Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.

найрозвиненіша в соціально-економічному відношенні у Л.А. Аргентина (2777 тис. кв. км, 37 млн. чол. на 2000 р.) під час нетривалого періоду правління військової хунти (1976-1982 рр.), що усунула від влади третю дружину Х.Перона – Ізабель, перетворилася у складний вузол серйозних протиріч. Репресивна внутрішня політика військових, безпрецедентна за своїм розмахом і жорстокістю в усій історії Аргентини (зазнало тортур і було вбито біля 30 тис. чол.) поєднувалася зі згортанням низки найсучасніших галузей промисловості, масовим розоренням дрібних і середніх підприємців, хронічним безробіттям. Інфляція перевищила 250 % на рік, а зовнішній борг зріс у 6 разів.

Глава військової хунти Леопольдо Гальтієрі за таких обставин розраховував поліпшити своє становище, захопивши Мальвінські (Фолклендські) острови напередодні 150-ї річниці їхньої окупації Великою Британією. Аргентинська військова верхівка, захопивши острівні території в Південній Атлантиці, розраховувала таким чином дістати козирі для встановлення так бажаних для неї "особливих відносин" зі США. Повідомлення про можливі крупні родовища нафти на континентальному шельфі в районі Мальвінських островів додали гостроти проблемі.

2 квітня 1982 р. аргентинські війська висадились на Мальвінських островах ("операція Росаріо"), а кількома днями пізніше - також на британських Південній Джорджії та південних Сандвічевих островах. Військова хунта розраховувала, що США за пактом Ріо-де-Жанейро нададуть Аргентині допомогу чи в крайньому випадку займуть позицію прихильного нейтралітету й морально підтримають Буенос-Айрес. Але Гальтієрі жорстоко прорахувався: Велика Британія пішла шляхом військового вирішення конфлікту, відрядивши в південну Атлантику 2/3 свого ВМФ і сильний експедиційний корпус, а США забезпечили його матеріально-технічним постачанням і розвідувальними даними, до того ж блокувавши зусилля Ради Безпеки ООН щодо припинення вогню.

Після нетривалих, проте запеклих боїв, британські десантники оволоділи Мальвінами, а 15 червня було досягнуто тимчасової угоди щодо припинення військових дій та евакуації решток аргентинського гарнізону, хоча Буенос-Айрес не відмовився від свого суверенітету над архіпелагом. Через три дні хвиля народного гніву змела військову диктатуру, а 30 жовтня 1983 р. на загальних президентських виборах переміг лідер найстарішої партії країни - центристського Громадянського радикального союзу Рауль Альфонсін.

Головним напрямком внутрішньої політики радикалів у перші роки після відлучення військових від влади було будівництво демократії в країні: поновлення законності, громадянських прав і свобод, політичного і партійного плюралізму, покарання винуватців репресій (для їхнього розслідування була створена Комісія у справах зниклих осіб). Альфонсін використав свої права верховного головнокомандувача для заміни і скорочення генералітету та збройних сил, вперше в історії Л.А. члени колишніх військових хунт опинилися на лаві підсудних.

Але економічна політика Альфонсіна виявилася абсолютно неефективною, щомісячно ціни двічі підвищувалися, країну вразила гіперінфляція. Тому на загальних президенських виборах у травні 1989 р. переміг кандидат Хустісіалістської (пероністської) партії 59-річний Карлос Сауль Менем,