81. Заключний етап нбсє у Гельсінкі

Заключний етап Наради з безпеки і співробіт­ництва в Європі відбувся 30 липня – 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі. Це була безпре­цедентна до того зустріч найвищих керівників 33 європейських дер­жав, а також США й Канади. Саміт завершив свою роботу урочис­тим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в якому фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань порядку денного.

Стрижень Заключного Акта становила «Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах». Були закріплені такі принципи:

1. Суверенна рівність поважання прав, притаманних суверені­тету. Як зазначалося, «держави-учасниці поважатимуть суверенну рівність і своєрідність одна одної...» Поняття «своєрідність» охоплю­вало різні сфери життєдіяльності держави, в тому числі національні традиції, звичаї. Наголошувалося, що йдеться про поважання всіх прав, притаманних суверенітетові, отже й верховенства кожної з держав-учасниць у межах своєї території. В Декларації зафіксовано поважання права держав «вільно обирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлю­вати свої закони та адміністративні правила».

2. Незастосування сили або погрози силою. Згідно з да­ним принципом держави-учасниці мають утримуватися в їхніх взаєминах і в міжнародних відносинах загалом застосування сили або погрози силою з метою порушен­ня територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, а також порушення їх будь-яким іншим чином, який є несумісним з цілями Об'єднаних Націй та прийнятою Декларацією. Відповідно до прого­лошеного принципу жодні мотиви не можуть виправдати звернення до погрози силою або до її застосування. Во­дночас це не виключає необхідність організації негайної жорсткої відсічі будь-яким актам агресії та міжнародного свавілля, для чого повною мірою мають використову­ватися можли­вості ООН. Принцип відмови від застосу­вання сили не слід тлума­чити як «обмеження дії поло­жень Статуту ООН, що стосуються тих випадків, коли застосування сили є законним».

3. Непорушність кордонів. Держави-учасниці НБСЄ визнали непорушними кордони одна одної, так само як і кордони усіх держав у Європі, і зобов'язалися утри­муватися від будь-яких зазіхань на ці кордони як на мо­мент підписання Заключного Акта, так і в майбут­ньому. Вони проголосили неправомірними будь-які вимоги чи дії, спрямовані на узурпацію частини або всієї території кожної з держав-учасниць. Принцип непорушності кордонів було вперше в істо­рії міжнародних відносин зафіксовано на багатосто­ронній основі, до того ж, як уважалося тоді, на досить тривалу перспективу. Проте об'єднання Німеччини (а фактично поглинен­ня НДР Федеративною Республікою) 15 років по тому поклало початок активному перекро­юванню європейських кордонів, яке далеко не завжди відбувалося мир­ним, ненасильницьким шляхом, без якихось взаємних претензій.

4. Територіальна цілісність держав. Даний принцип означав, що держави-учасниці утримуватимуться від будь-яких дій, несуміс­них зі Статутом ООН і спрямованих на підрив територіальної ціліс­ності, політичної незалежності або єдності будь-якої з держав-учасниць.

5. Мирне врегулювання суперечок. У відповідності з цим поло­женням держави-учасниці НБСЄ мають вирішувати взаємні супе­речки виключно мирними засобами й таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість. У формулю­ванні даного принципу спеціально підкреслено положення про добро­вільність вибору державами засобів та методів мирного владнащія спірних ситуацій.

6. Невтручання у внутрішні справи. Держави-учасниці НБСЄ зобов'язалися відмовитися від будь-якого втручан­ня, прямого чи непрямого, індивідуального чи колективного, у внутрішні або зов­нішні справи, що належать до внутрішньої компетенції кожної дер­жави учасниці. Відповідно до цього принципу країни-учасниці НБСЄ мають утримуватись від надання прямої чи непрямої допомоги теро­ристичній, підривній або іншій діяльності, спрямованій на насиль­ницьке повален­ня режиму іншої країни-учасниці.

7. Поважання прав людини та основних свобод, включаючи свободу совісті, релігії та переконань. У відповідності з проголо­шеним принципом держави-учасниці зобов'яза­лися визнавати загальне значення прав людини та основних свобод, поважання яких є істот­ним фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідним для забезпечення розвитку дружніх відносин і співпраці між ними. В гуманітарній сфері держави-учасниці мають діяти відповідно до цілей та принципів Статуту ООН та Загальної декларації прав людини, норм, закріплених між­народними документами в цій галузі, зокрема міжна­родними пактами про права людини.

8. Рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею. Виходячи з цього принципу всі народи світу мають невід'ємне право вільно визнавати, коли і як вони того забажають, свій внутрішній та зовнішній політичний ста­тус без втручання ззовні та здійснювати на власний роз­суд свій політичний, економічний, соціальний та куль­турний розвиток.

9. Співробітництво між державами. Цей принцип передбачав зобов'язання держав-учасниць НБСЄ спів' працювати в усіх сферах у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН. Розвиваючи своє співробіт­ництво на засадах рівності, держави-учасниці мають сприяти взаєморозумінню та довірі, міжнародному миру, безпеці, справедливості, піднесенню добробуту народів, втіленню в життя їхніх сподівань, скороченню розриву в рівнях їхнього економічного розвитку.

10. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним пра­вом. Останній з «гельсінських принципів» передбачав, що держави-учас­ниці мають сумлінно виконувати свої зо­бов'язання, які випливають як із загальновизнаних прин­ципів і норм міжнародного права, так і тих міжнародних договорів та інших угод, учасниками яких вони є. Це положення було спрямоване на неухильне дотримання принципів і норм сучасного міжнародного права, на зміцнення договірних відно­син між державами-учасни­цями в інтересах миру та міжнародної безпеки.