Запровадження системиджамахірії в Лівії.

Не маючи на момент проголошення незалежності розвіданих корисних копалин, Лівія, подібно до Йорданії, змушена була зберігати тісний союз із Великою Британією та дозволити розміщення на своїй території її військових баз, взамін Лондон погодився фінансово субсидувати новостворену країну. Згодом угоду про будівництво військових баз уклали з Лівією і США, а з відкриттям нафтових родовищ на поч. 60-х рр. (за їхнім обсягом – бл. 3,8 млрд. т Лівія посідає перше місце в Африці, а за запасами природного газу – 12,5 трлн. куб. м – третє місце на континенті) майже ¾ території країни на украй пільгових умовах було віддано під концесії ТНК. Потік нафтодоларів сприяв зміцненню позиції конституційної монархії й дозволяв вирішувати численні соціальні проблеми. Але в надрах країни, що багатіла, визрівала змова, нитки котрої вели до підпільної організації “Вільні офіцери”, що була створена на зразок єгипетської.

Військовий переворот, здійснений групою молодих офіцерів на чолі з 27-річним капітаном Муамаром Каддафі (1942 р.н.) 1 вересня 1969 р., виявився раптовим для короля Ідріса, що перебував на лікуванні у Туреччині. Коли король зрозумів, що монархія впала, він відрікся від престолу, емігрував до Єгипту і оголосив, що вважає себе звичайним лівійським громадянином. Там же, в Каїрі, Ідріс помер 25 травня 1983 р. у віці 93-х років. М.Каддафі, екстреміст за натурою, очоливши Раду революційного командування, жорсткою рукою приступив до здійснення радикальних реформ, керуючись при цьому власними уявленнями про благо народу. Свої позиції лівійський лідер виклав у 1973-1979 рр. у “Зеленій книзі”, де намагався переконати співгромадян у тому, що ідеї соціалізму закладені в ісламі й діють через систему прямої народної демократії – джамахірії.

У рамках офіційного курсу на побудову в країні “дійсно соціалістичного суспільства”, що спирається на ісламські цінності, в Лівії була здійснена низка важливих реформ: націоналізовані нафтова промисловість, іноземні банки й компанії, підвищений мінімум зарплати (на сьогодні він складає 6 тис. фунтів стерлінгів, що вище, ніж у Великій Британії), запроваджені безплатна освіта й медичне обслуговування, обмежена приватна власність на нерухомість, значна частка внутрішньої й зовнішньої торгівлі перейшла до рук держави. 2 березня 1977 р. була проголошена Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія (з квітня 1986 р. – Велика СНЛАД), офіційно скасовані держава, уряд і політичні партії, парламент у його класичній формі. Правом законодавчої ініціативи були наділені первісні народні зібрання, що об’єднують усе доросле населення країни за територіальним принципом, їхні секретарі й представники громадських організацій щороку збираються на сесії Загального народного конгресу для остаточного формулювання законів. Директиви лідера Революційного керівництва СНЛАД М.Каддафі обов’язкові для виконання.

Спираючись на проголошену в “Зеленій книзі” “третю світову теорію”, лівійське керівництво енергійно підтримувало всі “антиімперіалістичні” збройні партизанські й терористичні угруповання, від ОВП і НФВП до ірландських і баскських сепаратистів та нікарагуанських і сальвадорських повстанців, створивши на своїй території бази для їхнього навчання й спорядження. У березні-квітні 1986 р. США, звинувативши Лівію в підтримці міжнародного тероризму, завдали ракетно-бомбових ударів по містам Тріполі, Бенгазі й Сирт. А в листопаді 1991 р. Велика Британія, США і Франція висунули до СНЛАД обвинувачення у причетності її громадян до вибухів американського і французького авіалайнерів у 1988-1989 рр. 31 березня 1992 р. Рада Безпеки ООН запровадила проти Лівії санкції щодо зниження рівня дипломатичного представництва, припинення військово-технічного співробітництва і авіасполучення. Через півтора роки вони були доповнені заморожуванням лівійських авуарів, забороною на експорт до країни окремих видів устаткування для нафтовидобувної промисловості та ін.

Ситуацію вдалося частково розблокувати після того, як 1999 р. М.Каддафі дав згоду на те, щоб два лівійці, підозрювані в організації вибуху американського авіалайнера над Локербі у грудні 1988 р., з’явилися на виїзну сесію шотландського суду в Нідерландах, один із підсудних був виправданий, інший отримав 20,5 років ув’язнення. 15 серпня 2003 р. М.Каддафі офіційно визнав причетність лівійських спецслужб до трагедії й запропонував виплатити $ 2,7 млрд. родинам загиблих (по $ 10 млн. кожній) в обмін на остаточне скасування санкцій і вилучення Лівії з переліку країн “вісі зла”. А 19 грудня 2003 р. міністр закордонних справ країни Абдель Рахман Шалгам оприлюднив відмову державного керівництва від програм створення будь-якої зброї масового знищення, запросивши на військові об’єкти країни інспекторів МАГАТЕ.

Після призупинення дії санкцій ООН щодо Лівії Канада, Італія, Франція, ФРН, Швеція, Корейська Республіка і КНР активізували торговельно-економічні зв’язки з Тріполі, зокрема, італійська нафтогазова компанія “Ажип” розпочала реалізацію $5,5-мільярдного контракту, яким передбачено видобуток природного газу з родовищ на заході країни і його транспортування до Сицилії через 540-км газопровід, що буде прокладений по дну Середземного моря. Лівійський уряд, у свою чергу розробив на 2002-2006 рр. інвестиційну програму, що передбачає залучення $35 млрд. для активізації розвитку економіки країни та диверсифікації джерел надходжень до держбюджету. Для зрошення додаткових земель (у країні використовується не більше 2 % угідь) за участю компанії “Деу” реалізовується $25-мільярдний проект “Велика штучна ріка” з підведення води з підземних родовищ на півдні Лівії на узбережжя Середземномор’я.

За результатами державного візиту президента України до Лівії у жовтні 2003 р. між „Нафтогазом України” і Лівійською національною нафтовою компанією 10 жовтня 2004 р. було підписано Угоду про поділ продукції щодо участі Києва в промисловому видобутку енергоносіїв на території в 200 тис. кв. км. (термін дії угоди з нафти – 25 років, з природного газу – 30). Орієнтовно концесія містить бл. 100 млн. т нафти і 30 млрд. куб. м газу. Протягом наступних півроку „Нафтобаз України” має інвестувати 50 млн. дол. для проведення сейсморозвідувальних робіт і приступити до буріння свердловин. Через 2 роки планується вийти на видобуток 1,5 млн. т нафти щорічно й довести рівень у 2010-2015 рр. до 5 млн. т; природний газ експортуватиметься трубопроводом по дну Середземного моря до Західної Європи, а з нафти формуватиметься стратегічний запас України шляхом заміни лівійської нафти аналогічною кількістю російської. А під час зустрічі держсекретаря України О.Зінченка і М.Каддафі 18 квітня 2005 р. було в принципі вирішено питання про створення спільного агропромислового підприємства з вирощування зерна для Лівії на території України (250 тис. га).