14. Економічні системи сучасності: загальна характеристика

В економічній літературі існують різні точки зору на визначення суті економічної системи. В західній економічній літературі під економічною системою прийнято розуміти форму організації економічного життя суспільства. Такого погляду на суть економічної системи дотримуються, зокрема, такі американські вченні, як У. Луке, Л Роббінс, П. Самуельсон та багато інших. Щоправда, таке загальне визначення не може дати більш-менш чітку уяву про те, який саме зміст вкладається у термін "форма організації економічного життя". Проте всі вони єдині у визначенні причин виникнення та функціонування економічних систем. На їх думку, такою причиною є дія закону відносної обмеженості (рідкісності) ресурсів. Виходячи із дії означеного закону, економічна система – це форма вирішення трьох основних проблем: що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

У визначенні економічної системи західними вченими відсутній зв'язок її із виробничими відносинами. Хоча насправді кожна економічна система тісно зв'язана з існуючими виробничими відносинами. Багато вітчизняних вчених вважають, що економічна система становить собою сукупність усіх видів економічної діяльності людей, спрямованої на виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільного виробництва Економічна система включає в себе продуктивні сили, виробничі відносини та господарський механізм.

Економічна система містить такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей.

Існують різноманітні методи класифікації моделей економічних систем. Серед них найбільш поширеними є класифікації економічних систем в залежності від того:

1. в чиїх інтересах здійснюється розподіл обмежених ресурсів;

2. який механізм регулює розподіл обмежених ресурсів;

3. які саме економічні інститути існують в даній системі;

4. рівня індустріального розвитку.

(1) Перший метод застосовується, як правило, прихильниками неокласичного напряму буржуазної політекономії. Вони виділяють 2 типи систем: а) Капіталізм, за якого розподіл підпорядкований інтересам споживачів. б) Планова економіка, за якої виробництво товарів і послуг буде здійснюватися відповідно до побажань політичних лідерів або плановиків.

(2) Другий метод класифікації економічних систем пов'язаний з механізмом, що застосовується для регулювання розподілу обмежених ресурсів. Такими механізмами, як відомо, можуть бути ринок і план. В залежності від того, який механізм переважає, прийнято розрізняти:

а) традиційні економічні системи - має місце у слаборозвинених країнах, де технологія виробництва, характер розподілу, обміну та споживання вироблених матеріальних благ і послуг визначається з врахуванням давніх традицій та звичаїв, що передаються із покоління в покоління.

б) ринкові економічні системи - передбачає відсутність будь-якого втручання держави в економічне життя. Їй властивий механізм регулювання, в основі якого лежить ціна, що формується в результаті конкуренції, попиту і пропозиції.

в) планові економічні системи - характеризується централізованим плановим управлінням економікою.

г) змішані економічні системи - характеризується активним втручанням держави в економічне життя.

(3) Третій метод класифікації економічних систем базується на врахуванні ролі економічних інститутів, до яких одні автори (наприклад, Е. Тручі) відносять власність, грошову систему, виробничі одиниці, організації працівників, урядові органи, завдяки яким та чи інша країна організує виробництво товарів і послуг. На думку інших, зокрема У. Бакінгема, економічний інститут в широкому розумінні слова - це комплекс норм та правил поведінки або встановлених шляхів способу мислення, в наведених визначень видно, що саме поняття терміну "економічні інститути" неоднозначне і включає в себе як економічні категорії, так і державні економічні органи та політичні організації.

В залежності від того, який інститут кладеться в основу економічної системи і як саме він витлумачується, можна отримати різні типи економічних систем. Скажімо, якщо розглядати інститут власності як відносини між людьми з приводу володіння матеріальними умовами виробництва, то матимемо економічну систему первіснообщинного суспільства, економічну систему рабовласництва, економічну систему феодалізму, економічну систему капіталізму, економічну систему соціалізму і комунізму. Якщо ж інститут власності витлумачувати як право власності, як категорію юридичну, то висновки щодо типів економічних систем будуть іншими. Наприклад, П. Самуельсон, Е. Гручі, К. Ландауер та деякі інші західні вчені, виходячи з того, що в сучасних умовах значно зросла роль державної власності у юридичному її тлумаченні, вважають, що в сучасних умовах існують три типи економічних систем:

а) капіталізм - економічна система, в якій порівняно невелика питома вага державної власності Таку економічну систему називають "змішаним капіталізмом" або "змішаною економікою". До країн із змішаною економікою П. Самуельсон відносить США, більшість країн ЄС, Японію, Австрію, Грецію і деякі інші. Саме в цих країнах, на думку західних вчених, переважна більшість засобів виробництва перебуває не у державній, а у приватній власності;

б) демократичний соціалізм - економічна система, в якій значна питома вага державної власності на засоби виробництва. До таких країн П. Самуельсон відносить економічну систему Англії, Швеції, Норвегії, Данії, Австралії.

в) комунізм - економічна система, в якій панівне становище посідає державна власність. Такою економічною системою вони називають економіку колишнього СРСР.

(4) Четвертий метод класифікації економічних систем базується на врахуванні рівня індустріального розвитку. Американські вчені Дж Гелбрейт, Д Белл, У. Ростоу, А. Тоффлер, французький соціолог Р. Арон, голландський економіст Я. Тінберген та деякі інші, класифікуючи економічні системи за ступенем індустріального розвитку суспільства, виокремлюють:

а) доіндустріальне - було характерне для докапіталістичних суспільств, тобто для первіснообщинного, рабовласницького та феодального. Характерною рисою ми є виробництво сільськогосподарської продукції і низький рівень розвитку товарно-грошових відносин.

б) індустріальне - мало місце в розвинутих капіталістичних країнах до середини 50-х років XX століття, а також в СРСР і деяких соціалістичних країнах Східної Європи в 70-80-х роках минулого століття. Характеризується масовим виробництвом промислових виробів.

в) постіндустріальне – утвердилося в 70-х - 80-х роках в розвинутих країнах. Надалі почало переростати в інформаційне (технотронне). В СРСР постіндустріальне суспільство почало формуватися в другій половині 80-х років. Характеризується розвитком сфери послуг.

г) інформаційне (технотронне) – характеризується зростанням ролі інформації як самостійного фактора виробництва.

Економічні системи постійно розвиваються, виявляючи певні спільності і відмінності між ними та викликаючи відповідні зміни у співвідношенні основних економічних сил між класами в серединіданого суспільства та між державами і регіонами світового господарства.

Додатково. Класифікації економічних систем окремими вченими.

1. Протягом XX ст., принаймні на теренах соціалістичних країн, найбільш поширеною була типологізація економічних систем суспільства, яка ґрунтувалася на відносинах власності на основні засобів виробництва і яку насамперед пов'язували з ім'ям К.Маркса (хоча подібні ідеї висловлювали чимало зарубіжних і українських економістів концептуально немарксистського спрямування). Згідно з цим підходом економічні системи поділяються на два основні типи: 1)капіталістичні, де засоби виробництва перебувають у приватній власності і 2)соціалістичні, де засоби виробництва належать суспільству. В умовах початку XXI ст. така „чорно-біла", полярна типологізація суспільних економічних систем видається дещо архаїчною, такою, що не може віддзеркалити усю багатоманітність живої практики економічного життя.

2. На думку В.Ойкена, економіка будь-якої країни складається з великої кількості одних і тих же елементів - грошей, цін, праці, прибутку, капіталу, заробітної плати, відсотка і т.д. Постає питання: чому у різних країнах вони різні? За В.Ойкеном, причина цього полягає у першоелементах. Існує множина економік, її крайніми елементами є, з одного боку, вільне ринкове господарство, а з іншого –”центрально-кероване господарство”. Ці крайні елементи є ідеальними або чистими типами господарств і розрізняються способами керування. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм - поділу праці, власності, координуючого механізму домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін.

Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм типологізації виступають особливості генезису економічного ладу, згідно з яким розрізняються природно зростаючий лад і законодавчо встановлений лад. Далі, за В.Ойкеном, у реальній дійсності таких ідеальних типів економічних систем не існує. Тому поряд з поняттям „ідеальний тип економічної системи господарства” він запроваджує поняття „реальний тип економічної системи господарства”, у якому завжди існують „домішки”.

3. Німецький автор А.Мюллер-Армак у якості визначального критерію типологізації економічних систем суспільства застосовує принцип функціонування економічної системи - регулятивний чи вільний економічний. На цій підставі він виділяє такі сучасні економічні системи як 1) диктатизм; 2) лібералізм; 3) соціальне ринкове господарство.

4. Досить поширеною у зарубіжній економічній теорії є типологізація економічних систем суспільства за способом організації ринку. Так, К. Зайдель, поділяючи суспільний лад на соціалізм і капіталізм, вважає, що за способом організації ринку необхідно розрізняти: 1) ринкову економіку і 2) централізовано планову економіку. Розглядаючи власне ринкову економіку, цей автор виділяє 1) ліберальний капіталізм і 2) ліберальний соціалізм.

5. Прихильником ідеї типологізації економічних систем суспільства за способом організації ринку є ще один сучасний зарубіжний автор Е. Неубергер. Він поділяє усі суспільні економічні системи на системи з:

1) капіталістичною ринковою економікою (Франція, Японія,Швеція); 2) соціалістичною ринковою економікою (колишня Югославія); 3) центрально-планованою економікою (Китай, колишні країни Центрально-Східної Європи та СРСР).

6. А.Гальчинський, П.Єщенко, Ю.Палкін розкривають проблему типологізації економічних систем суспільства у контексті пошуку спільних і специфічних рис основних моделей власне ринкової економіки. Попри певні відмінності як між моделями, так і всередині них учені обґрунтовують три їх різновиди: 1) вільний ринок (економіка США); 2) соціально-орієнтований ринок (економіка Західної Європи); 3) державно-керований ринок (економіка Японії, інших країн

Східної Азії).

Характеризуючи вільний ринок, авторський колектив відзначає такі його визначальні риси: незначне втручання держави і всебічна підтримка підприємництва; роль федерального уряду менша, ніж у інших країнах; податки та державні витрати по відношенню до ВВП у США менші, ніж у інших країнах; державна власність у промисловості незначна.

Основними рисами соціально-орієнтованого ринку є: суттєве втручання держави в економіку; держава відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби; існує розвинута система соціального забезпечення (державне страхування здоров'я, грошова допомога родинам).

Ключовими характеристиками державно-керованого ринку виступають: тісна взаємодія держави і бізнесу, особливо у розміщенні капіталів; індикативне планування ґрунтується на узгодженні уряду і фірм; бізнесмени разом з міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів; державне соціальне забезпечення у Японії відсутнє, а цю функцію виконують фірми.

Джерело: Інтернет, лекції Філіпенко