Імперія інків, її військові та культурні здобутки.

Інки - індіанське плем'я, що мешкало на території сучасного Перу і створило високорозвинену цивілізацію зі столицею у місті Куско у Андах. Імперія інків існувала достить короткий час - з 1438 року до 1533. У 1533 році останній правитель інків Атауальпа був задушений іспанцями.

Археологічні дослідження показують, велика кількість цивілізаційних здобутків була успадкована інками від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів.

Знищували культові споруди, будівлі, піраміди і пам’ятки мистецтва підкорених індіанських племен, витравлюючи з їхньої пам’яті все, що було до завоювання.

До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочіка, відомі своєю кольоровою керамікою та ірригаційними системами), Уарі (або Варі, їх держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр - місто Чімор, характерна кераміка та архітектура), Наска (відомі тим, що створили так звані лінії Наска, а також своїми системами підземних водопроводів, керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що знаходилось на східному березі озера Тітікака), Чачапойяс (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Келап, яку ще називають "Мачу-Пікчу півночі").

Імперія інків простягалась довгою смугою у Південній Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії, Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини.

Самоназва імперії інків - Тауантінсую (Земля Чотирьох Кутів). З Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожна з них називалась за назвою тої частини імперії в яку вона вела.

Тауантінсуйу (мовою кечуа – чотири з’єднані між собою сторони світу, “сини Сонця” вважали, що всі ще не завойовані землі з часом підкоряться їм). Вона склалася протягом ХІІ-ХV ст. навколо гірської общини Куско (на південному сході сучасного Перу), охоплювала більшу частину сучасного Еквадору, Перу, значну частину Болівії, Чилі та Аргентини. Тауантінсуйу була державою типу східної деспотії з сильною централізованою владою – Верховний інка (історична традиція кечуа налічує 14 правителів) вважався Богом на землі з необмеженою владою.

Панівний клас складався з кількох каст: “інки по крові” (вони вважались прямими нащадками засновника держави – Манко Капака, на початок конкісти їх було 567), “інки за привілеєм”, курака (вожді підкорених громад та племен) та ін. Простолюдини також підрозділялися на касти: мітімає 1-ї категорії (привілейована частина общинників-військових поселенців у щойно завойованих областях), хатун руна (формально вільні общинники і ремісники), мітімає 2-ї категорії (переселенці із завойованих районів), раби, жриці – “Обранниці Сонця” та ін. Різномовне населення Тауантінсуйу складало, за різними даними, від 6 до 40 млн. чол., асиміляторська політика інків в області мови, релігії та методів ведення господарства поклала початок процесу злиття різних етнічних груп у єдину давньокечуанську народність.

Господарською основою Тауантінсуйу було террасне іригаційне землеробство, але імперія інків виявилася єдиною державою доколумбової Америки, в котрій існувало тваринництво як особлива галузь господарської діяльності (приручені лами і альпака). У релігії головне місце посідав культ Сонця, а також перехідний до монотеїзму культ “багатоєдиного” бога Віракочі, що уособлював Сонце. Напередодні іспанського завоювання інки будували витягнуті в довжину, геометрично строгі за формами, надзвичайно міцні споруди з ретельно обтесаного і викладеного чіткими рядами каміння, скріпленого пазами і шипами. В сучасному Куско збереглися нижні поверхи будівель, зведених в інкський час таким способом. І досі існують різні думки щодо призначення кіпу (на кечуа – вузол) – засіб кращого запам’ятовування, своєрідна форма письма чи звичайний атрибут поховання.

У 1530-1532 рр. Тауантінсуйу було послаблене міжусобною боротьбою за престол між братами Атауальпою (представником т.зв. династії Кіто) і Уаскаром (представником династії Куско), що полегшило захоплення імперії конкістадорами. Взагалі, теократичний (глава держави водночас є і її релігійним главою), одноособовий характер влади верховного правителя і міжусобна боротьба індіанських вождів, які вступали в союзи з чужоземними загарбниками проти своїх суперників, сприяли завоюванню Л.А. колонізаторами.

А відоме відставання у розвитку давньоамериканських цивілізацій від європейської було викликане передусім кастовим общинним ладом, відсутністю розвинених міжнародних зв’язків, труднощами освоєння нового континенту за переважання кам’яних знарядь і без тяглової худоби. Відкриваючи американський континент, досліджуючи його узбережжя та вигадуючи йому назву, європейці навіть гадки не мали, що там існують великі індіанські цивілізації та самобутні культури.