Конституційна монархія в Камбоджі.

Другий етап Міжнародної конференції в Камбоджі увінчався підписанням у жовтні 1991 р. угод про всеосяжне політичне урегулювання, за якими створювалася коаліційна Національна рада на чолі з Н.Сіануком, що мала керувати країною до проведення вільних виборів, а ООН розпочинала миротворчу операцію. На парламентських виборах під контролем ООН 23-28 травня 1993 р. перемогли монархісти (“червоні кхмери” їх бойкотували), і 24 вересня Н.Сіанук був проголошений королем Камбоджі (6 жовтня 2004 р. склав повноваження монарха).

Згідно оприлюдненого 21 вересня 1993 р. Основного закону Королівство Камбоджа – багатопартійна ліберальна демократія під владою конституційного монарха (з 14 жовтня 2004 р. – молодший син Н.Сіанука – Нородом Сіамоні, 1953 р. н.), який зводиться на престол Радою корони (глава парламенту, прем’єр-міністр і вище духовенство). Законодавча влада належить двопалатному парламенту, що складається з Національної асамблеї (122 депутати, які обираються прямим голосуванням на 5 років) та Сенату (61 місце; 2 сенатори призначаються монархом, 2 обираються Національною асамблеєю і 57 обираються “офіційними виборцями” теж на 5 років). Прем’єр-міністр призначається королем після отримання вотуму довіри в Національній асамблеї.

У грудні 1997 р. була сформована передбачена конституцією Верховна рада мирових суддів, юридичні повноваження мають також Верховний суд і суди нижчих інстанцій. Правова система країни базувалась на цивільному праві кодексів, прийнятих за Перехідної адміністрації ООН у Камбоджі, на котрі справила вплив французька правова система; королівських декретах і комуністичній теорії права. В останні роки збільшується роль загального права.

В середині 90-х рр. процес національного примирення і консолідації в Камбоджі здавався незворотнім, навіть друга людина серед “червоних кхмерів” – колишній віце-прем’єр Ієнг Сарі у 1996 р. перейшов на бік королівського уряду з 10-ма тисячами бійців, а у червні 1997 р. під домашнім арештом на одній із баз “червоних кхмерів” опинився Пол Пот (помер у ніч на 15 квітня 1998 р.). Але в липні 1997 р. у Пномпені сталися збройні сутички між ФУНСІНПЕК (голова – принц Нородом Ранаріт, старший син Н.Сіанука) і спадкоємицею НРПК – Народною партією Камбоджі, в результаті котрих другий прем’єр Хун Сен усунув від влади партнера по урядовій коаліції – першого прем’єра Ранаріта. Королівство Камбоджа втратило місце на 52-й сесії ГА ООН, був відкладений і його вступ до АСЕАН.

Кризу вдалося уладнати шляхом проведення 26 липня 1998 р. загальних виборів до Національної асамблеї, які були визнані світовим співтовариством вільними і справедливими. Впевнену перемогу на них здобули колишні комуністи з НПК, які хоча й отримали лише 41 % голосів, проте мають абсолютну більшість у парламенті – 64 депутати Національної асамблеї і 31 сенатора (за результатами виборів 27 липня 2003 р. – 69 депутатських місць). Монархічний ФУНСІНПЕК вийшов на друге місце, заручившись підтримкою 32 % виборців і провівши до парламенту 43 депутати і 21 сенатора (у 2003 р. – 26 депутатів). Ліберально-націоналістична Партія Сам Ренсі (колишня партія “Кхмерська нація”), що була створена лише у 1995 р. й до самих виборів діяла нелегально, отримала 14 % голосів і має 15 депутатів у Національній асамблеї та 7 сенаторів (з 2003 р. – 28 депутатів). Решта виборців (13 %) віддали свої голоси Буддійській ліберальній партії (голова – Ієнг Мулі) і Кхмерській громадянській партії (Нгуон Сиур). Стабілізація політичного становища відразу ж забезпечила чотиривідсоткове зростання ВВП у 1999 р. та іноземні інвестиції протягом 1995-1999 рр. на $ 5,055 млрд.