Прихід пасв до влади. Соціально-економічш і політичні

перетворення ';

Найбільш впливові партії Іраку - комуністична і баасистсь-ка - вели наполегливу боротьбу за маси, проголошуючи однако­ву кінцеву мету - побудову соціалізму. -Комуністи виступали зі

224

класових позицій і висували малозрозумілу ідею диктатури про­летаріату. Серед них було багато курдів, представників інших національних і релігійних меншин, тому вони бачили в пан­арабізмі загрозу своїм правам. ПАСВ пропагувала ідеї арабсь­кого соціалізму й арабської єдності. Боротьба за вплив на різні соціальні прошарки закінчилась перемогою баасистів.

17 липня 1968 р. в результаті державного перевороту ПАСВ прийшла до керівництва країною- Влада перейшла до рук Ради революційного командування, яку очолив генерал Ахмед Хасан аль-Бакр. Його заступником був призначений Саддам Хусейн. В 1970 р. набрала чинності тимчасова конституція країни. Вона проголосила Ірак суверенною народно-демократичною республі­кою. Вищим органом державної влади визначалась Рада рево­люційного командування, її голова був одночасно президентом, прем'єр-міністром, верховним головнокомандувачем армії. Ство­рювався парламент з обмеженими повноваженнями. Нове керів­ництво Іраку заявило про соціалістичну орієнтацію в подальшому розвитку країни.

Ваасисти провели радикальні перетворення в економіці. За рахунок націоналізації створювався державний сектор у про­мисловості, увага приділялась таким галузям, як нафтовидобув­на, нафтопереробна, газова. Була здійснена націоналізація іно­земних нафтових компаній, що дало державі потужне джерело фінансування. В той час Ірак контролював четверту частину розвіданих запасів нафти. До 1980 р. його прибутки від експор­ту нафти оцінювались у 20-26 млрд. дол. на рік. Значна частина цієї суми направлялась на створення сильної боєздатної армії з найпередовішим озброєнням. СРСР надав Іраку допомогу в бу­дівництві понад 80 господарських об'єктів, в т.ч. заводу сільсько­господарських машин, електротехнічного заводу, заводу антибіо­тиків, нафтопроводів, залізниці Багдад - Басра, каналу оз. Тар­тар - р. Євфрат. За сприяння СРСР введені в експлуатацію на­фтопромисли Північна Румейла, Лукейс і Нахр-Умр загальною проектною потужністю 46 млн. т нафти на рік. Радянською сто­роною підготовлено понад 50 тис. іракських спеціалістів.

У ході аграрної реформи земля вилучалась у поміщиків за викуп і передавалась ^безземельним і малоземельним селянам. Організовувались кооперативи і великі сільськогосподарські комплекси. Проводились масштабні соціальні програми, здійсню­валась ліквідація неписьменності, створювались доступні систе­ми освіти і охорони здоров'я. Була вирішена житлова проблема і ліквідоване безробіття. Прибутки на душу населення зросли з 92,3 динара в 1969 р. до 763,8 динара в 1979 р. (у 8,2 рази). На першому етапі своєї діяльності баасистський режим пішов на діалог з усіма патріотичними силами країни. Хартія національних

225

дій декларувала необхідність політичного співробітництва. В 1972 р. два представники компартії ввійшли до уряду. Був створе­ний Прогресивний національно-патріотичний фронт, який об'єд­нав ПАСВ, КПІ, Демократичну партію Курдистану.

Певні кроки були зроблені для вирішення курдської про­блеми. В 1970 р. курдські лідери й уряд підписали «Декларацію про автономію курдів». Положення про курдську автономію за­фіксоване в конституції Іраку. За заковом 1974 р. створювався Курдський автономний район із центром у місті Ербіль, якому надавалося право мати місцеве самоврядування, законодавчі і виконавчі органи. Одночасно від Курдистану відділявся ряд на­фтоносних територій.

Лідери ПАСВ одним із своїх головних завдань вважали встановлення повного контролю над суспільством, ліквідацію опозиції, досягнення монополії на владу. Тому короткий пері­од співпраці з іншими політичними силами завершився їх роз­громом. Баасизація почалася з армії. Всі нелояльні режиму військовослужбовці звільнялись або направлялись служити їв Курдистан. У військові навчальні заклади приймались лише члени ПАСВ, які підписували спеціальне зобов'язання працю* вати в інтересах партії, в разі його порушення вони підлягали смертній карі. Для успішного просування по службі мали зна­чення національна і релігійна належність. На вищі пости при­значались офіцери за принципом особистої відданості лідерам країни. Баасизація охопила державні органи, громадські органі­зації, профспілки, систему освіти і культури. Відбувалось типо­ве для тоталітарних режимів зрощування партійного і держав­ного апарату, зосередження влади в руках партійних діячів. В ПАСВ була створена партійна служба безпеки і партійна роз­відка. Будь-яке порушення статуту вело до суворих покарань. За кримінальним кодексом, розробленим під особистим кон­тролем С. Хусейна, смертна кара встановлювалась за приховання членом ПАСВ його колишньої партійної належності, вступ до ПАСВ при одночасних зв'язках а іншими партіями і організа­ціями, вихід із ПАСВ і вступ до іншої партії, схилення члена ПАСВ до виходу з партії. Постійно здійснювались партійні чистки, репресії проти недавніх впливових партійних діячів. За законом № 35 від 1977 р. позбавлялись громадянства «всі особи, що перебували у ворожій політичній, економічній або інтелектуальній опозиції до революції та її програми». Закон давав юридичне обґрунтування репресіям.

Політика баасизації етнічних меншин поєднувалась із їх насильницькою арабізапією. У першу чергу це стосувалось курдів. Уздовж кордонів з Іраном і Туреччиною встановлювалась «зона безпеки», курдське населення звідти виселялось. Курдські по-

226

літичні і громадські організації заборонялись, а засоби масової інформації закривались. Протягом 1975-1977 рр., за різними даними, з Курдистану було депортовано 300-350 тис. чол., зни­щено 240 сіл. Жорстоких ударів зазнала шиїтська община Іраку та її релігійно-політична організація «Ад-Дава» (Заклик). У 1977 р. відбулися масові виступи шиїтів проти переслідування. Вісім шиїтських лідерів - п'ятеро духовних і троє світських -були засуджені до страти. У 1980 р. ЗО тис. шиїтів були вислані в Іран, а за належність до «Ад-Дава» вводилась смертна кара.

Після розправи з курдами і шиїтами ПАСВ став непотріб­ним блок з ІКП. У 1978 р. була страчена група комуністів та їх прихильників (31 чол.), за звинуваченням у політичній діяль­ності в армії. Тисячі комуністів оголошувались «іноземними агентами», «зрадниками іракської батьківщини» і засуджува­лись до смерті. ІКП була розгромлена і пішла в підпілля.

У зовнішній політиці Ірак орієнтувався на СРСР. У 1972 р. був укладений договір про дружбу і співробітництво між обома країнами. З 1958 р. розпочалися радянські поставки зброї Іра­ку. За допомогою СРСР і західних країн Ірак створив могутню армію. У близькосхідному конфлікті він займав непримиренну антиізраїльську позицію. Залишались Труднощі у відносинах з Іраном і Туреччиною через переслідування шиїтів і політику з курдського питання.