Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.

Ще у 1889 р. побачила світ книга російського географа й історика, уродженця Харківщини, Льва Ілліча Мечникова (старшого брата відомого імунолога та Нобелівського лауреата Іллі) “Цивілізація і великі історичні річки”, в котрій зазначалося, що “чотири найдавніші великі культури – всі зародилися й розвивалися на берегах великих рік. Хуанхе і Янцзи зрошують місцевість, де виникла і виросла китайська цивілізація; індійська, чи ведійська, культура не виходила за межі басейну Інду і Гангу; ассиро-вавилонська цивілізація зародилась на берегах Тигру і Євфрату – двох життєвих артерій Месопотамської долини; нарешті, Давній Єгипет був, як це стверджував ще Геродот, “даром” чи “творінням” Нілу”.

Саме загроза повеней змушувала мешканців древньої Месопотамії ще в сер. V тис. до н.е. споруджувати насипні платформи і будувати на них храми – культові центри міст-держав (номів) Аккад, Кіш, Ур, Урук, Ларса, Лагаш та ін. Уже у 2371-2134 рр. до н.е. Аккадська імперія охоплювала всю Месопотамію а також частини сучасних Сирії, Туреччини й Ірану. Із 40 міст-держав у долині та дельті Нілу первісно складався й Давній Єгипет, бл. 3000 р. до н.е. з них утворилися Верхньо- та Нижньоєгипетська держави, котрі через півтора століття об’єдналися у Стародавнє царство. За доби Нового царства при фараоні Тутмосі ІІІ (1480-1448 рр. до н.е.) Давній Єгипет володів величезними територіями від 4-го нільського порога на півночі Судану до Євфрату в сучасній Туреччині. З ХІХ ст. до н.е. на півночі Судану існувала високорозвинена цивілізація і царство Куш, а у сер. ІІ тис. до н.е. семітські племена створили власні міста-держави на території сучасної Сирії.

Тих часів сягає й коріння єврейської історії (згадка про плем’я “хабіру” в сирійських клинописних документах), а бл. 1250 р. до н.е. почалося 40-річне переселення частини єврейських племен (від давньоєврейського “ібрі” – “той, хто перейшов через що-небудь”, тобто, Йордан) під проводом Мойсея з Єгипту до Палестини, де невдовзі виник союз 12-ти племен. У боротьбі з навалою “народів моря” (філістимлян) бл. 1010 р. до н.е. відбулося проголошення царем давньоєврейської держави вождя Саула. Об’єднуючись і розпадаючись на Ізраїль та Іудею, вона проіснувала аж до завоювання і зруйнування Єрусалиму нововавилонським царем Навуходоносором ІІ у 587 р. до н.е. Провідною ж морською державою, яка у 1000-774 рр. контролювала середземноморську торгівлю, виступала Фінікія (на території сучасного Лівану).

Історія світової цивілізації багато чим зобов’язана Близькосхідному регіонові, зокрема, у Фінікії бл. 1000 р. до н.е. виникло письмо, пізніше запозичене давніми греками, вавилонська шістдесяткова система лічби відбилася в поділові часу (години, хвилини, секунди) та простору (градуси, широти і довготи). А оскільки Месопотамія стала батьківщиною астрології й астрономії, то традиція називати планети іменами Богів також має шумерське і аркадське коріння: Юпітер відповідає Мардуку, а Венера – Іштар. Жителі країн Близького Сходу вивели різноманітні культурні рослини, серед яких пшениця, жито, яблуня, груша, виноград, кавун, винайшли колесо, приручили віслюка і кішку, навчилися виплавляти різноманітні метали.

Та водночас із глибокої давнини Близький Схід є ареною постійних військових, релігійних і політичних конфліктів. Тут боролися за домінування Римська імперія і Парфія (І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), Візантія і Арабський халіфат (VІІ-ХІ ст.), Туреччина й Іран (ХVІ-ХVІІІ ст.), на східне узбережжя Середземного моря були спрямовані 7 хрестових походів 1096-1270 рр. за визволення Гроба Господнього в Єрусалимі (на івриті – „місто миру”). Панівною релігією регіону внаслідок арабських завоювань сер. VІІ – поч. ІХ ст. став іслам, а всі мусульманські народи, за винятком турок і курдів, перейшли на арабську мову й алфавіт. Щоправда, у 1258 р. онук Чингізхана – Хулагу розорив мільйонний Багдад, взяв Алеппо і Дамаск (арамейською – „діловий”, „корисний”), але монгольський наступ розбився об переважаючу хоробрість військових правителів Єгипту – мамелюків. Протягом 1516-1517 рр. османський султан Селім І здобув Сирію, Палестину, північно-західну Аравію і Єгипет, за його наступників у 1534-1538 рр. турецькі війська захопили Месопотамію і Мекку. Велика Британія у 1820 р. встановила свій протекторат над Бахрейном і “Піратським берегом” (сучасні ОАЕ), у 1891 р. під фактичний контроль Лондона потрапив Маскат, а у 1899 р. – Кувейт.