80. Доктрина Хальштейна

22 вересня 1955 р. керівництво ФРН проголосило "доктрину Хальштейна", згідно з якою встановлення будь-якою країною дипло­матичних відносин з "режимом зони" (НДР) віднині розглядалось як ворожий акт щодо ФРН, яка відповідатиме на такий акт розривом дипломатичних відносин. Це й було згодом зроблено відносно Югос­лавії (1957), Куби (1963) та Занзібару (1964).

Отже, доктрина Хальштейна прийнята відповідно до пропозиції державного секретаря міністерства закордонних справ ФРН Вальтера Хальштейна на нараді послів Західної Німеччини 8-9 грудня 1955 р., яка відбулас в Бонні. Доктрина не раз піддавалась критиці всередині політичного керівництва Західної Німеччини, зокрема наприкінці 1950-х років, коли намічався певне позитивне зрушення у відносинах ФРН з народними Польщею та Угорщиною. В 1967 р. Західна Німеч­чина змушена звузити дію доктрини Хальштейна, виключивши з її дії соціалістичні країни, встановивши дипвідносини з Румунією і відно­вивши відносини з Югославією. Після арабо-ізраїльської війни 1967 р., коли уряд НДР зайняв безкомпромісну антиізраїльську позицію, на Ближньому Сході піднялась хвиля визнання Східної Німеччини (прик­лад надав Ірак, який встановив дипвідносини з НДР в 1968 р.). В цих умовах міністерство закордонних справ ФРН в лютому 1960 р. оголосило про припинення дії доктрини Хальштейна. В 1972 р. під­писано угоду про врегулювання відносин між ФРН і НДР. В вересні 1973 р. обидві держави прийняті в ООН. До квітня 1974 р. НДР визнана більш ніж 100 державами.