Природно-кліматичні умови, ресурси і етноконфесійний склад населення Малої Азії та Іранського нагір’я.

На захід від країн Південної Азії розташований величезний геополітичний регіон, який у західній політичній літературі називається Середній Схід (“Middle East”) і включає Афганістан (названий на честь міфічного предка Афгана), Іран (на санскриті – країна арійців), Туреччину (Середній Схід у вузькому розумінні) та країни Близького Сходу – Кіпр, Ірак, Йорданію, Сирію, Ліван, Ізраїль, Палестину, Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Ємен, Єгипет і Судан.

Більшу частину розташованого між Каспійським морем і Перською затокою Ірану (в сучасних кордонах – 1,648 млн. кв. км, 69,714 млн. чол.) займає Центральне плоскогір’я, висотою близько 1200 м, звідусіль оточене гірськими пасмами, із засушливим напівпустельним субтропічним кліматом. На півночі, паралельно каспійському узбережжю, простягається хребет Ельбрус із найвищою вершиною країни – горою Демаванд (5604 м), безпосередньо ж до Каспію примикає низовина з вологим теплим кліматом (середня температура січня +2, липня +29). Але всередині країни знаходяться дві великі пустелі – піщано-скельна Дашт-і-Лут та соляна Дашт-і-Кавір, які фактично незаселені, більшість річок на їхній території пересихає в літній сезон. На узбережжі Перської затоки клімат – тропічний, з високою вологістю повітря та температурами відповідно +19 у січні й +32 у липні.

Азійська частина Туреччини (780,58 тис. кв. км, 67,346 млн. чол.) має назву Анадолу (Велика Анатолія, грецькою – „схід Сонця”), а європейська, що становить лише 3 % території держави, - Пашаелі. В Туреччині, як і в Ірані, переважає гірський рельєф: європейську частину займає горбисте плато висотою біля 1000 м, в азійській із заходу на схід простягнулися Понтійські гори на півночі й гори Тавру на півдні з Анатолійським плоскогір’ям між ними. На сході обидва гірські ланцюги змикаються й утворюють нагір’я, де знаходиться знаменита вершина Арарат (5137 м), до котрої, за Біблією, пристав Ноїв ковчег, там же беруть початок не менш відомі річки Тигр (Дикле) і Євфрат (Фірат). Клімат Туреччини – середземноморський субтропічний, який із заходу на схід стає більш сухим, у цілому по країні середня температура січня коливається від +5 до +15, липня – від +15 до +32.

Щорічний видобуток нафти в Ірані становить біля 180 млн. т.На Іран припадає 11% світових запасів нафти(2-га в ОПЕК після Саудівської Аравії), забезпечує 3% світового експорту. Розвідані запаси іранського газу перевищують 27,5 трлн. куб. м, тобто 15% світових запасів (2-га після Росії). Туреччина має обмежені запаси кам’яного і бурого вугілля, залізної й марганцевої руд.

Сучасний Іран – найскладніша в етнічному відношенні країна Середнього Сходу, в котрій мешкають більше 40 народів, які відносяться до різних мовних груп. Причому головна національність – перси (самоназва – “ірані”) становить лише близько 46 % населення, котре займає переважно центральну і східну частини держави. Всі окраїнні райони Ірану заселені іншими етносами, але офіційна статистика заперечує наявність національних меншин, називаючи їх племінними групами іранців. Близькі до персів гілянці й мазендеранці проживають у прикаспійських останах і складають 8 % населення країни, іраномовні курди (9 % жителів) заселяють Курдистан і Західний Азербайджан, а найбільший тюркомовний народ Ірану – азербайджанці – становить 24 % мешканців держави.

Этнический состав Турции. Сучасні турки, що становлять 80 % населення однойменної держави, - нащадки всіх етносів, які мешкали на її території, що змішалися з переселенцями із Центральної Азії й сприйняли їхню мову. В течение многих веков на территории Турции происходили постоянные контакты и смешение многих народов. Древние обитатели Анатолии внешне были схожи с шумерами Месопотамии и туранскими тюрками Центральной Азии.

Тюркские корни. Исторической родиной тюрок считаются Алтайские горы. Со временем тюрки заселили Среднюю Азию. В 9 в. тюрки-огузы, обитавшие в западных областях Центральной Азии, приняли ислам. Позднее их стали называть туркменами и сельджуками. По оценкам, ок. 4 млн. тюрок переселилось на свою новую родину, вытеснив византийцев в западные прибрежные районы и ассимилировав оставшееся население.

Курды. Курды являются крупнейшей этнической группой, которая, проживая на территории Турции, избежала тюркизации в османскую эпоху. Родственные персам по языку и этническому происхождению, курды обитают в малодоступных горных районах Восточной и Юго-Восточной Анатолии.

Армяне. В прошлом еще одно многочисленное национальное меньшинство в Турции, армяне в древности сумели создать независимое христианское государство на территориях, входящих в настоящее время в состав Республики Армения и северо-восточной Турции.

На территории современной Турции проживают также арабы, греки, лазы, черкесы (под этим этнонимом подразумеваются адыги, кабардинцы, ингуши, чеченцы, осетины и другие народы Северного Кавказа), евреи и другие этнические группы. Турция – многонациональная страна, на территории которой проживает свыше 25 национальных меньшинств. По оценочным данным, их численность составляет 13–15 млн. чел. Наиболее многочисленны курды (10–12 млн. чел.), значительно более малочисленную группу формируют арабы (1 млн. чел.), остальные этнические группы насчитывают от десяти до нескольких сот тысяч человек.

В соответствии со ст. 66-й Конституции 1982 турками считаются все, «кто связан узами гражданства с турецким государством». Иными словами, гражданство отныне официально определяет национальную принадлежность.