Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.

Археологи віднайшли в передгір’ях Гімалаїв кісткові рештки викопної людиноподібної мавпи, що жила 12-14 мільйонів років тому й була названа на честь головного героя індійського епосу “рамапітеком”. Але, на думку більшості дослідників, він не належав до безпосередніх предків людини, науково ж доведено, що у VІІ-VІ тис. до н.е. первісні племена, котрі населяли півострів, перейшли до осілого способу життя, землеробства і скотарства.

У сер. ІІ тис. до н.е. з Причорномор’я, Приуралля і Прикаспію через територію сучасних держав Центральної Азії, Іран і Афганістан до Індостану почалося переселення численних індоєвропейських арійських племен. Просуваючись на схід і південь півострова, вони або асимілювали, або ж відтіснили в лісисті гори носіїв хараппської культури та темношкірі дравідійські й австралоїдні племена.

У подальшому споріднені племена об’єднувалися, змішуючись і утворюючи нові спільноти, але ні у давнину, ні у Середньовіччя крупні єдині народи так і не склалися. Лише в найбільш багатонаціональній Індії за переписом 1971 р. було зафіксовано 281 мову з числом носіїв більше 5 тис. чол. Майже все населення Бангладеш, Мальдівів, Пакистану, абсолютну більшість мешканців Індії (більше 70 %), Шрі Ланки (біля 75 %) та Непалу (більше 80 %) становлять представники індоарійської (хіндустанці, біхарці, бенгальці, панджабці, маратхи, гуджаратці, сінгали та ін.) та іранської (пуштуни, белуджі) груп індоєвропейської мовної сім’ї. Сучасна державна мова Індії – літературний хінді, що є рідним лише для 30 % населення країни, виник у ХVІ-ХVІІІ ст. Державною мовою Пакистану став урду, що має до 80 % арабо-перських запозичень, використовує арабську графіку і є рідним лише для 8 % населення – біженців-мусульман з Індії (мухаджирів) та їхніх нащадків. Чверть населення Індії (на півдні) й п’ята частина мешканців Шрі Ланки розмовляють мовами дравідійської сім’ї.

У VІ ст. до н.е. в басейні Гангу (на санскриті – „річка”) і Джамми виникли перші арійські рабовласницькі держави з кастовою системою, тоді ж сформувався буддизм, який став державною релігією за правління імператора Ашоки (272-231 рр. до н.е.) з династії Маур’я, що об’єднала під своєю владою майже весь Індостан. Але за правління династії Гуптів (бл. 320-535 рр.) почалося витіснення буддизму індуїзмом, у 712-745 рр. із завоюванням арабами Сінду в регіон проник іслам. З поч. ХІ ст. Індостан став об’єктом постійних завойовницьких нападів сусідніх тюркських правителів-мусульман, у 1192 р. ними був завойований Делі, що став столицею воєнно-теократичної деспотії – султанату. Лише на крайньому півдні півострова в 1340-1565 рр. існувала індуська держава Віджаянагар. У 1526 р. Делійський султанат був завойований нащадком Чингізхана і Тимура, кабульським володарем Бабуром, який заснував династію Великих Моголів. Вона створила імперію, що включала практично всю територію сучасних Афганістану, Бангладеш, Індії й Пакистану та формально проіснувала до скасування британськими колонізаторами у 1858 р.