18. Інтеграційні об’єднання азійських країн

Ідея формування загальнорегіонального інтеграційного угрупування в Східній Азії бере початок з середини 1960-х рр.., коли відомий японський аналітик К.Кодзіма сформулював концепцію Східноазіатської зони вільної торгівлі. У 1970-і рр. з'явилася концепція формування Тихоокеанського співтовариства. На рубежі 1980-1990-х рр. велися дискусії про можливість формування «йєнового» інтеграційного угрупування в Східній Азії з включенням також Австралії і Нової Зеландії. У 1991 р. був сформований Форум Східноазіатське економічне співробітництво як аналог Форуму АТЕС, що не ставив мети формування інтеграційного об'єднання в регіоні.

Реальні економічні і політичні чинники для реалізації концепцій інтеграційного об'єднання країн Східної Азії склалися на рубежі двох століть. З числа інтегруючих чинників слід виділити: 1) динамічне економічне зростання країн регіону, що розвиваються; 2) високу міру торговельної взаємозалежності на регіональному рівні (частка внутрішньорегіонального експорту в сукупному експорті Східної Азії складає близько 60%); 3) сильну інвестиційну взаємозалежність; 4) низку країн потребує іноземної робочої сили, у тому числі кваліфікованої (Японія, Сінгапур, Малайзія), тоді як інші держави, навпаки, мають її надлишок (Індія, КНР, Філіппіни); 5) прагнення за рахунок об'єднання зусиль сприяти реструктуризації національних економік, розширенню ринків збуту в цілях підтримки динамічного зростання.

Проте, сильні й дезінтегруючі чинники: 1) економічна диференціація в рівнях економічного розвитку і средньодушових доходах; 2) схожість структури виробництва і експорту окремих країн, що веде до загострення конкуренції між ними на зовнішніх ринках; 3) політичний чинник - суперництво за лідерство в регіоні між Японією і КНР, а також Республікою Корея; відмінності політичних систем; позиція деяких країн (Сінгапуру, Японії, Республіки Корея, Австралії) незрідка залежить від американської реакції на інтеграцію в Східній Азії; 4) територіальні спори в регіоні.

В цілому, в регіоні діє 22 інтеграційні угрупування, найвагомішим з яких є АСЕАН (1967, Бруней, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, М’янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В’єтнам) (див. Питання 2) + У 2003 р. Балійській саміт АСЕАН ухвалив історичне рішення про формування АСЕАНівського співтовариства як економічного, політичного і соціального співтовариств до 2020 р. Подібне рішення стало віддзеркаленням прагнення країн-учасниць якісно змінити інтеграційний процес: Співтовариство стане спільним ринком з вільним переміщенням товарів, послуг і інвестицій, осіб кваліфікованої праці і вільнішого переміщення капіталу. За підсумками першого Східноазійського саміту в кінці грудня 2005 р. в Куала-Лумпуре була прийнята Декларація і принципове рішення про формування Східноазійського економічного співтовариства (САС) до 2020 р. у складі 16 країн Східної Азії і не тільки – 10 держав АСЕАН, Японії, Республіки Корея, Китаю, Австралії, Нової Зеландії і Індії. Як основні інструменти досягнення даної мети названі: розвиток інфраструктури, передача технологій, управлінських навичок, надання гуманітарної допомоги, проведення лібералізації, розширення торгової і інвестиційної співпраці. На другому Східноазійському саміті (січень 2007 р.) вирішено прискорити формування АСЕАНівського співтовариства до 2015 р. Проте, в рамках АСЕАН зберігаються дезінтегруючі чинники –відмінності в ставках митних зборів; застосування нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; збереження преференційних режимів для окремих сегментів внутрішнього ринку тощо. Тож, поки немає загальної думки відносно перспектив САС. Можливі варіанти: Співтовариство може стати основою майбутньої Паназіатськой зони вільної торгівлі як початкової форми інтеграції, або ж основою Фінансового співтовариства (на базі угод, відомих як «Чиангмайська Ініціатива», а також введеною з березня 2006 р. азіатської валютної одиниці, asian currency unit, ACU), або Азіатського енергетичного співтовариства (з урахуванням сильної залежності країн регіону від імпорту енергоресурсів і збереження енергетичної безпеки).

Загалом, на сьогодні загальна концепція економічної інтеграції в регіоні виходить з наступних напрямів: 1) прискорення формування АСЕАНівського Співтовариства; 2) підписання угод про зони вільної торгівлі між АСЕАН, з одного боку, і Японією, Республікою Корея, Індією, з іншого боку (як на двосторонній, так і на багатобічній основах); між АСЕАН і Китаєм створюється зона вільної торгівлі на основі угоди, підписаної в 2003г.; 3) формування зони вільної торгівлі широкого формату, що включає елементи спільного ринку відносно вільного переміщення капіталів і робочої сили; (4) створення митного союзу до 2015 р. на основі введення загального митного тарифу.

В Південній Азії інтеграційні процеси найбільш активно проявляються в рамках Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК, South Asian Association for Regional Cooperation), до складу якої входять Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка. Спостерігачами виступають Австралія, Китай, ЄС, Іран, Японія, Маврикій, М’янма, Південна Корея, США. Асоціація діє з 1985 р. і головними цілями її діяльності є прискорення економічного, соціального та культурного розвитку в регіоні; сприяння поліпшенню життєвого рівня населення країн-членів; зміцнення співробітництва з країнами, що розвиваються; спільні дії на міжнародних форумах з метою захисту інтересів країн-членів. Найвищим органом управління є зустрічі глав держав та урядів. Крім них, діють Рада міністрів (складається з міністрів закордонних справ), Комітети і Секретаріат.

Центральне місце в діяльності СААРК посідає Комплексна програма дій, яка охоплює співробітництво у 12 галузях: сільське господарство, комунікації, освіта і культура, охорона навколишнього середовища, охорона здоров'я і народонаселення; розвиток науки і техніки, туризм, транспорт і ін. З метою успішної діяльності країни-члени заснували декілька спеціальних фондів - Регіональний фонд СААРК, Південноазіатський фонд розвитку, Спеціальний фонд СААРК і Японії.

Угода щодо преференційної торгівлі (The Agreement on SAARC Preferential Trading Arrangement (SAPTA))була підписана ще 1993 р. (вступила в силу з 1995 р.). 6 січня 2004 р. на 12-му саміті країн-членів СААРК у Ісламабаді (Пакистан) було покладено початок переговорів щодо угоди про зону вільної торгівлі між Індією, Пакистаном, Непалом, Шрі Ланкою, Бангладешем, Бутаном та Мальдівами. Було підписано рамкову угоду про створення САФТА (South Asian Free Trade Area) з нульовими ставками мита на практично всю продукцію регіону до кінця 2016 р., що має бути досягнено шляхом щорічного поступового зниження ставок мита. Для Непалу, Бутану, Бангладеш та Мальдівів передбачений додатковий 3-річний період на виконання даних вимог. Угода вступить в силу після ратифікації урядами усіх країн.

У 1989 р. створена перша в Азіатсько-тихоокеанському регіоні (АТР) регіональна міжурядова економічна організація - Форум «Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво» - АТЕС (Asia Pacific Economic Cooperation Forum — АРЕС), основне призначення якого – визначення регіональних правил торгівлі та інвестицій. Спочатку до складу АТЕС увійшли 12 країн Тихоокеанського басейну США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Республіка Корея і країни - члени АСЕАН (Сінгапур, Малайзія. Таїланд, Філіппіни, Індонезія і Бруней). У 1991 р. були прийняті КНР, Гонконг (Китай) і Тайвань, в 1993 р. - Мексика і Папуа-Нова Гвінея, в 1994 р. - Чилі, в 1998 р. - Російська Федерація, Перу і В'єтнам. В даний час у Форумі АТЕС бере участь 21 країна і територія Тихоокеанського бассейна. З 1998 р. встановлений 10-річний мораторій на прийом нових членів. Заяви на вступ в АТЕС подали Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан і Шрі-Ланка. У 1994 р. на Богорськом саміті (Індонезія) ухвалюється принципове рішення про готовність країн АТЕС створити зону вільної торгівлі товарами і руху капіталів до 2010—2020 рр.

Цілі діяльності Форуму визначені в Сеульській декларації (1991): • підтримка економічного зростання країн регіону; • зміцнення багатосторонньої системи торгівлі з урахуванням зростання економічної взаємозалежності країн-учасниць; • зняття обмежень на шляху руху товарів, послуг, капіталу відповідно до норм ГАТТ/СОТ.

Діяльність АТЕС спрямована на вирішення цілої низки завдань, серед яких найбільш важливими визнані такі: 1. зменшення перешкод на шляху руху товарів, послуг та інвестицій; 2. сприяння співробітництву в галузі енергетики, риболовлі, транспорту телекомунікацій, охорони навколишнього середовища, туризму; 3. співробітництво в галузі вищої освіти, підвищення кваліфікації національних кадрів.

Найвищим органом АТЕС виступають зустрічі на рівні глав держав та урядів. Крім них, діють зустрічі міністрів, Тихоокеанський діловий форум, Комітет по торгівлі та інвестиціях, Економічний комітет, Бюджетно-адміністративний комітет, робочі групи і Секретаріат. АТЕС володіє широкою інформацією щодо стану справ в економіці кожної країни і вживає заходів для того, щоб зробити цю інформацію більш доступною для членів об'єднання.

За період свого функціонування АТЕС перетворився з консультативного органу в динамічний інструмент сприяння лібералізації в регіоні і в світі в цілому. Проте, аналіз рішень, прийнятих на різних самітах, показує їх розпливчатий необов'язковий характер дуже далекий від інтеграційних планів в ЄС або в НАФТА.

Крім АТЕС, помітну роль в розвитку інтеграційних процесів між країнами Азії і Тихого океану відіграють й інші угруповання, зокрема такі як Комісія для країн південної частини Тихого океану, Південнотихоокеанський форум "План Коломбо" по спільному економічному і соціальному розвитку в Азії і Тихому океані та ін.