Виникнення близькосхідної кризи. Палестинська війна (1948-1940)

Близький Схід протягом тривалого часу є «гарячою точкою» планети, до якої прикута увага евітов&го співтовариства. Близь­косхідний конфлікт має два важливі аспекти. По-перше, це па­лестинська проблема і право арабського народу Палестини на

201

самовизначення і створення незалежної держави; по-друге—­взаємовідносини Ізраїлю з арабськими країнами регіону.

Між арабським і єврейським народами склалися дуже на­пружені відносини, які переростали в збройні сутички. Англія, щоб зняти з себе відповідальність за ситуацію, яка виникла в результаті її політики в Палестині, передала це питання на роз­гляд 00Н.

Палестинська проблема обговорювалась на надзвичайній сесії Генеральної Асамблеї 00Н у квітні-травні 1947 р. і на другій сесії Генеральної Асамблеї 00Н у вересні-листопаді 1947 р. Вона не мала простих рішень і зачіпала інтереси багатьох сторін. В результаті тривалих дебатів 29 листопада 1947 р. була прийня­та резолюція 00Н № 181 про припинення дії англійського ман­дату і поділ Палестини на дві держави - єврейську і арабську. Відповідно до резолюції, арабську державу планувалось створи­ти на площі 11,1 тис. кв. км (42,8% території), єврейській дер­жаві відводилось 14,1 тис. кв. км (56,5% території). Єрусалим та його околиці виділялись у спеціальну зону під міжнародним контролем. Резолюція передбачала тісні зв'язки між новими державами, які включали економічний і митний союз, спільність валют, єдину транспортну та іригаційну систему. Арабська і єврейська держави мали бути створені до жовтня 1948 р. за обов'язкової участі спеціальної комісії 00Н. Резолюція 00Н мала конструктивний характер і задовольняла законне право арабського і єврейського народів Палестини на самовизначення, дозволяла кожному з них створити свою державу і погасити напруження в регіоні. За неї проголосували 33 держави, 13 були проти, 10 (разом з Англію) утримались. Арабські країни і пале­стинські національні організації виступали категорично проти створення єврейської держави в Палестині і готові були запобі­гти цьому, застосувавши силу.

14 травня 1948 р. закінчився англійський мандат на управ­ління Палестиною. В цей же день відбулося офіційне проголо­шення держави Ізраїль.

15 травня 1948 р. сім арабських держав - Єгипет, Сирія, Йор­данія, Ліван, Ірак, Ємен, Саудівська Аравія — розпочали війну про­ти єврейської держави. Вони розраховували здобути легку пере­могу і силою зброї вирішити проблему палестинських територій на користь арабів. Спочатку перебіг бойових дій складався успішно для арабських держав, але незабаром з'ясувалося, що вони погано підготовлені до війни, не мають конкретного плану і спільного керівництва. Ізраїльська армія перейшла в наступ і окупувала більшу частину Палестини. Війна 1948-1949 років закінчилася перемогою Ізраїлю. При посередництві 00Н в 1949 р. були укла­дені двосторонні угоди про перемир'я, мир підписаний не був. Не

202

були встановлені й кордони між Ізраїлем і сусідніми арабськими державами, лише проведені демаркаційні лінії. В результаті Па­лестинської війни 1948-1949 років Ізраїль захопив 6,7 тис. кв. км території, яка за рішенням 00Н відводилась арабській державі. Решта території цієї так і не створеної держави відійшла Єгипту (сектор Газа)та Йорданії (західний берег р. Йордан). Рятуючись від бойових дій і терору, в сусідні держави втекло 900 тис. палес­тинських арабів. Виникла складна проблема палестинських біженців-. Радянський Союз в арабо-ізраїльській війні 1948-1949 рр. підтримував єврейську сторону.