Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
З перших років іспано-португальського завоювання про Латинську Америку пішла слава, як про континент із казково багатими надрами та щедрою тропічною природою, що дозволяє вирощувати каву, какао, цукрову тростину, бавовник і тютюн. Тому й до сьогоднішнього дня у світовій економіці за латиноамериканськими державами зберігається роль експортерів мінеральної сировини та продуктів сільського господарства. Але континент відстає від деяких інших регіонів за ступенем розвіданості території (пошукові роботи проведені лише на 1/5 території).
Кожна країна Латинської Америки спеціалізується на експорті кількох видів сировини і продуктів, від котрих безпосередньо залежить її добробут. Бразилія постачає на світовий ринок залізну руду (2-е місце за видобутком у світі), олово (2-е місце), марганцеву руду (3 місце), каву, какао і сою; Аргентина – м’ясо, шерсть і пшеницю (половина всього експорту Латинської Америки), Чилі – мідь (1 місце), селітру і молібден (2 місце) та фрукти; Перу – руди кольорових металів (2-е місце у світі за видобутком срібла, 4-е – цинку і свинцю). Ямайка, Сурінам і Гайана входять до числа головних виробників бокситів.
Внаслідок індустріалізації в структурі оброблювальної промисловості в останні десятиліття відбулися значні зміни. В загальній вартості продукції галузі виросла частка важкої промисловості (з 41 % в 1960 р. до 65 % на поч. 90-х рр.), на провідні позиції в 70-і рр. вийшли металообробка і машинобудування, в структурі останнього збільшилося значення суднобудування (Бразилія увійшла до п’ятірки найбільших суднобудівників), виробництва докомотивів, літакобудування, електроніки і виробництва автоматичних станків та комп’ютерів. У країнах-експортерах нафти (Венесуела, Мексика), а також Аргентині, Бразилії та Колумбії помітного розвитку набула нафтохімія – виробництво пластмас, синтетичних волокон, каучука, полімерів.
Але відносно різнобічну промисловість вдалося побудувати лише трьом латиноамериканським гігантам – Аргентині, Бразилії та Мексиці, де навіть з’явилися мікроелектроніка, робототехніка, аерокосмічна і ядерна енергетика. Цих же країн торкнулася “зелена революція”, але в цілому передові галузі економіки в Латинській Америці поєднуються з відсталим сільським господарством. Незважаючи на проведені в 60-70-і рр. ХХ ст. в багатьох країнах аграрні реформи, землеволодіння все ще характеризується тут двополюсною системою: на одному полюсі – величезні латифундії (1 % латифундистів і досі володіє ледве не третиною угідь) з їхнім нераціональним використанням земельного фонду, відсталими аграрними відносинами та низьким виходом аграрної продукції на одиницю площі; на другому – великі маси малоземельних і безземельних селян.
Наслідки традиційної для Латинської Америки монокультури виявляються й досі – на 10 продуктів припадає ¾ вартості усієї продукції рослинництва, в котрому провідну роль відіграють зернові (в ряді країн Центральної Америки і Карибського басейну – кава, цукрова тростина і банани). Зостається порівняно низьким і агротехнічний рівень сільського господарства: на початку 90-х рр. за кількістю тракторів на 1 тис. зайнятих у сільському господарстві регіон відставав від розвинених капіталістичних країн у 8 разів, до того ж більше 2/3 тракторного парку зосереджено в Бразилії, Аргентині та Мексиці. У малих країнах, як і раніше, поширені плуг і мачете.
Загалом на країни Латинської Америки припадає 15 % світового виробництва м’яса, 18 % - кукурудзи, 19 % - бавовни, 21 % - фруктів, а найважливішими сільськогосподарськими районами є Мексіканське нагір’я, аргентинська пампа та східне узбережжя Бразилії. Близько 4/5 усієї продукції сільського господарства виробляється в 5-ти країнах – Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії. Зокрема, Бразилія посідає перше місце у світі з виробництва цитрусових, тропічних фруктів, кави, цукрової тростини, друге – з вирощування бананів, сої, виробництва яловичини і курятини.
Ідея здійснення імпортзамінюючої індустріалізації, тобто створення власного машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення потреб економічного розвитку, виникла відразу ж по завершенні Другої світової війни. Спершу для реалізації цього масштабного завдання був обраний шлях одержавлення (через викуп чи безпосередню націоналізацію) значної частини економіки. У Мексиці цей процес припав на роки президенства Алемана Вальдеса (1946-1952 рр.), в Аргентині – Хуана Перона (1946-1955 рр.), в Бразилії – Жетуліу Варгаса (1930-1945, 1951-1954 рр.), в Чилі – Гонсалеса Відели (1946-1952 рр.). Це дало змогу до кінця 50-х рр. ХХ ст. збільшити виробництво промислової продукції порівняно з довоєнним періодом у 2,5 рази. Широка націоналізація іноземної власності (під виглядом “мексиканізації”, “венесуелізації”, “колумбізації”, “аргентинізації”) та галузей інфраструктури продовжилася і в 60-70-х рр.
Однак у 80-і рр. минулого століття Латинську Америку вразила криза платоспроможності, що почалася з Мексики (1982 р.) і швидко поширилася на інші країни, в 1989 р. зовнішній борг сягнув 430 млрд. дол., більш ніж у 4 рази перевищивши суму товарного експорту, частка виплат лише процентів за позиками поглинала 35 % валютної виручки від експорту. Проблема зовнішньої заборгованості була породжена слабкістю внутрішніх джерел накопичення, витрачанням іноземних позик на невиробничі цілі, космополітизмом латиноамериканських олігархічних груп, зростанням частки приватних (дорожчих) зовнішніх кредитів.
МВФ і МБРР обумовили надання нових кредитів проведенням латиноамериканськими країнами глибоких реформ у неоліберальному дусі:
- скорочення бюджетних витрат на утримання держсектору і управлінського апарату та здійснення соціальних програм;
- максимальна приватизація держпідприємств, особливо збиткових;
- припинення втручання держави в інвестиційну політику, валютні та зовнішньоторговельні операції;
- надання пільгових умов для національного та іноземного приватного капіталу;
- зниження торговельних бар’єрів.
На виконання цих умов, що означало кардинальну зміну стратегії розвитку регіону, пішло так зване “втрачене десятиліття” (сер. 80 – сер. 90-х рр.), яке супроводжувалося різкою поляризацією суспільства, концентрацією прибутків і ростом злиденності до небачених раніше розмірів. Але загалом удалося взяти під контроль інфляцію (в 1995 р. – 25 %), окреслилося зростання ВВП до 3 % у рік. Щоправда, економічне пожвавлення початку 90-х рр. було дещо зіпсоване крахом мексиканського песо наприкінці 1994 р. (внаслідок штучного завищення його курсу), яке мало серйозні наслідки і для Аргентини, Бразилії та Перу.
Однак масована зовнішня допомога з боку США і МВФ сприяла швидкому подоланню кризи: в 1997 р. Мексика і Аргентина вийшли на більш, ніж 5 % ріст ВВП, а Бразилія за його обсягом (850 млрд. дол., за паритетом купівельної спроможності – 1,057 трлн. дол. у 1999 р.) впевнено посіла друге місце в Західній півкулі після США. Перспективи зростання в інших країнах регіону, передусім у Чилі, Болівії, Уругваї, Перу та Венесуелі, також видаються вповні хорошими, хоча більшість з них все ще вкрай чутливі до зовнішніх шоків на зразок валютної кризи в Південно-Східній Азії 1997-1998 рр. чи підвищення процентних ставок у США. Основне питання для Латинської Америки полягає не в поверненні до “політики розвитку” на кшталт 60-70-х рр., а в тому, як продовжити макроекономічну реструктуризацію 80-90-х рр.
Країни Латинської Америки першими у “третьому світі” стали на шлях економічної інтеграції, коли в 1960 р. були організаційно оформлені торговельно-економічні угруповання – Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай та Чилі) й Центральноамериканський спільний ринок (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор). Зі створенням у 1968 р. Карибської асоціації вільної торгівлі, що об’єднала як самостійні на той час держави (Барбадос, Гайана, Трінідад і Тобаго, Ямайка), так і британські володіння (Антігуа, Беліз, Гренада, Домініка, Монтсеррат, Сент-Вінсент, Сент-Люсія, Сент-Крістофер і Невіс), в інтеграційному процесі взяли участь майже всі країни регіону.
Його кінцевою метою було формування спільного латиноамериканського ринку шляхом поступового зниження взаємних митних зборів, ліквідації торговельних, валютних та інших обмежень у взаємній торгівлі, запровадження єдиного зовнішнього тарифу відносно третіх держав. Фінансувати регіональні проекти мав Міжамериканський банк розвитку (створений у грудні 1959 р. країнами – членами ОАД), при котрому в 1964 р. був заснований Інститут інтеграції Латинської Америки.
Але вже з середини 60-х р. ХХ ст. інтеграційний процес почав уповільнюватися і пішов не шляхом злиття існуючих угруповань, а їхньої фрагментації. Внаслідок суперечностей усередині ЛАВТ виникло два формування: Ла-Платська (Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай і Уругвай) і Андська (Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Перу і Чилі) групи . Андська група 1 жовтня 1992 р. була реорганізована у Співдружність андських держав і отримала „друге дихання”. У 1978 р. був оформлений Амазонський пакт (Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Еквадор, Колумбія, Перу та Сурінам), багато в чому схожий за своїми обмеженими завданнями на Лаплатську групу. В 1980 р. ЛАВТ була реорганізована в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (спостерігачами в ній стали Португалія та Куба), котра ставила скромніші цілі.
Черговий інтеграційний бум у регіоні почався зі створенням 26 березня 1991 р. Спільного ринку країн Південного конусу (МЕРКОСУР) за участю Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю (асоційовані члени – Болівія і Чилі). З початку 1995 р. він перетворився у практично перший латиноамериканський митний союз, найбільший у “третьому світі”. Остаточно спільний ринок зазначених держав має сформуватися до 2006 р.
Мексика, Венесуела і Колумбія активізували свою участь у підписаному в 1992 р. Північноамериканському договорі про вільну торгівлю (НАФТА) за провідної ролі США і Канади. Він передбачає повне нівелювання і злиття національних ринків протягом 15 років. Принципову згоду на приєднання до НАФТА висловили Бразилія, Коста-Ріка, та Ямайка, а зі вступом до угоди про асоціацію з НАФТА у січні 1996 р. Чилі почався процес формування “американської зони вільної торгівлі від Аляски до Тьєра-дель-Фуего”. На черговому “саміті Америк” у Квебеку в квітні 2001 р. за участю глав держав і урядів 34-х країн було прийнято принципове рішення про створення до 2005 р. континентальної зони вільної торгівлі. Латиноамериканська економічна інтеграція стала об’єктом прискіпливої уваги і Євросоюзу. В грудні 1995 р. у Мадриді між ЄС і МЕРКОСУР була укладена угода про організацію в першому десятилітті ХХІ ст. спільної зони вільної торгівлі.
Однак процес формування Панамериканської зони вільної торгівлі (FTAA) виявися вкрай драматичним і суперечливим. На „саміті Америк” 5-6 листопада 2005 р. в аргентинському місті Мар-дель-Плата різко загострилися суперечності між США і лідерами Венесуели, Бразилії й Аргентини, що звинувачували Білий Дім у створенні загрози для національних економік латиноамериканських держав. Більшість (29) глав держав разом із Дж. Бушем-молодшим залишили саміт ще до завершення його роботи, задекларувавши намір поновити переговори про створення FTAA у 2006 р.
- Сучасні класифікації країн світу.
- Цивілізаційний підхід до вивчення країн світу.
- Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- Перемога Компартії Китаю у Громадянській війні 1946-1949 рр. І проголошення кнр.
- Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- Сутність курсу “чотирьох модернізацій” кнр.
- Здобутки і труднощі економічного реформування в кнр.
- Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- Особливості політико-правової системи кнр.
- Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- Виникнення й особливості розвитку японської державності за доби Середньовіччя.
- Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- Особливості функціонування “політичної системи 1955 року” в Японії.
- Сучасне міжнародне становище Японії та «проблема північних територій»
- Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- Особливості культурно-історичного розвитку Кореї за Середньовіччя й Нового часу.
- Утворення кндр і Корейської Республіки.
- Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- Республіка Корея – один із “азійських тигрів”.
- Проблема мирного урегулювання й нерозповсюдження ядерної зброї на Корейському півострові.
- Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- Особливості цивілізаційного розвитку в’єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- В’єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в’єтнам і Лаоській Народно-Демократичній Республіці.
- Конституційна монархія в Камбоджі.
- Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- Особливості цивілізаційно-історичного розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- Розгортання національно-визвольної боротьби і проголошення державної незалежності Індонезії, Філіпінн та Малайзії.
- Спроба державного перевороту 30 вересня 1965 р. В Індонезії й “новий порядок” президента Сухарто.
- Особливості політичних систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- Процеси демократизації в країнах Південно-Східної Азії на сучасному етапі.
- Геополітичне становище, кліматичні умови і населення Індостану.
- Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- Республіка Індія – “найчисленніша демократія світу”.
- Природно-кліматичні умови, ресурси і етноконфесійний склад населення Малої Азії та Іранського нагір’я.
- Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Іран.
- Особливості суспільно-економічного ладуТурецької Республіки.
- Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- Культура
- Арабо-ізраїльські війни 40-480-х рр. Хх ст. Та їхні наслідки.
- Організація Визволення Палестини і проблема міжнародного тероризму.
- Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- Президентська республіка в Єгипті: особливості політико-правової системи.
- Тоталітарний режим Саддама Хусейна в Іраку і його повалення.
- Президент Ирака
- Ирано-иракская война
- Геноцид курдов
- Агрессия против Кувейта
- Саддам и иракский народ
- Вторжение сша в Ирак
- Подсудимый
- Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- Алжирська національно-визвольна революція 1954-1962 рр. І проголошення Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- Особливості політичної системи й боротьба із загрозою ісламського фундаменталізму в андр.
- Здобуття незалежності Лівією.
- Запровадження системиджамахірії в Лівії.
- Особливості політичних систем Туніської Республіки та Королівства Марокко.
- Президент
- Парламент
- Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- Географічне районування, природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- Розвиток Тропічної й Пвденнлї Африки за доби Середньовіччя і в епоху колоніальних загарбань.
- Особливості процесу деколонізації Тропічної й Південної Африки.
- Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної й Південної Африки.
- Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- Імперія інків, її військові та культурні здобутки.
- Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.