав та Рада урядів. Місцем перебування визначено Мінськ. Уже на перших засіданнях координуючих органів СНД виявилось, що у членів Спів­дружності різні підходи щодо подальшої долі організації. Так, Укра­їна, Молдова, Закавказькі держави, Туркменистан вважають, що зав­дання СНД – підготувати кожну з держав до того, щоб вона стала повністю незалежною. Іншу позицію займають Росія і Білорусь. Вони прагнуть перетворити СНД на організацію, яка б нагадувала фе­деративну державу на зразок СРСР. На цьому шляху вже зроблено перші кроки: підписано Ташкентський пакт про воєнне співробіт­ництво деяких країн СНД, з метою уніфікації законодавства створено Міжпарламентську асамблею, між Росією, Білорусією, Казахстаном і Киргизією створено митний союз. Росія і Білорусь заявили про спів­товариство і узгодження дій з багатьох питань економічного і полі­тичного життя.

Одна з найгостріших проблем у відносинах країн СНД є згор­тання господарських зв'язків між підприємствами. Головна причина руйнування цих зв'язків полягає в тому, що вони за радянських часів створювались для потреб військово-промислового комплексу (ВПК), який на теперішній час втратив свою могутність. Серед країн СНД найбільш неврегульованими були відносини між Україною і Росією, між Азербайджаном і Вірменією. Зрештою у червні 1997 р. між Україною і Росією було підписано широкомасштабний договір, який Державною думою Росії ратифіковано лише у грудні 1998 р. Розпад СРСР і утворення нових незалежних держав зумовили нову розста­новку політичних сил у країнах СНД. Основне протистояння ведеться між демократичними і прокомуністичними силами, набираючи не­рідко форм відкритої боротьби.

Отже, країни з числа колишніх республік СРСР перебувають на різних рівнях політичного та економічного розвитку, по-різно­му вони будують і свою зовнішню політику. Естонія, Латвія та Литва, відмо­вившись від участі у СНД, заявили про свої наміри вступити у члени НАТО. Ця обставина, а також пробле­ма російськомовного населення створюють напруження у їх відносинах з Росією. Прибалтійські країни прагнуть прилучи­тися до інтеграційних процесів у Європі, бути прийнятими до Європейського Союзу. Проти розширення НАТО на схід рішуче виступив білорусь­кий президент О. Лукашенко. Він займає активну антизахідну політику з ідео­логічних міркувань. У своїй зовнішній політиці Білорусь орієнтується на Росію. У свою чергу західні держави заявля­ють про порушення прав людини у Білорусі. Колишні республіки СРСР утворили СНД з метою еко­номічної та політичної співпраці. Однак на практиці перева­жає війсь­кове співробітництво. Держави СНД, за винятком України й Мол­дови, у 1992 р. в Ташкенті уклали, а через два роки ратифікували Договір про колективну безпеку.

Незалежні держави в тій чи іншій мірі є боржниками Моск­ви за енергоносії, багато з них пам'ятають криваві локальні конфлікти, де миротворцем виступала Росія, тому змушені бу­дувати свій зовніш­ньополітичний курс, оглядаючись на Кремль. Однак із зміцненням економічного та політичного ста­новища зростає їх критичне став­лення до Росії. Вже у 1999 р. про вихід із Ташкентського договору заявив Узбекистан, який звинуватив Москву у намаганнях представ­ляти від свого імені держави СНД. У 1999 р. Туркменистан запро­вадив візовий режим для країн СНД. Прихильником зміцнення СНД та координації зовнішньо­політичного курсу є Казахстан. Ця країна разом з Росією, Біло­руссю та Киргизстаном утворили Митний союз. Астана бере ак­тивну участь в Організації економічного співробіт­ництва, куди входять усі країни Центральної Азії. Чільне місце у зовнішній політиці цих країн відіграють проблеми видобутку та транспортування розвіданих величезних запасів каспійської нафти. Якщо, Азербайджан, Туркменистан зайняті в основному проб­лемою транспортування енергоносіїв на захід і південь, то Казахстан під­писав вигідну угоду про будівництво нафтопрово­ду на схід – у Китай. З нафтою пов'язана дипломатична та діло­ва активність західних країн у Закавказзі та Центральній Азії.

Усі відновлені та нові незалежні держави мають дружні сто­сунки з Україною, підтримують проекти економічної та політичної співпраці. Добросусідські відносини України з Білоруссю та Молдо­вою підкріплені рядом вагомих угод. У серпні 1999 р., у ході візиту президента Молдови до Києва, підписано Договір про державний кордон між сусідніми державами. Ряд економічних угод підписано з державами Центральної Азії. Всередині СНД склалось угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), в рамках якого розробляються проекти економічного співробітництва, зокре­ма плани видобутку і транспортування каспійської нафти на Захід. Відносини країн пострадянського простору і України бу­дуються на принципах рівноправності та співробітництва.

У січні 1993 р. на нараді глав держав СНД був підписаний Ста­тут Співдружності, який набрав чинності через рік. Проте до Ста­туту не приєдналася Україна, Молдова та Туркменистан. Україна взагалі визнала за потрібне стати асоційованим членом Співдруж­ності. Таким чином, формально Україна не є членом СНД, хоча фактично бере участь в усіх його важливих структурах. На зустрічі глав держав СНД у вересні 2004 р. йшлося про по­дальше економічне співробіт­ництво, проте реальних обрисів на­буває лише перспектива створення Єдиного економічного прос­тору (ЄЕП) між Росією, Україною, Біло­руссю та Казахстаном.