87. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр. Та арабо-ізраїльське протистояння

До листопада 1945 р. становище в Палестині різко загострилося. Воно характеризувалося посиленням англо-єврейського й арабо-єврейського протистояння. В ситуа­ції, що склалася, уряд Великобри­танії змушений був піти на створення англо-американської комісії з палестинської проблеми. Тоді Великобританія у квітні 1947 р. ви­несла палестинську проблему на обговорення ООН. При цьому вона розраховувала використати механізм голосу­вання ООН на свою ко­ристь і продовжити мандат на Палестину.

Питання про створення незалежної єврейської дер­жави було порушено на другій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Саме на цій сесії розпочалося протистояння з палестинської проблеми США та СРСР з одного боку і Великобританії з іншого. Спеціальний комітет у спра­вах Палестини схвалив 25 квітня 1947 р. план її поділу, більшістю голосів прийнятий другою сесією ГА ООН, що проходила у Нью-Йорку з 16 вересня по 29 листопада 1947 р. 29 листопада 1947 р. було прийнято резолюцію 181/П, за яку проголосували 33 країни, включаючи СРСР і США, проти – 13 (усі арабські країни, Афганістан, Туреччина, Пакистан, Індія, Куба та Греція), 10 утрималися, включа­ючи Великобританію.

У відповідності з резолюцією на колишній під­мандатній території Палестини мали утворитися дві дер­жави – єврейська (площа 14,1 тис. кв. км – 56 % території Палестини, населення 1 008 800 чоловік) і арабська (площа 11,1 тис. кв. км – 43 % території Па­лестини, населення 758 520 чоловік). В окрему міжнародну зону виділялося місто Єрусалим та його околиці (1 % те­риторії Палестини, населення 205230 чоловік). Згідно з цією ж резолюцією скасовувався англійсь­кий мандат на Палестину. Таким чином, в історично арабському регіоні мала постати єврейська держава. Отже, на території Палес­тини мали утворитися дві держави: Ізраїль і Палестина. Така перс­пектива задоволь­няла зовнішньополітичні інтереси як США, так і СРСР. СРСР прагнув закріпитися у багатому на нафту регіоні, і «плацдармом» для цього мав стати Ізраїль. Проголошено консти­туювання незалежної Держави Ізраїль та створено його перший тимчасовий уряд на чолі з Бен-Гуріоном. Тим часом арабські країни готувалися до війни. Ще в грудні 1947 р. з метою протидії розподілу Палестини створена Армія визволення Палестини, три тисячі бійців якої були направлені в Палестину в січні 1948 р.

Уря­ди Єгипту, Сирії, Лівану, Йорданії, Саудівської Аравії та Ємену ого­лосили війну Ізраїлю. Розпочалася перша арабо-ізраїльська (палестинська) війна. Ізраїль спирався на підтримку світового спів­товариства, яка дістала відображення в наданні йому військової до­помоги, в тому числі Сполученими Штатами і СРСР. Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення араб­ської палестинської держави, частину Єру­салима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексо­вані Йорданією. Сектор Таза відійшов під контроль Єгипту.

Війна завершилася в лютому-липні 1949 р. укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йор­данією (3 квітня), Сирією (20 липня).

Таким чином, головним наслідком першої арабо-ізраїльської війни стало виникнення проблеми близькосхідного врегулю­вання – однієї з ключових проблем післявоєнних між­народних відносин. Внаслідок арабо-ізраїльської війни 1948-1949 рр. понад 900 тис. палестинців стали біженцями. Всі спроби посередницької комісії ОН добитися хоча б часткової репатріації біженців, що відповідало рі­шенням ГА ООН, не мали успіху. Наприкінці 1951 р. посередницька комісія склала свої повноваження. Згідно з рішенням ООН було створено спеціальне Агентство Об'єднаних Націй з надан­ня допо­моги біженцям та їхнього працевлаштування (ЮНРВА).

Отже, в кінці 40-х – на початку 50-х років СРСР став на шлях відкритої підтримки арабських країн в їх конфлікті з Ізраїлем. Це призвело до 50-річного протистояння на Близькому Сході і крово­пролитних війн між євреями та арабами (війна на Синаї 1956 p.; Шестиденна війна 1967 p.; Війна Судного дня 1973 p.; військові дії Ізраїлю в Лівані проти військових формувань Організації Об'єднання Палестини та Сирії 1982 p.). Конфлікт на Близькому Сході став скла­довою частиною глобального протистояння двох військових блоків – НАТО та Варшавського договору. Війна Судного дня (жовтень 1973 р.) ледве не призвела до ядерного конфлікту між СРСР та США. У вересні 1978 р. на зустрічі президентів Єгипту та Ізраїлю в Кемп-Девіді, резиденції президента США Д.Картера, було підготовлено історичну угоду між двома країнами про початок мирних пере­говорів. 26 березня 1979 р. у Вашингтоні Ізраїль та Єгипет підписали мирний договір. Президенту Єгипту А.Садату та прем'єр-міністру Ізраїлю М. Бегіну була присуджено Нобелівську премію за досяг­нення миру та припинення ворожнечі між двома державами. Спроба укласти подібний договір з Ліваном (1983 р.) була невдалою. Влітку 1994 р. подібний договір Ізраїль підписав з Йорданією.

Але гострою залишається палестинська проблема. Під час арабо- ізраїльських війн за межами Палестини опинились 900 тис. палес­тинських біженців. В той же час на території сучасного Ізраїлю про­живає значне палестинське населення, яке користується всіма полі­тичними та економічними правами громадян цієї держави. В резуль­таті переговорів між урядом Ізраїлю та лідером ООП Ясером Ара­фатом з середини 90-х років почала створюватись Палестинська автономія (м. Газа, Ієрихон та ін.), де влада належить палестинській адміністрації. Цей процес іде складно й суперечливо. Пов'язано це з багатьма факторами:

- з обох сторін залишається взаємна недовіра, щодо планів мирного урегулювання;

- екстремістські угруповання "Хамаз", "Хезболлах", "Ісламський джихад" та інші ведуть активну терористичну діяльність проти Ізра­їлю, часто це відбувається з території Палестинської автономії (теро­ристи здебільшого вбивають мирних жителів, влаштовують вибухи в транспорті, інших громадських місцях);

- фактично не відмовились від планів збройного протистояння проти Ізраїлю Сирія, Ірак, Іран, деякі інші арабські держави, які активно підтримують діяльність терористичних угруповань;

- не приймають миру й ізраїльські радикали, які вбили прем'єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна - ініціатора арабо-ізраїльського діалогу.

Ситуація на Близькому Сході залишається важкою і супереч­ливою. В будь який час може відбутись ескалація протистояння, наслідки якої неможливо передбачити.