3. Валютні обмеження в регулюванні мев.

Валютні обмеження (одна з форм валютної політики) (ВО) – законодавча або адміністративна заборона, обмеження або регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. При валютних обмеженнях в процесі валютного контролю перевіряється наявність ліцензій і дозволів, виконання резидентами зобов'язань по продажу іноземної валюти на національному валютному ринку, обґрунтованість платежів у валюті, якість обліку і звітності по валютних операціях тощо. При введенні валютних обмежень функції контролю виконує зазвичай Центральний банк, а в деяких країнах створюються спеціальні органи.

Валютні обмеження як різновид валютної політики мають наступні цілі:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримка валютного курсу

3)концентрація валютних цінностей у держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження передбачають:

• регулювання міжнародних розрахунків і переказів капіталів, репатріації експортної виручки, доходів, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

• заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

• концентрацію в руках держави іноземної валюти і інших валютних цінностей. (до них також відносять платіжні документи - чеки, векселя, акредитиви тощо; цінні папери, деноміновані в іноземній валюті; дорогоцінні метали.)

Розрізняють наступні принципи валютних обмежень:

• Централізація валютних операцій в центральному і уповноважених банках

• Ліцензування валютних операцій

• Повне/часткове блокування валютних рахунків

• Обмеження оберненості валют

Розрізняють 2 основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові і «невидимі» операції) і фінансові (рух капіталів і кредитів, перерахування прибутків, податкових та інших платежів).

Форми валютних обмежень розрізняються по сферах їх застосування.

По поточним операціям практикуються наступні форми ВО:

• Блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів в даній країні, обмеження їх можливостей розпорядження цими засобами;

• Обов'язковий продаж валютної виручки експортера повністю або частково уповноваженим банкам

• Обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу органу валютного контролю)

• Обмеження на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти

• Заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту

• Заборона сплати за імпорт деяких товарів в іноземній валюті

• Регулювання строків платежів по експорту і імпорту в умовах нестійкості валютних курсів

• Множинність валютних курсів – різні курсові співвідношення валют по різним видам операцій, товарним групам і регіонам.

Форми валютних обмежень по фінансовим операціям залежать від напрямку регулювання руху капіталів.

При пасивному платіжному балансі застосовуються наступні заходи щодо обмеження вивозу й "втечі" капіталу, стимулюванню припливу капіталу з метою підтримки курсу валюти:

• лімітування вивозу національної й іноземної валюти, золота, цінних паперів, надання кредитів;

• контроль за діяльністю кредитного й фінансового ринків: операції здійснюються тільки з дозволу міністерства фінансів і при наданні інформації про розмір кредитів і прямих інвестицій закордон, залучення іноземних кредитів за умови попереднього дозволу органів валютного контролю (зокрема, на випуск облігаційних позик), щоб вони не вплинули на національний валютний ринок, ринок позичкових капіталів і ріст грошової маси в обігу;

• обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті;

• примусове вилучення іноземних цінних паперів, що належать резидентам, і їхній продаж на валюту. (Німеччина перед другою світовою війною, Великобританія в період і після війни);

• повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права перекладу за кордон. (У період світової економічної кризи 30-х років 25 країн припинили платежі по зовнішніх боргах, а Німеччина з 1933 р. погашала стерлінгову й доларову заборгованість німецькими марками, зачислюваними на блоковані рахунки без права розпорядження ними й обміну на іноземну валюту.)

При активному платіжному балансі з метою стримування як припливу капіталів у країну, так і підвищення курсу національної валюти застосовуються наступні форми валютних і кредитних обмежень по фінансових операціях:

• депонування на безпроцентному рахунку в центральному банку нових закордонних зобов'язань банків (практикували Німеччина, Японія);

• заборона на інвестиції нерезидентів і продажу національних цінних паперів іноземцям. (Швейцарія, Японія).

• обов'язкова конверсія позик в іноземній валюті в національному центральному банку (практикувалася у Швейцарії);

• заборона на виплату відсоток по термінових вкладах іноземців у національній валюті. (подібна заборона діяла у Швейцарії з листопада 1974 р. по лютий 1980 р.);

• введення негативної процентної ставки по внесках нерезидентів у національній валюті. (різний час Бельгія, Нідерланди, ФРН, Швейцарія);

• обмеження ввозу валюти в країну. (Швейцарія)

• обмеження на форвардні продажі національної валюти іноземцям. (Швейцарія)

• схема примусових депозитів. (ФРН)

Вплив на МЕВ. В цілому валютні обмеження негативно впливають на розвиток МЕВ, зокрема ускладнюючи розвиток експорту. Експортери, не маючи впевненості в отриманні іноземної валюти, намагаються ухилитися від передачі валютної виручки уповноваженим банкам по невигідному для них офіційному валютному курсу. Валютні обмеження сприяють тимчасовому вирівнюванню платіжних балансів окремих країн. Але застосування множинності валютних курсів посилює дискримінацію торгівельних партнерів. Об’єктивні необхідність зняття валютних бар’єрів в МЕВ породжує тенденцію до міждержавного регулювання валютних обмежень. Однак цьому протистоїть національний протекціонізм як засіб конкуренції, направленої проти торгівельних партнерів.

Регулювання ВО в МЕВ. Стаття 8 статуту МВФ забороняє країнам обмежувати платежі та розрахунки, які здійснюють резиденти країни у сфері поточних операцій (експорт-імпорт товарів та послуг).