Виникнення й особливості розвитку японської державності за доби Середньовіччя.
Японська міфологія відносить виникнення держави до 11 лютого 660 р. до н.е., коли Дзімму Тоніо - правнук відрядженого богинею Сонця Аматерасу на Землю з ознаками імператорської влади (меч, яшма і дзеркало) онука Нінігі - після 7 років нелегких битв був проголошений першим імператором Японії біля підніжжя гори Унебі на рівнині Касівабара (Хонсю). У 1873-1948 рр. і з 1967 р. цей день відзначається як свято заснування імперії, але насправді “царство Ямато” виникло на Кюсю й півдні Хонсю в ІІІ ст. н.е. в результаті завоювання. За правління Сьотоку Тайсі (593-622 рр.) “Країна Вранішнього Сонця” отримала нове ім’я – Ніхон (Ніппон) – “Корінь Сонця”, звідки пішла європейська назва “Японія”. До VІІІ ст. етногенез японців завершився, на сьогодні вони становлять 99,4 % населення держави.
Офіційною ідеологією японської державності став тенноїзм (від японського “тенно” – імператор) – синтез догматів про божественність, безперервність і непогрішимість імператора, що спиралися передусім на традиції місцевої релігії – синтоїзму (японською – “шлях Богів”), згідно котрої правляча династія володіла особливою магічною силою (“кокутай”), яка забезпечувала ефективне спілкування з божествами (“камі”) та “благоговіння народу перед імператором”. Так званий “кодо” – “імператорський шлях” – проповідники тенноїзму трактували як ідеал японської державності
Проте абсолютна монархія протрималася в Японії недовго, й після тривалої боротьби аристократичних кланів у 1185 р. переміг рід Мінамото, голова котрого – Йорітомо – через 7 років створив нову політичну систему – сьогунат, за котрої реальна влада в країні належала сьогунам – верховним військовим правителям і успадковувалася представниками їхнього роду (Мінамото – 1192-1333 рр., Асікага – 1335-1573 рр., Токугава – 1603-1867 рр.). Імператору залишилися церемоніально-символічні функції вищої влади, тоді ж помітно зросла роль служивого дворянства – самураїв (дослівно - слубовці), яке виникло ще у Х ст. Японію двічі, у 1274 і 1281 рр., намагалися захопити монгольські війська хана Хубілая, але невдало через тайфуни, що розкидали їхні флотилії (“камікадзе” – “вітер Богів”). У 1542 р. на Японських островах з’явилися португальці, а через 42 роки – іспанці, що принесли з собою вогнепальну зброю й християнство (державною релігією в сьогунаті був буддизм), але в 1639 р. країна ізолювалася від решти світу, з неї були вигнані всі європейці, заборонено християнство і всі контакти з іноземцями.
Лише більш як через два століття – в липні 1853 р. до резиденції сьогуна Едо (Токіо) підійшла американська ескадра коммодора Перрі, котрий вручив властям листа з вимогою відкрити шлях для його кораблів і заявив, що за відповіддю повернеться навесні. В лютому 1854 р., вдавшись до погроз і висадивши півтисячний десант матросів, Перрі змусив уряд підписати перший нерівноправний договір, який відкривав порти Сімода і Хакодате. Незабаром подібні угоди Японія уклала з Великою Британією, Нідерландами, Францією й Росією, таке “відкриття” країни підривало японське ремесло й перешкоджало збуту продукції мануфактур, негативно позначилося на фінансовому становищі сьогунату й феодалів. Скориставшись ситуацією, антисьогунська опозиція в 1867 р. змусила останнього правителя з роду Токугава – Кейкі повернути владу 15-річному імператорові Муцухіто й за підтримки повсталих селян здобула перемогу в громадянській війні 1868-1869 рр.
“Революція Мейдзі” й перетворення Японії в імперіалістичну державу.
1. Предпосылки революции
В середине XIX в. Япония находилась в состоянии глубокого социально-
политического кризиса, обусловленного в конечном итоге разложением
господствовавшего феодального строя, сдерживавшего дальнейшее развитие
страны. Основные сельскохозяйственные земли вместе с крестьянами находились
в собственности крупных феодалов – князей (дайме), которые с помощью
вассалов управляли своими владениями. Крестьяне отдавали князьям более
половины урожая, не считая других поборов и повинностей.
В городах существовали феодальные цехи и купеческие
гильдии. Цеховые и гильдийские уставы регламентировали не только производство товаров, но и личную жизнь своих членов.
Дальнейшее усиление эксплуатации в условиях низкого уровня
сельскохозяйственной техники вело к разорению большинства крестьянства. В
стране практически непрерывно происходили крестьянские волнения и восстания
(в первой половине XIX в. в Японии произошло около 250 крестьянских
восстаний: в 50-е и 60-е годы крестьянские восстания происходят одно за
другим; с 1853 по 1856 год их насчитывается 52, в одном только 1861 году –
17 и т. д.). Правительство сёгуна сурово расправлялись с крестьянским
революционным движением.
В XIX в. феодальные отношения вступают в полосу разложения,
совершается процесс первоначального накопления капитала, возникают крупные
состояния. Товарно-денежные отношения захватывают не только город, но и
деревню. Несмотря на господство цехов появляются капиталистические
мануфактуры. Однако феодальная регламентация, большие налоги, узость
внутреннего рынка (крестьяне – основная часть населения страны – почти не
покупало промышленных товаров) тормозили ее дальнейшее развитие.
Ухудшилось и внешнеполитическое положение страны. В 1853 г. у берегов
Японии появилась американская эскадра. Ее командующий – адмирал Перри
ультимативно потребовал заключения торгового договора на американских
условиях, фактически лишавших Японию таможенной автономии. Под угрозой
применения силы японское правительство вынуждено было подчиниться. В 1858
году был подписан неравноправный договор, по которому Япония не могла
устанавливать пошлины на ввозимые из США товары выше определенного процента
(от 5 до 35), должна была признать экстерриториальность американцев в
Японии (то есть их неподсудность японским судам) и т. д. Вскоре почти
аналогичные договоры были подписаны и с европейскими державами (Англией,
Голландией, Францией и др.). Не довольствуясь возможностями открытого
грабежа Японии, иностранные державы стремились к превращению ее в колонию.
В 1862 году английский флот подверг разрушительной бомбардировке город
Кагосима, чтобы вынудить японские власти уплатить огромную контрибуцию за
убийство английского гражданина. В 1864 году соединенный флот США, Англии,
Франции и Голландии – главных колониальных держав того времени – обстрелял
город-крепость Симоносеки, вынудив японские власти к удовлетворению
требований о беспрепятственном прохождении судов через Симоносекский
пролив. Опасность колониального порабощения Японии была очевидной. Это
привело к слиянию антифеодальной борьбы и национально-освободительного
движения.
2. Ход революции
В конце 60-х годов XIX в. в Японии свершилась буржуазная революция.
Она известна под названием "революции Мейдзи" ("просвещенного
правительства").
Против существующего порядка выступили основные слои японского
общества: крестьянство, рабочие, ремесленники, торгово-промышленная
буржуазия, самураи – военное сословие мелких дворян и даже многие князья,
главным образом юго-западных княжеств, наиболее развитых в экономическом
отношении. Во второй половине 70-х и начале 80-х годов XIX в. развернулось
движение "за свободу и народные права" (движение "Минкэн ундо"), в котором
участвовали либеральные слои правящих классов и демократические круги
японского общества.
Участие в этом движении дворянства, особенно мелкого, обуславливалось
его отрицательным отношением к внешнеполитическому курсу правительства и в
еще большей степени ухудшением его социально-экономического положения.
Самураи, являясь вассалами князей, обычно не имели своей земли, а получали
от князей жалованье рисом; жалованье вассалов уменьшалось, их число
сокращалось, и многие из них пополняли ряды других социальных групп.
Дворянство, благодаря своей относительной сплоченности, наличию военной организации, экономическим возможностям заняло руководящую роль в движении. Они признавали необходимость реформ, учитывающих иностранный опыт, но полагали, что проведение их следовало осуществлять сверху, с помощью государства.
В этот период главой государства номинально считался император, но
реальная власть находилась в руках сёгуна (полководца).
Начиная с 1644 г. пост сёгуна занимали представители дома Токугава – самого
богатого феодального клана страны, противившегося любым прогрессивным
реформам.
В таких условиях были сформулированы конкретные задачи княжеско-
самурайского движения: свергнуть сёгунат, восстановить власть императора и
от его имени провести необходимые реформы.
В октябре 1867 г. руководители движения потребовали у сёгуна Кэйки
немедленной передачи верховной власти императору (15-летнему Муцухито) и
объявили сбор военных сил, поддерживающих императора. Сёгун двинул против
них верные ему войска, но они потерпели жестокое поражение (январь 1868
г.). Через несколько месяцев сёгун капитулировал. Власть перешла в руки
князей и самураев – сторонников императора. Было официально объявлено о
восстановлении императорской власти.
В японской официальной историографии этот период обычно называют
«реставрация Мэйдзи» (Мэйдзи – название времени правления императора
Муцухито; «Мэйдзи» – «просвещенное правительство»). По своему содержанию
это была антифеодальная революция, руководство которой принадлежало
умеренно радикальным кругам дворянства, связанным с императорским двором.
Раздробленность и недостаточная организованность крестьянского движения,
относительная слабость буржуазии во многом обусловили незавершенный
характер этой революции. Тем не менее, страна вступила на путь буржуазного
развития. Об этом свидетельствовали начавшиеся экономические и политические
реформы, хотя и не всегда последовательные, но объективно призванные
модернизировать японское общество, приобщить его к более высокому
техническому и государственно-правовому уровню.
3. Результаты революции
3.1 Конституция 1889 г.
Следствием "революции Мэйдзи" явилось принятие в 1889 г. буржуазной
конституции, которая закрепила новую структуру государственной власти.
Конституция отразила компромисс между доминирующим в государстве
дворянством во главе с императором и буржуазией, которая допускалась к
участию в законодательстве.
Конституция 1889г. юридически утвердила статус императора как главы
государства, наделенного очень широкими полномочиями:
- императорская особа объявлялась священной и неприкосновенной;
- император обладал правом объявлять войну и мир;
- заключать международные договоры;
- вводить осадное положение, сосредотачивая при этом в своих руках
чрезвычайные полномочия; в качестве верховного главнокомандующего
устанавливать структуру и численность вооруженных сил;
- в сфере гражданского управления - определять структуру министерств,
назначать и увольнять всех должностных лиц.
Император обладал полнотой исполнительной власти. Он назначал министра-
президента (премьера) и по его представлению всех остальных министров.
Кабинет министров нес ответственность только перед императором.
Кабинет министров был немногочисленным. В первый период своего
существования он состоял из 10 человек: министра-президента, министра
иностранных дел, внутренних дел, финансов, военного, морского, юстиции,
просвещения, сельского хозяйства и торговли, связи.
Законодательная власть принадлежала императору совместно с
парламентом. Законы, принятые парламентом, не могли быть обнародованы и
приняты к исполнению без императорского утверждения и подписи, и без
санкции Тайного совета. В промежутках между сессиями парламента император
мог издавать указы, имеющие силу закона. Император созывал парламент и
закрывал его, переносил сроки парламентских заседаний, мог распустить
палату депутатов.
Японский парламент состоял из 2-х палат: палаты пэров и палаты
депутатов.
В палату пэров входили: члены императорской фамилии, титулованная
знать и лица, назначенные императором.
Вторую палату составляли депутаты, победившие на выборах (более 300
человек), причем, женщины в выборах не участвовали, а остальные избиратели
были ограничены высоким имущественным цензом.
По конституции парламент получил право законодательной инициативы и
избирался на 4 года.
Конституция 1889 г. заложила государственно-правовые основы капиталистического развития страны. Однако в дальнейшем развитие Японии идет по пути милитаризации государства
3.2 Судебная реформа
В области внутригосударственных нововведений наиболее важной была
реорганизация на европейских началах судебной системы. По закону 1890г.
учреждаются единые по всей стране суды. Ее территория делится на 298
округов, в каждом из которых создается местный суд. Следующими инстанциями
стали 49 губернских судов, 7 апелляционных судов и Высокий имперский суд, в
компетенции которого входило рассмотрение наиболее важных дел, высшая
апелляция и разъяснение законов. Конкретизировался статус прокуратуры,
расширялись ее правомочия. На прокуратуру возлагалось:
а) руководство предварительным расследованием;
б) поддержание обвинения в суде;
в) опротестование приговоров и осуществление надзора за судами.
Судебное следствие должно было основываться на принципах гласности,
устности, состязательности.
В начале ХХ в. в Японии был введен суд присяжных заседателей.
С 1872 года в суды стали допускаться представители прессы, были
запрещены пытки при разрешении гражданских дел, формально уничтожены
сословные различия, запрещена кровная месть. В 1874 году ограничиваются, а
затем полностью запрещаются пытки в уголовном судопроизводстве.
Закон 1890 года в соответствии с конституцией формально закрепил
принцип несменяемости и независимости судей, предусмотрев возможность
смещения, понижения судьи в должности только в случаях привлечения его к
уголовной ответственности или наказания в дисциплинарном порядке.
Для замещения должности судьи, согласно Закону 1890 года, требовались
юридические знания и профессиональный опыт. Судьями становились лица,
сдавшие соответствующие экзамены и успешно прошедшие испытательный срок
службы в органах суда и прокуратуры в течение трех лет.
В 1893 году был принят Закон об адвокатуре. Адвокаты стали
участвовать в работе суда. Адвокатский корпус находился под жестким
контролем как министра юстиции, так и прокуратуры.
3.3 Аграрные преобразования
Значение аграрных преобразований, проведенных в первые годы периода
Мэйдзи, крайне велико. Они оказали всестороннее влияние на последующее
развитие всего японского общества. С реформой аграрных отношений в первую
очередь связаны такие мероприятия правительства, как отмена феодальной
зависимости крестьян, феодальной собственностью на землю, введение свободы
выбора возделываемых культур и, наконец, реформа поземельного налога. В
сочетании с изменением классового характера власти (хотя и не радикальным)
одних этих преобразований достаточно, чтобы признать события Мэйдзи
буржуазной революцией.
Осуществление этих мер привело к утверждению частной собственности на землю
с правом ее купли и продажи, что расширило возможность мобилизации земли.
Отмена феодальной собственности и феодальных повинностей, каковые являлись
правовой основой изъятия земельной ренты, бывшей главным доходом правящего
класса, потребовала установления новой правовой системы, соответствовавшей
капиталистическому способу эксплуатации. Главным источником создания
материальных ценностей в государстве было сельскохозяйственное
производство, и это придавало аграрному законодательству особое значение.
Правовую основу новым аграрным отношениям дала реформа поземельного
налога.
Непосредственной причиной введения поземельного налога послужила
потребность нового правительства в источниках дохода для обеспечения
государственного бюджета. Феодальная рента-налог в существовавшей прежде
форме была ликвидирована вместе с феодальным правом. Единственным
возможным стабильным источником доходов для государственных нужд мог быть
только поземельный налог.
25 декабря 1871 г. был издан указ об упразднении категории земель
самураев и феодалов (букэдзи) и земель горожан (тёдзи) на территории
префектуры Токио.
В апреле 1873 г. было опубликовано положение о реформе поземельного
налога, которое приобрело силу закона. В отличие от прежнего обложения,
которое производилось с объема урожая риса, размер налога определялся в
соответствии с ценой земли.
Однако, в этой революции были и свои недостатки.
В ходе проведения реформы было осуществлено разделение земель на
частные и государственные. До реформы в силу сложившейся практики крестьяне
всей общиной пользовались княжескими лугами и лесами. В ходе реформы
значительная часть этих угодий была признана собственностью государства или
императорского дома, что привело к тому, что многие крестьяне потеряли
какую-либо возможность пользоваться ими.
Таким образом положение крестьянства в результате революции Мэйдзи
существенно изменилось, хотя для многих не стало лучше, чем оно было.
3.4 Социальная стратификация деревни
Классовая структура пореформенной деревни определялась существованием
двух основных классов: класса помещиков и класса крестьян. Официально
появившийся после первых преобразований Мэйдзи (фактически он возник
гораздо раньше) класс помещиков значительно отличался от класса феодалов,
который господствовал в эпоху феодализма.
Часть новых землевладельцев вышла из рядов верхнего слоя феодалов –
даймё, которые, хотя и лишились феодальных привилегий, тем не менее
оказались владельцами значительных денежных сумм. Бывшие даймё получили в
1876 г. облигации в результате капитализации их рисовых пенсий.
Бывшие крупные феодалы основали банки, вложили деньги в покупку земли,
нередко увеличив свое богатство.
Следующая группа землевладельцев сложилась из бывших госи. Сельские
самураи (госи) различались по своему происхождению. Это были
полуземледельцы-полупомещики. Они имели право носить мечи. В категорию госи
попадали и те зажиточные крестьяне и купцы, которые изъявили желание
осваивать целинные земли. Таким образом, через госи также шло размывание
границ между сословиями. Еще до революции Мэйдзи госи постепенно стали
играть все более значительную роль на селе; они часто были старостами или
занимали другие важные деревенские должности.
Все госи в результате реформ Мэйдзи стали землевладельцами, составив
значительную часть новых помещиков.
Значительную часть помещиков составили представители торгово-
ростовщического капитала, сумевшие еще при Токугава (особенно в период
разложения феодализма) приобрести тем или иным путем земли. Став в годы
Мэйдзи законными владельцами земли, они продолжали заниматься торговлей и
ростовщичеством. Некоторые из помещиков жили в деревне и вели свои
хозяйства с помощью наемной рабочей силы. Они представляли собой, таким
образом, капиталистические элементы в деревне.
Реформа поземельного налога прежде всего изменила положение
арендаторов. В рамках этих мероприятий правительство
ликвидировало вечную аренду, ограничив ее срок двадцатью годами, сильно
ограничивало права арендаторов.
Основной формой эксплуатации крестьянства, которую использовали
эти землевладельцы, была сдача земли в аренду мелким товаропроизводителям-
крестьянам.
- Сучасні класифікації країн світу.
- Цивілізаційний підхід до вивчення країн світу.
- Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- Перемога Компартії Китаю у Громадянській війні 1946-1949 рр. І проголошення кнр.
- Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- Сутність курсу “чотирьох модернізацій” кнр.
- Здобутки і труднощі економічного реформування в кнр.
- Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- Особливості політико-правової системи кнр.
- Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- Виникнення й особливості розвитку японської державності за доби Середньовіччя.
- Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- Особливості функціонування “політичної системи 1955 року” в Японії.
- Сучасне міжнародне становище Японії та «проблема північних територій»
- Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- Особливості культурно-історичного розвитку Кореї за Середньовіччя й Нового часу.
- Утворення кндр і Корейської Республіки.
- Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- Республіка Корея – один із “азійських тигрів”.
- Проблема мирного урегулювання й нерозповсюдження ядерної зброї на Корейському півострові.
- Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- Особливості цивілізаційного розвитку в’єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- В’єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в’єтнам і Лаоській Народно-Демократичній Республіці.
- Конституційна монархія в Камбоджі.
- Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- Особливості цивілізаційно-історичного розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- Розгортання національно-визвольної боротьби і проголошення державної незалежності Індонезії, Філіпінн та Малайзії.
- Спроба державного перевороту 30 вересня 1965 р. В Індонезії й “новий порядок” президента Сухарто.
- Особливості політичних систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- Процеси демократизації в країнах Південно-Східної Азії на сучасному етапі.
- Геополітичне становище, кліматичні умови і населення Індостану.
- Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- Республіка Індія – “найчисленніша демократія світу”.
- Природно-кліматичні умови, ресурси і етноконфесійний склад населення Малої Азії та Іранського нагір’я.
- Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Іран.
- Особливості суспільно-економічного ладуТурецької Республіки.
- Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- Культура
- Арабо-ізраїльські війни 40-480-х рр. Хх ст. Та їхні наслідки.
- Організація Визволення Палестини і проблема міжнародного тероризму.
- Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- Президентська республіка в Єгипті: особливості політико-правової системи.
- Тоталітарний режим Саддама Хусейна в Іраку і його повалення.
- Президент Ирака
- Ирано-иракская война
- Геноцид курдов
- Агрессия против Кувейта
- Саддам и иракский народ
- Вторжение сша в Ирак
- Подсудимый
- Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- Алжирська національно-визвольна революція 1954-1962 рр. І проголошення Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- Особливості політичної системи й боротьба із загрозою ісламського фундаменталізму в андр.
- Здобуття незалежності Лівією.
- Запровадження системиджамахірії в Лівії.
- Особливості політичних систем Туніської Республіки та Королівства Марокко.
- Президент
- Парламент
- Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- Географічне районування, природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- Розвиток Тропічної й Пвденнлї Африки за доби Середньовіччя і в епоху колоніальних загарбань.
- Особливості процесу деколонізації Тропічної й Південної Африки.
- Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної й Південної Африки.
- Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- Імперія інків, її військові та культурні здобутки.
- Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.