33. Міжнародний ринок позичкових капіталів: головні риси та особливості.

Міжнародний ринок позичкових капіталів – це сфера ринкових відносин, де здійснюється рух грошового капіталу між країнами і формується попит та пропозиція на нього. Із функціонального погляду – це система ринкових відносин, яка забезпечує міжнародну міграцію позикових капіталів для забезпечення процесу відтворення і прибутковості підприємницької діяльності. З інституціонального погляду – це сукупність банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, страхових компаній, фондових бірж, які разом складають інфраструктуру потоків міжнародних позикових капіталів.

Суб’єкти: кредитор – продавець позикового капіталу; позичальник – покупець позикового капіталу. Кредитор і позичальник міжнародного позикового капіталу нерезиденти відносно один одного, які здійснюють кредитні операції на світовому ринку позикового капіталу.

Основні учасники ринку – банки і корпорації з високим суверенним рейтингом, міжнародні організації, інвестиційні компанії, хеджеві фонди, держави.

За ознакою часу міжнародний ринок позикових капіталів поділяється на сегменти:

• Ринок короткотермінових банківських кредитів і кредитів небанківських установ та короткотермінових цінних паперів;

• Ринок середньо- і довготермінових банківських кредитів і кредитів небанківських установ та середньо- і довготермінових цінних паперів;

Хоча таке розмежування поступово втрачає значення, оскільки постійно відбувається переплив капіталів і посилюється сек’юритизація – заміщення банківських кредитів емісією цінних паперів.

4 статуси держави на міжнародному ринку позикових капіталів: кредитор, донор, гарант і боржник.

Основними формами зовнішніх державних запозичень є:

• Несек’юритизовані кредити і позики, або безоблігаційна форма;

• Емісія боргових цінних паперів, або облігаційна форма;

Зовнішнє боргове фінансування держави включає такі важливі ланки:

• Міжнародне фінансування – позики на світових фінансових ринках шляхом емісії суверенних єврооблігацій;

• Іноземне інвестування (пряме і портфельне) на національному ринку (продаж державної власності, випуск державних облігацій на національному ринку);

• Кредити міжнародних фінансових організацій (МВФ, Групи світового банку, регіональних фондів і банків);

• Фінансова допомога (гранти на розвиток галузей тощо);

• Двосторонні і багатосторонні кредити інших держав, іноземних банків і компаній (проектне фінансування тощо).

Двосторонні кредити. Майже не застосовуються у фінансуванні розвинених країн, застосовуються для КЩР. Суб’єктами двостороннього кредитування є уряди окремих країн або уповноважені ними урядові організації. Надаючи кредити, уряд країни-кредитора визначає умови розподілу і використання наданих коштів. Зазвичай ці умови мають на меті здійснення певних економічних перетворень у країні-позичальниці. Специфічна риса таких кредитів = їх індивідуальний характер – умови кредитування надалі не повторюються.

Багатосторонні кредити. Кредитування з боку МФО (міжн. фін. організацій). Основні багатосторонні кредитори: МВФ, Світовий банк і його філії – МАР (міжн. асоціація розвитку), МФК (міжн. фін. корпорація), регіональні банки розвитку – Міжамериканський, Азіатський, африканський, Європейський банк реконструкції та розвитку. Умови багатостороннього кредитування відрізняються від умов двосторонніх кредитів. Кредитні фонди МФО формуються не тільки з внесків країн-членів, а й за рахунок мобілізації коштів на міжнародному ринку капіталів, тому вартість їхніх позик є вищою порівняно із двосторонніми кредитами.

Цільові позики – це позики, які залучаються державами для вирішення окремих завдань – реструктуризації певної галузі економіки, скорочення дефіциту ПБ, побудови нових об’єктів інфраструктури тощо. Кошти, отримані державою як цільова позика не можуть бути використані на інші цілі, ніж та, що визначена угодою про позику. На цільові позики припадає найменша частка боргового фінансування держави.

Синдиковані кредити. Надання коштів у межах синдикованих кредитів здійснюється за двома схемами:

• Кредитування із фіксованим терміном сплати, або терміновий кредит;

• Автоматично поновлювальний кредит;

Використовуються й інші схеми: кредитна лінія; кредит з можливістю дотермінової сплати; кредит, що передбачає амортизаційну сплату основної частини боргу; мультивалютний кредит тощо. У структурі світового ринку синдикованих кредитів переважають автоматично поновлювальні кредити (понад 60%). Сучасною тенденцією є підвищення ролі кредитних ліній.

Відсоткові ставки за синдикованими кредитами визначаються на основі міжнародних відсоткові ставки (LIBOR – лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами; SIBOR – сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами;американська «пройм рейт»). До цих ставок додається величина спреду, яка залежить від кредитоспроможності позичальника і становить від 0,5 до 2,5%. Окрім % платежів позичальник має сплатити податки та комісійну винагороду банкам, що входили до синдикату, - менеджерам, учасникам, керуючому банку. Таким чином, загальна вартість синдикованого кредиту складається із відсоткових платежів, комісійної винагороди та податкових платежів.

Переваги синдикованих кредитів: дають змогу розподілити кредитні ризики між учасниками синдикату й у такий спосіб знизити загальний ризик кредитування. Синдикування дає можливість банкам незалежно від їх розмірів брати участь у кредитуванні. О’бєднання ресурсів у межах синдикату дає можливість позичальнику отримати великий кредит, який не може надати якийсь один кредитор.

Зовнішній борг країн:

Міжнародні боргові цінні папери: