logo
Країнознавство

Особливості політичних систем Туніської Республіки та Королівства Марокко.

Туніс. Протягом усього періоду незалежності для внутрішньополітичного розвитку Туніської Республіки (з 25 липня 1957 р.) був властивий високий ступінь стабільності, що забезпечувався монополією на владуНового Дестуру”(арабською – «нова конституція», створена у 1934 р.), який з 1964 р. називався Соціалістичною дестурівською партією, а з 1988 р. – Демократичним конституційним об’єднанням (ДКО). На парламентських виборах 24 жовтня 2004 р. ДКО здобуло 91,6 % голосів і 152 депутатські місця з 189-ти. Влада і президент (з 7 листопада 1987 р., останній раз переобраний 24 жовтня 2004 р., отримавши 94,5 % голосів) Зін аль-Абідін Бен Алі (1936 р.н.) продовжують проводити політику дозованої демократії, діалогу з опозиційними партіями, залишаючи за ДКО виключне право на проведення демократичних перетворень. Виступи ісламської опозиції, очолюваної фундаменталістською партієюНахда”, на поч. 90-х рр. були жорстко придушені, влітку 1992 р. на політичних процесах фундаменталісти отримали суворі вироки. Туніс посідає провідні позиції у “третьому світі” за рівнем комп’ютеризації, традиційно виступає експортером не лише кваліфікованої робочої сили, але лікарів, інженерів, викладачів у арабські й африканські країни, тобто у країні тримається курс на високу якість освти. Заслуга ДКО.

Тунис отличается сильной президентской системой правления. Доминирующее положение занимает одна политическая партия, при этом в стране официально существуют ещё 6 оппозиционных партий.