60. Регулювання світових товарних ринків: опек.

Щодо регулювання м. торгівлі товарами, в більшості сировинними, то уряди та окремі компанії різних країн можуть вводити торговельні обмеження шляхом узгодження своїх дій.

Істотним фактором, який впливає на формування кон’юктури ринків промислової сировини та палива, є політика асоціацій експортерів сировинних товарів, побудованих на міжурядовій основі, які здійснюють політику контролю над виробництвом, торгівлею і цінами на різноманітні види паливно-сировинних товарів. Історія зафіксувала багато міжнародних картелів та угод, які обмежували конкуренцію продавців. Так у 60-ті роки ХІХ ст. м/н компанії картелізували тютюнову торгівлю. У ХХ ст. З 1929 року Угода з нафти працювала до початку 2 світ. війни. Між війнами діяла Угода з сталі. У 80-90-ті нараховується 26 міжнародних товарних асоціацій.

Ці асоціації переслідують наступні цілі:

• регулювання цін по окремих товарах, а також обсягів виробництва та зовн. торгівлі;

• запобігання падінню експортних цін;

• стабілізація надходжень від експорту;

• обмеження цінової конкуренції.

М/н угоди з приводу сировинних товарів мають декілька особливостей, серед яких слід виділити:

• формуються і підписуються переважно у галузі сировини і с/г продукції;

• підписуються між урядами та фірмами окремих країн-учасниць;

• є по суті м. картелями, які ведуть до отримання монопольного прибутку в наслідок елімінування цінової конкуренції.

Серед м. угод з сировинних товарів виділяються:

• М. угода з пшениці (1933), зараз з 1992 – М. рада з пшениці. Ця угода встановлює квоти експорту-імпорту; м. розміри закупівель; min ліміт цін; в свою чергу, це встановлює розмір поставок з кожної країни-учасниці.

• М. організація з кави (1992): встановлення експортних квот; обмеження імпорту кави з країн, які не є членами угоди.

• М. угода з цукру: встановлення експортних квот, річних цін за цукор, запаси цукру не повинні перевищувати 20% його річного виробництва в країнах-учасницях.

• М. угода з оливкового масла (1955): діє без механізму регулювання цін і квот; має переважно інформаційний характер.

• М. організація з олова (1953): встановлює ліміт цін; експортні та імпортні квоти встановлюються лише в разі падіння цін.

Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов'язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об'єднань експортерів картельного типу.

Важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Членами даної організації є країни, чия економіка багато в чому залежить від доходів від експорту нафти. Основна мета організації — контроль над світовими цінами на нафту.

ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела (ініціатор створення). До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962-2008, 1.11.2008 вишла зі складу ОПЕК), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1975-1994), Ангола (2007).

Насьогодні,в ОПЕК входить 12 членів, із врахуванням зміненого складу в 2007 р.: поява нового члена Анголи і повернення Еквадора. Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).

Метою ОПЕК є координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.

Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.

Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку доводиться 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.

За останні роки посилилась тенденція до здійснення міждержавного регулювання ринків сировинних товарів. У цьому напрямі діє така м. організація як Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Під її егідою розробляються м. стабілізаційні угоди, які укладаються між експортерами і імпортерами сировини та передбачають підтримання цін на сировину у погоджених межах головним чином за допомогою встановлення експортних квот та створення так званих буферних запасів, стабілізаційних фондів.

Також важливу роль грає ВТО (ГАТТ), особливо після Уругвайського раунду. В Європі діє Європейська енергетична хартія (1991), яка створила в Європі єдиний енергетичний ринок. На торгівлю сировинними товарами значний вплив здійснюють окремі великі країни, як Росія, Канада, США.