77. Тайванська криза 1958 року

Китай мав досить клопоту зі збитками, яких завдала грома­дянська війна, що закінчилась лише в 1949 р., а також через своє втручання у корейські справи. У червні 1957 р. Китай дістав від радянської Росії запевнення щодо технічної допомоги у створенні атомного арсеналу. Але у цій допомозі було несподівано відмовлено у 1959 р., хоча у 1958 р. Китай був іще упевнений в ній. І вночі з 22 на 23 серпня 1958 р. артилерія комуністичного Китаю відновила обстріл островів Кемой та Мацу, де знаходились націоналістичні сили. Ухвала про відновлення бойових дій можливо стала наслідком угоди між Чан Кайші та аме­риканським урядом 7 травня 1957 р. про розташування на Тайвані атомних боєголовок, радіус дії яких досягав Китаю. Цілком можливо, що під час свого візиту до Пекіна у липні 1958 р., Хрущов різко розкритикував починання в тогочасній китай­ській внутрішній політиці, відомі під назвою “народні комуни” та “великий стрибок”. Перше являло собою грубу форму колективізації сільського господарства, друге – спробу, розцінену леніністами, як “авантюристичну”, перейти від фази народної демократії безпосе­редньо до фази “комунізму” без перехідного соціалістичного режиму, де рівність існує за формулою – кожному по труду. Оскільки ра­дянська Росія перебувала поки що у фазі соціалізму, вона вважала нездійсненним китайський намір. Віднов­лення обстрілу Кемою та Мацу можна з вірогідністю вважати китай­ською ініціативою з метою довести свою незалежність у відносинах з СРСР. І всеж таки СРСР після кількох днів вагання підтримав дії кому­ністичного Китаю і навіть підштовхнув його висунути претензії не тільки на прибережні острови, а й на Тайвань та Пескадорський архі­пелаг. 19 вересня Хрущов заявив, що в разі ядерного нападу на КНР агресорові буде дано відсіч тими самими засобами.

Конфлікт негайно загальмувався. Китай припинив обстріли, а пізніше, у жовтні 1958, вирішив обстрілювати острови лише в непарні дні. Чи не йшлося тут про небезпеку тотальної війни. До такої оцінки схилявся Фостер Даллас. Він проголосив “політику балансування на грані війни”.