Географічне районування, природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.

Тропічна й Південна Африка становлять компактний регіон із слабкою розчленованістю поверхні, за середньою висотою над рівнем моря (750 м) він поступається лише Азії (950 м), найвища точка – 5895-м вулканічний масив Кіліманджаро (на суахілі – гора Бога холоду). Узбережжя регіону – прямолінійне, майже не має зручних бухт і заток, у тропічних водах Атлантичного й Індійського океанів супроводжується кораловими рифами, найбільша затока – Гвінейська. Серед островів, які відносяться до Тропічної Африки в Атлантиці, виділяються острови Зеленого Мису (Республіка Кабо Верде), Сан-Томе і Прінсіпі (однойменна республіка, обидві держави – в минулому португальські колонії). В Індійському океані неподалік від африканського узбережжя знаходяться острови Пемба, Занзібар (острівна частина Об’єднаної Республіки Танзанії), Мадагаскар (за своєю площею – 590 тис. кв. км перевищує колишню метрополію – Францію), а також Коморські та Сейшельські острови, на котрих розташовані однойменні республіки.

Для рельєфу Тропічної й Південної Африки характерні ступінчаті рівнини, плато, плоскогір’я й нагір’я, увінчані численними вершинами та вулканічними конусами. Рівнини й плато розташовані переважно всередині регіону, займаючи обширні тектонічні впадини (Чадська в Судані, Конго в Центральній Африці, Калахарі на півдні), більшість височин і хребтів розташовані на його окраїнах, низовини – головним чином уздовж морських і океанських берегів. Найбільше Ефіопське нагір’я лежить у середньому на висоті 1800-2000 м, його найвища точка – гора Рас-Дашен (4623 м). На південь від р.Лімпопо над Калахарі ступінчато піднімаються Драконові гори з найвищою вершиною Табана-Нтленьяна (3482 м), а на крайньому півдні материка піднімаються складчасто-глибові Капські гори (висота до 2326 м).

Східну окраїну материка на протязі 6,4 тис. км перетинає меридіональний пояс глибинних розломів у земній корі – Східноафриканська рифтова система, найдовша на нашій планеті. Більша частина вузьких глибоких впадин заповнена озерами – Вікторія (друге за величиною прісне озеро у світі після оз. Верхнього у Північній Америці), Танганьїка, Малаві та ін. Уздовж лінії розломів височать згаслі й діючі вулкани, у т.ч. найбільші вершини Африки Кіліманджаро в Кенії (5199 м), південніше розташовані величезні поклади уранових руд.

Біля 6 млн. років тому в районі рифта відбувалися численні виверження вулканів і землетруси, внаслідок котрих радіоактивні руди опинилися на поверхні Землі. На думку багатьох дослідників, саме радіація вирішальним чином вплинула на спадковість викопних людиноподібних мавп і призвела до появи безпосереднього предка людини – австралопітека (від латинського australis – “південний” і грецького pithekos – “мавпа”), що пересувався на двох ногах і мав схожий на людський череп. Його рештки вперше були знайдені Раймондом Дартом у 1924 р. у південноафриканському кар’єрі Таунг.

Близько 3 млн. років тому африканські австралопітеки навчилися виготовляти кам’яні знаряддя, їхні стоянки були знайдені у 1959 р. британським антропологом Луїсом Лікі в місцевості Олдувай на сході Африки, найдревніша з них – Када Гона (2,6 млн. років) була виявлена у 1974 р. в районі Хадара в Ефіопії. З того часу починається відлік власне історії людства, на зміну Homo habilis (“людині умілій”) близько 1,5-1,7 млн. років тому прийшов Homo erectus – “людина прямоходяча”, чиї найдавніші рештки знайдені також у Східній Африці в Нарікотомі. Вона оволоділа вогнем і близько 1 млн. років тому почала переселятися до Євразії. “Людина розумна” – Homo sapiens – вперше з’явилася приблизно 150 тис. років тому також на сході Африки, звідки, як думають учені, близько 90-100 тис. років тому вона перебралася на Близький Схід, а потім – до Західної Європи, на Кавказ і у Центральну Азію. Таким чином, як показали майже два століття пошуків, батьківщиною людини була Східна Африка: від мису Доброї Надії до Червоного моря.

В Тропічній і Південній Африці виявлені родовища майже всіх відомих видів корисних копалин, регіон посідає перше місце на планеті за покладами марганцевих руд (2/5 світових запасів), хромітів і танталу (4/5 світових запасів), золота і алмазів, платиноїдів, титану (3/5 світових запасів), кобальту (1/3 запасів Землі), ванадію, бокситів (1/3 світових запасів), флюориту; друге місце – за родовищами міді (третина світових запасів), азбесту, урану (третина світових покладів), берилію, графіту, сурми (1/5 світових запасів); третю позицію – за запасами нафти (десята частина світових резервів), газу (1/5 світових обсягів), ртуті, залізної руди. Особливо багаті на корисні копалини південний схід Демократичної Республіки Конго та сусідні райони Замбії, східна частина ПАР, прилеглі до Гвінейської затоки райони Західної Африки

У цілому на Африку припадає приблизно п’ята частина усіх запасів гідроенергії земної кулі, материком тече найбільш повноводна річка Східної півкулі – Конго (4320 км, середньорічний стік – 1450 куб. км, який опріснює океан на 75 км від берега) і найдовша річка планети – Ніл (6671 км, площа басейну – 2870 кв. км). Але водні ресурси Тропічної й Південної Африки розташовані нерівномірно: найкраще забезпечені водою приекваторіальні області з їхніми щедрими опадами й багатоводними протягом усього року ріками. З віддаленням від екватора забезпеченість вологою і поверхневими водами зменшується, сягаючи мінімальних показників у Сахарі, Нубійській і Намібській пустелях.

Тропічна й Південна Африка – найжаркіший регіон Землі, що визначається передусім його розташуванням в екваторіальних і тропічних широтах. У більшості його районів сума активних температур складає 6000-10000 градусів, лише на південній окраїні материка і в горах Східної Африки ці показники знижуються до 4000-6000 градусів (у той час як для отримання врожаю навіть найбільш теплолюбної культури – фінікової пальми – потрібно всього 5000 градусів). Така кількість тепла дозволяє вирощувати в регіоні протягом року кілька врожаїв тих чи інших культур, але цьому часто заважає відсутність вологи.