75. Суецька криза 1956 року

Урядом Єгипту було заплановано будівництво Асуанської греблі з метою зрошення посушливих земель і спо­рудження потужної енер­гетичної бази для промисловості. В лютому 1956 р. була досягнута угода про надання Єгипту Міжнародним банком реконструкції й розвитку позики в розмірі 200 млн. доларів за умови, що 70 млн. будуть на­дані у вигляді «допомоги» США й Великобританією. Але вже 9 липня 1956 р. державний секретар США Д. Даллес заявив про відмову про надання позики. Уряд Єгипту опинився перед загрозою зриву будівниц­тва життєво важливого для країни об'єкта. Престижеві президента Єгипту Г.А. Насера було завдано серйозного удару. Г.А. Насер заявив про націоналізацію компанії Суецького каналу, термін концесії якої закінчувався в 1969 р. Уряди Франції, власника значної частини акцій компанії, і Великобри­танії, основного користу­вача каналом, розпочали воєнні приготування з метою силового тиску на Єгипет. США, заінтересовані в підтриманні добрих відносин з арабськими країнами-експортерами нафти, зайняли більш стриману позицію. Питання Суецького каналу обговорювалося на міжна­родній конференції в Лондоні 1-23 серпня 1956 р. за участю 18 країн, що забезпечували 95 % судноплавства каналом. Згідно з прийнятим в липні 1956 р. рішенням Великобританія і Франція розгорнули підго­товку до інтервенції. Великобританія призвала 20 тис. резервістів, Франція направила свої війська на Кіпр. Обидві країни розпочали переговори з Ізраїлем для розробки спільних планів інтервенції.

30 жовтня 1956 р. ізраїльські збройні сили під приводом боротьби з палестинськими партизанами задали раптового удару по Єгипту. Великобританія і Франція поставили ультиматум Єгипту й Ізраїлю з вимогою відведення військ на 16 км від Суецького каналу. Єгипет відхилив ультиматум. Уряд США розцінив у світі агресію проти Єгипту як підрив атлантичного фронту. 30 жовтня 1956 р. в Раді Безпеки ООН обговорювався американський проект резолюції, що передбачав відведення ізраїльських військ за демаркаційну лінію і невикористання сили франко-англійською стороною. Однак Велико­британія і Франція наклали вето на цю резолюцію.

31 жовтня англо-французькі війська почали воєнні дії. 2 листопада 1956 р. на надзвичайній сесії ГА ООН 64 країни проголо­сували за припинення вогню, проти висловилися 5 (Франція, Велико­британія, Ізраїль, Нова Зеландія та Австралія). Великобританія, Фран­ція та Ізраїль продовжували роз­гортати бойові дії. Англо-французька авіація здійснювала масовані бомбардування Каїра, Александрії та міст у зоні каналу

5 листопада Англія і Франція розпочали окупацію зони Суець­кого каналу, висадивши десант у районі Порт-Саїда. В той же день радянський уряд звернувся до Англії, Франції й Ізраїлю з ульти­мативною вимогою негайно припинити воєнні дії й попередив про небезпечні на­слідки. Воєнні дії були припинені. 6 листопада прези­дент США Д. Ейзенхауер також виступив із вимогою припинення воєнних дій. 22 грудня 1956 р. виведення англо-французьких військ завершилося. Ізраїль ще майже три місяці окупував частину єгипет­ської території, однак під міжнародним тиском у березні 1957 р. мусив вивести свої війська.

В ході війни арабські країни підтримали Єгипет. Більшість їх розірвала відносини з Великобританією і Францією.