Акунін О

Прапор Аль-Каїди

Оса́ма бен Ла́ден (в іншій транскрипції Усама бін Ладен; повне імя Осама бен Мухаммад бен Авад бен Ладін; араб. أسامة بن محمد بن عوض بن لادن; Usāmah bin Muhammad bin `Awad bin Lādin) (нар. 10 березня 1957 Ер-Ріад, Саудівська Аравія) – терорист, поборник ісламу, лідер широко розрекламованої ісламської терористичної організації "Аль-Каїда".

З моменту приходу до влади в 1996 р. таліби вже були предметом санкцій ООН (резолюція від 19 грудня 2000 р.). Американська відповідь Аль-Каїді і талібам: військова кампанія (операція «Правосуддя без меж», яка перейшла в операцію «Непохитна свобода»). Після бомбардування (розпочато 7 жовтня) наземну операцію вели сили Північного альянсу (коаліція етнічних меншин, яка чинить опір талібам), який досягає швидкого успіху, відсторонює талібів від влади (падіння Кабула 13 листопада, падіння Кандагара 6 грудня). Операція призводить до згоди про розгортання під мандатом ООН міжнародних сил безпеки в Кабулі і навколо нього і про створення під егідою ООН перехідного уряду, в якому представлені усі афганські угрупування. Бомбардування території Афганістану знайшло схвалення з боку Канади, Австралії, Франції, Німеччини та інших країн. На переговорах у Білому домі, що відбулися 8 листопада 2001 р. і були присвячені підбиттю підсумків першого етапу афганської війни, Буш і Блер обговорили подальшу стратегію антитерористичної коаліції в Афганістані, результати дипломатичної діяльності британського прем’єра на Близького Сході, низку гуманітарних питань, а також перспективи створення нового уряду в кабулі. На початку грудня 2001 р. після падіння неофіційної столиці талібів Кандагара, війну в Афганістані можна було вважати завершеною, хоча основної мети – знищити лідера «Аль-Каїди» Усаму Бен Ладена – американці не досягли ще й досі. Впродовж тривалих переговорів на мирній конференції з приводу Афганістану, яка відбувалася під егідою ООН в Бонні (Німеччина, листопад-грудень 2001 р.) затверджено склад тимчасового уряду в країні на чолі з Хамідом Карзаєм, який почав діяти з 22 грудня 2001 р. Командування багатонаціональними силами, до складу яких входять військові контингенти Британії, Німеччини, Франції, Канади, Італії, Туреччини, Бангладеш, Йорданії та інших країн, перші шість місяців очолював Лондон. У червні 2002 р. командування міжнародними миротворчими силами в Афганістані перейшло до Туреччини. У квітні 2002 р. на прохання Вашингтона Лондон направив до Афганістану 1700 британських військових для здійснення необхідних операцій по нейтралізації бойовиків «Аль-Каїди». Військова присутність США і Великої Британії у регіоні залишається досить значною. Після війни в Афганістані впливові кола у Вашингтоні на чолі з віце-президентом Д. Чейні і радником з питань національної безпеки К. Райс легітимною метою подальшої антитерористичної кампанії визначили насамперед Ірак, у чому їх беззастережно підтримала Велика Британія. Англо-американські військово-повітряні сили продовжували час від часу завдавати ударів по території Іраку у відповідь на обстріли іракськими батареями протиповітряної оборони патрульних літаків США і Великої Британії. З початку 2002 р. через провокації з боку іракської сторони удари ВПС союзників почастішали.

Спроба адміністрації Дж. Буша-молодшого поширити на країни Африки політику ”боротьби з тероризмом” після подій 11 вересня 2001 р., яку африканська громадська думка пов’язала з негативним ставленням в США до країн ісламського світу, викликала масові антиамериканські демонстрації в державах із значним прошарком мусульманського населення. Особливо цей процес зачепив Нігерію, де проживає до 60 млн. чол., які сповідують іслам. Невдоволеність політикою США характерна і для багатьох кенійців-мусульман.

Створення антитерористичної коаліції призвело до дипломатичного перевороту і до зближення Вашингтону, Москви і Пекіну, до втрати енергії НАТО і до висування нових питань відносно Європейської оборонної політики. Здійснені замахи змінили американо-російські відносини. Між спецслужбами обох країн досягнута домовленість про співпрацю в області обміну інформацією, що стосується тероризму і талібів. Якщо в дискусіях про стратегічні озброєння Росія має намір повернути собі роль противаги Америці, підтримка, надана Володимиром Путіним антитерористичній компанії під час його зустрічей з Дж. Бушем-молодшим в Вашингтоні (13-15 листопада 2001 р.) демонструє його волю встановити гарні стосунки співпраці в боротьбі проти тероризму і намагання розв ’язати собі повністю руки в Чечні в обмін на свою підтримку проти Бен Ладена. З тієї ж причини Китай виказує свою принципіальну підтримку коаліції (боротьба з тероризмом є, окрім того, однією з основних ліній співпраці в рамках Шанхайської групи, регіонального консультаційного форуму, створеного в 1996 р. Росією, Китаєм, Таджикистаном, Казахстаном і Киргизією). Символом цього зближення стала Шанхайська зустріч (в рамках форуму економічної співпраці в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – АТЕС) 20 жовтня 2001 р. і фото Цзян Цземіня, Володимира Путіна (які підписали в липні 2001 р. в Москві угоду про дружбу і співпрацю, підтвердили свою опозицію американській програмі створення протиракетного щита) і Дж. У. Буша. Створена коаліція ґрунтується на новій концепції зовнішньої політики. Замість того, щоб використати маргіналізований НАТО, створюється більш ширша коаліція, в яку входять і мусульманські країни. Але отримав військовий успіх, американська адміністрація тут же повернулась до своєї односторонньої позиції, провела денонсацію (13 грудня 2001 р.) Угоду 1972 р. про обмеження систем протиракетної оборони. Вона зробила це, щоб побудувати свій протиракетний щит, виказуючи знов свою опозицію Кіотському протоколу, відмовившись ратифікувати угоду про створення міжнародного карного суду, відкинувши обов’язкову систему контролю за біологічною зброєю, затвердив нову доктрину, яка передбачає баналізацію ядерної зброї і зростання військового бюджету. В 2003 р. він мав досягнути рівня 40% всіх світових військових витрат. «П'ятнадцять» на самміті в Лакені (грудень 2001 р.) приймають рішення про фінансування проекту Галілео (система навігації і позиціювання), який має покласти кінець американській монополії. 14 червня 2002 р. у зв’язку з офіційним виходом США по Угоді по ПРО Росія заявила, що не буде вважати себе зв’язаною умовами Угоди СНО-2. Після відомих подій в Америці 11 вересня 2001 р. влада КНР вдалась до ряду конкретних кроків відносно зближення із США в сфері боротьби з тероризмом. 21-22 лютого 2002 р. відбувся офіційний візит американського президента в Китай, присвяченого 30-річчю роковин підписання Шанхайського комюніке про нормалізацію китайсько-американських відносин. На ХVІ з’їзді КПК в листопаді 2002 р. закріплений стратегічний курс КНР на укріплення співпраці з США в боротьбі з міжнародним тероризмом і скоректовані пріоритетні напрямки політики національної безпеки в цій сфері. Напередодні відкриття ХVІ з’їзду КПК, в жовтні 2002 р. Цзян Цземінь (Дивись фото 25, мал. 4) здійснив візит в США і зустрівся з Бушем на його ранчо в Кроуфорді (штат Техас). Обидва лідери обговорили ситуацію в Іраку у зв’язку з загрозою активізації міжнародного тероризму і поширення його на Східну Азію. Результатом зустрічі стало підписання спільного комюніке, в якому окрім виказування зацікавленості поглиблювати двосторонню співпрацю щодо стабілізації становища на Корейському півострові і перетворенні його в без’ядерну зону лідери обох держав висловили готовність співпрацювати в боротьбі з міжнародним тероризмом. В рамках боротьби з тероризмом Пекін активізував свої зв’язки з США в військовій сфері. Вони були «заморожені» в 2001 р. після того, як літак-розвідник американських ВПС порушив повітряний простір КНР, а китайські ВПС вимушені силою змусити його приземлитися на своїй території. Однак вони поновились одразу після обміну візитами вищих осіб США і КНР в 2002 р.: спочатку знов обраний голова КНР Ху Цзіньтао (Дивись фото 26) відвідав Вашингтон і зустрівся з міністром оборони США Д. Рамсфельдом, потім в Китай з візитом прибув помічник міністра оборони США П. Родман, який зустрівся в Пекіні з новим міністром оборони КНР Чи Хаотяном.

Содержание