Особливості політичних систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
Малайзія. Коли 31 серпня 1957 р. Малайя (тепер – материкова Малайзія) отримала державну незалежність, 9 спадкових правителів штатів утворили виборну монархію. Кожні 5 років вони зі свого складу більшістю не менш, ніж у 5 голосів, обирають Верховного і його заступника.
Згідно ст.32 конституції 1957 р. (зі змінами від 16 вересня 1963 р., коли до федерації, що стала називатися Малайзією, увійшли британські колонії Сабах і Саравак на півночі Калімантану й тимчасово – до 9 серпня 1965 р. - Сінгапур), Верховний правитель “є найвищою за рангом особою в федерації і не несе відповідальності перед судом”, причому наступною за рангом особою визначено дружину Верховного правителя. Заступником Верховного правителя зазвичай обирають “наступного в черзі” монарха. Посівши пост Верховного правителя, відповідна особа у своєму штаті залишається тільки “вищим ісламським духовним керівником”, а всі його акти потребують контрасигнування з боку уповноваженого урядом міністра.
Спадкові правителі 9-ти штатів разом із призначеними Верховним правителем губернаторами штатів Мелака, Пулау-Пенанг, Сабах і Саравак утворюють Раду правителів. У повному складі вона приймає рекомендації щодо призначення низки посадових осіб, застосування вето стосовно окремих категорій законів та вирішення інших питань. У присутності прем’єр-міністра федерації та головних міністрів штатів Рада правителів може також обговорювати питання національної політики.
На взірець Великої Британії парламент Малайзії складається з Палати представників (193 депутати, обрані народним голосуванням на 5-річний термін, причому перевага віддається голосам малайців-селян), Сенату (72 сенатори, із котрих 30 обираються на 6-річний термін законодавчими зборами штатів і двох федеральних територій, а 42 - призначаються Верховним правителем за порадою прем’єр-міністра з числа осіб, які представляють національні меншини, мають видатні заслуги на державній службі чи відомі своєю фаховою діяльністю) і Верховного правителя. Компетенція Сенату подібна до повноважень британської палати лордів.
Таким чином, головним осередком владно-політичної діяльності в Малайзії є Федеральний уряд на чолі з прем’єр-міністром, якого призначає Верховний правитель. Причому конституція містить вимогу, щоб глава уряду мав підтримку більшості в Палаті представників. Кожен штат має власну конституцію, що визначає систему місцевих органів влади. Федеральна конституція розмежовує компетенції між Центром і штатами на три сфери: 1) сфера виключних повноважень федеральних органів, 2) сфера конкуруючої компетенції (за домінування федерації) і 3) вузька сфера виключної компетенції органів штатів. За федеративним договором 1963 р. штати Сабах і Саравак зберегли певні конституційні прерогативи: перший має 20 місць у Палаті представників, другий – 28, обидва штати володіють правом вводити власний імміграційний контроль.
Филиппины.Центральные органы власти. Филиппины с 1987, является президентской республикой с двухпалатным конгрессом и независимой судебной системой. Глава государства – президент, который одновременно выполняет функции главы правительства и главнокомандующего вооруженными силами. Президент избирается всеобщим голосованием граждан от 18 лет и старше сроком на 6 лет. В принципе он не подлежит переизбранию на новый срок, за исключением случая, если глава государства занял пост в результате конституционного смещения прежнего президента и занимал его не дольше 4 лет. Президент назначает членов возглавляемого им кабинета министров.
Одновременно с президентом в ходе отдельных выборов всенародным голосованием избирается вице-президент страны. Срок его полномочий составляет 6 лет. Он может быть переизбран на второй срок. Вице-президент с 2004 – Ноли «Кабаян» де Кастро.
Высший законодательный орган – двухпалатный Конгресс. Сенат состоит из 24 членов, избираемых на 6-летний срок по системе пропорционального представительства; половина членов Сената переизбирается каждые 3 года. Палата представителей должна включать не более 250 членов, избираемых на 3 года. Из них 212 избираются по одномандатным округам. Остальные назначаются президентом в соотвествии с партийными списками по сложной системе, зависящей от числа голосов, полученных партиями на выборах.
Президент Филиппин может наложить вето на одобренные Конгрессом законопроекты или их отдельные статьи. Чтобы преодолеть вето, необходимы две трети голосов обеих палат Конгресса.
Местные органы власти. Филиппины разделены на 79 провинций и 116 самоуправляемых городов. Регионы – за исключением автономных – не имеют своей администрации.
Провинции, в свою очередь, делятся на города и муниципалитеты. Они, как и автономные города, управляются советами во главе с мэрами. Муниципалитеты и города состоят из барангаев (низшей местной административной единицы, включающей одну или несколько деревень или поселков).
Политические партии. После обретения независимости в 1946 на Филиппинах существовала двухпартийная система: у власти сменялись Либеральная партия (правящая в 1946 – 1954 и 1961 – 1965) и Партия националистов (у власти в 1954 – 1961 и с 1965). В 1972 политическая деятельность была запрещена президентом Фердинандом Маркосом, который ввел чрезвычайное положение, а в 1978 создал новую правящую партию – Движение за новое общество. После свержения в 1986 режима Маркоса была восстановлена многопартийная система. однако расстановка политических сил кардинально изменилась.
Существующие партии:
Сила народа – Христианские и мусульманские Националистическая народная коалиция Либеральная партия (ЛП)
Партия националистов
Партия народных реформ (ПНР)
Борьба демократических филиппинцев (БДФ)
Партия филиппинских масс (ПФМ)
Филиппинская демократическая партия – Борьба
Альянс надежды
Коммунистическая партия Филиппин (КПФ)
- Сучасні класифікації країн світу.
- Цивілізаційний підхід до вивчення країн світу.
- Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- Перемога Компартії Китаю у Громадянській війні 1946-1949 рр. І проголошення кнр.
- Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- Сутність курсу “чотирьох модернізацій” кнр.
- Здобутки і труднощі економічного реформування в кнр.
- Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- Особливості політико-правової системи кнр.
- Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- Виникнення й особливості розвитку японської державності за доби Середньовіччя.
- Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- Особливості функціонування “політичної системи 1955 року” в Японії.
- Сучасне міжнародне становище Японії та «проблема північних територій»
- Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- Особливості культурно-історичного розвитку Кореї за Середньовіччя й Нового часу.
- Утворення кндр і Корейської Республіки.
- Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- Республіка Корея – один із “азійських тигрів”.
- Проблема мирного урегулювання й нерозповсюдження ядерної зброї на Корейському півострові.
- Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- Особливості цивілізаційного розвитку в’єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- В’єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в’єтнам і Лаоській Народно-Демократичній Республіці.
- Конституційна монархія в Камбоджі.
- Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- Особливості цивілізаційно-історичного розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- Розгортання національно-визвольної боротьби і проголошення державної незалежності Індонезії, Філіпінн та Малайзії.
- Спроба державного перевороту 30 вересня 1965 р. В Індонезії й “новий порядок” президента Сухарто.
- Особливості політичних систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- Процеси демократизації в країнах Південно-Східної Азії на сучасному етапі.
- Геополітичне становище, кліматичні умови і населення Індостану.
- Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- Індійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- Республіка Індія – “найчисленніша демократія світу”.
- Природно-кліматичні умови, ресурси і етноконфесійний склад населення Малої Азії та Іранського нагір’я.
- Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Іран.
- Особливості суспільно-економічного ладуТурецької Республіки.
- Курдська проблема і перспективи її вирішення.
- Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- Культура
- Арабо-ізраїльські війни 40-480-х рр. Хх ст. Та їхні наслідки.
- Організація Визволення Палестини і проблема міжнародного тероризму.
- Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- Президентська республіка в Єгипті: особливості політико-правової системи.
- Тоталітарний режим Саддама Хусейна в Іраку і його повалення.
- Президент Ирака
- Ирано-иракская война
- Геноцид курдов
- Агрессия против Кувейта
- Саддам и иракский народ
- Вторжение сша в Ирак
- Подсудимый
- Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- Алжирська національно-визвольна революція 1954-1962 рр. І проголошення Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- Особливості політичної системи й боротьба із загрозою ісламського фундаменталізму в андр.
- Здобуття незалежності Лівією.
- Запровадження системиджамахірії в Лівії.
- Особливості політичних систем Туніської Республіки та Королівства Марокко.
- Президент
- Парламент
- Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- Географічне районування, природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- Розвиток Тропічної й Пвденнлї Африки за доби Середньовіччя і в епоху колоніальних загарбань.
- Особливості процесу деколонізації Тропічної й Південної Африки.
- Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної й Південної Африки.
- Причини й наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар.
- Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- Імперія інків, її військові та культурні здобутки.
- Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.