Військові перевороти 60-80-х років XX ст.

27 травня 1960 р. група офіцерів під керівництвом коман­дувача сухопутними силами генерала Джемаля Гюрселя, спира­ючись на армію, здійснила державний переворот. А. Мендерес та інші керівники Демократичної партії були заарештовані, уряд і парламент розпущені, діяльність партій заборонена. За вирбком Верховного суду А. Мендерес і два його міністри були страчені, а президент республіки засуджений на довічне ув'язнення. Кілька сот діячів скйнуїоґо режиму теж засуджувались на різні строки позбавлення волі. Влада перейшла до рук Комітету національ­ноїєдності на чолі з Д. Гюрселем. Комітет заявив, що у своїй діяльності він буде керуватися національними інтересами та іде­ями М.К. Ататюрка. У 1961 р. були скликані Установчі збори, які прийняли нову конституцію. Туреччина проголошувалась національною правовою демократичйіоЮ світською державою. Розширялись рамки демократичний свобод, визнавалось право робітників на страйки. Відбулися вибори в парламент. Прези­дентом став Д. Гюрсель. *

Після зняття заборони на діяльність політичних партій діячі Демократичної партії, які не зазнали репресій і залишились на свободі, створили Партію справедливості. У 1965-197Грр. при владі знаходився її уряд, прем'єр-міністром був лідер партії Сулейман Демірель.'Партія справедливості сприйняла економічні ідеї своєї попередниці, виступала за розширення ринкових

Ї86

відносин, надання пільг великому приватному капіталу в про­мисловості і сільському господарстві. Керівники Партії спра­ведливості прагйули реабілітувати Демократичну партію та її політику» застудити тих, хто в 1960 р«-здійснив державний пере­ворот. Ця пропаганда викликала негативну реакцію в армії та суспільстві;"Восйлювалось незадоволення нижчих верств насе­лення екдй<йкічнйми труднощами,- безробіттям і обмеженням прав ісвоводУ -. '

12 б0ревйя)і971 р. в Туреччині відбувся другий державний переворот,- 8йаЕЄ військове командування пред'явило президен­ту мвмОріанДУмТїякому говорилось: «В результаті позицій, по­глядів і діяльйойті парламенту й уряду країна виявилась втягну­тою в анаїийюсбраі'овбивчу війну і соціально-економічні хвилю­вання». Меї<6рйіидум вказував на необхідність формування над-партійной® уреду» йкий «покінчив би а'анархією та'зайнявся б реформами'н^дусІзАтатюрка і передбаченими конституцією». В ньому зву*їааі^ її'їййїередження: «У випадку, коли це не буде швидко здійбвййЙВ, 'турецькі збройні сили сповнені рішучості виконати'поюлї^їйу иа них місію по захисту Турецької Респуб­ліки і взяти унїйайгівня країною безпосередньо у свої руки». Після оголдпЙїйййИНіьорО ультиматуму в парламенті С. Демірель і'його уряд підкурилися військовим і подали у відставку, пам'­ятаючи іір& суїїЇЕГ Зїййлідки перевороту 1960 р. •

Керівники армії прямо не захопили владу, але жоретко дикту­вали свою велю •в^і'гячййм партіям-і ІїаступнйМ урядам. Про­тягом 70-х "'реісіі^іі&іїьна разів формувались коаліційні і над-партійні урядій.рй'ЙїїЇе'їімбгли стабілізувати ситуацію.'

УскладнилОЙй'іійіЙнйвйще на Кіпрі. 15 липня 1974 р. тут відбувся заколот; і&рйсйййвгівйй грецькою військовою'хунтою, яка прагнула ліквідуВДй'їїЙвййдежну Республіку Кіпр і возз'єднати острів із Ррецівю.'^У^йЙ^Ї^йзидента Макаріосабуло скинуто. У відповідь на Кіпрі вІЙЙЗі^Ййсь турецькі військові частини, моти­вуючи ией крок ^ебвЙЗ|і(Йй;*Аї-захистити інтереси -турецької об­щини. Почалися вбяЙЙіїдіУмі^ж'І^еціієюї Туреччиною; 20 липня 1974 р. Рада Везшй^ООЙ? вийняла резооіюцію з 'вимогою до воюючих сторін прйЙіЙнЙЙІЙІЙрерйенцію і вивести з Кіпру свої війська; Ця вимога'не'буїжівййеіі'ана повйістю. ВійЙа Припини­лася. Кіпр поділен^^ва<<1^й^&ку'ітуреїїій1у;воййаокупації. Конфлікт набув затяййЙгіНаДрЮПЙру і покйащо- не .вирішений.

З другої половини 70-х років у Туреччині почався черговий період наростання еноїК^^М-уку№<їЯІХ&-•ії3^ і3асдій.і у промис­ловості і сільському господаіібістві, зростання безробіття, різке по-ґірїпеаня валютно-фіаанббйт^стЙОвийїа^'Пргівід^ в економіці залишався державний сект^^які^ ^.неефективним і лягав йа бюджет важким тягарем.'На^ЙоО р. Йбвнішня' заборгованість Туреччини досягла 20 млрД.'Дол. Різко загострились соїцальні

187

протиріччя. У країні налічувалось 2,7 млн. безробітних. актздій зувались екстремістські угруповання неофашистського і ліваздн кого напрямку. По країні прокотилась хвиля терору, пограбуваїді банків, захоплень заручників, політичних убивств. Уряд прийвцді| нову концепцію розвитку, але вже не зміг її здійснити. ,гй|

12 вересня 1980 р. вище військове керівництво здійснилі черговий державний переворот. Його організував начальника нерального штабу турецької армії Кенан Еврен. Була створе» Рада національної безпеки, яка взяла владу у свої руки. Військ адміністрація заборонила діяльність політичних партій і здійс ла перебудову політичної системи в напрямку централізації,! контролем військових була розроблена і прийнята 7 листоп 1982 р. нова конституція. Законодавча влада належить па;

менту - Великим Національним зборам Туреччини, що сюк ються з 400 депутатів. Виконавчу владу здійснюють презнде уряд. Повноваження президента значно розширені. Він мс розпустити парламент і призначити нові вибори, провести ре рендум, накласти вето на прийнятий законопроект. Від особі тих якостей президента багато в чому залежить внутріши зовнішня політика держави. Важлива роль відводиться Р-« національної безпеки в складі президента, прем'єр-міністра, е чальника генерального штабу турецької армії, міністрів обор< і внутрішніх справ, командувачів видами збройних сил. Грома ка діяльність дозволяється на певних умовах. Ряд статей ! ституції передбачає державний контроль за фінансовими дж лами партій, забороняє їм діяти спільно з профспілками. У 1983 р. Рада національної безпеки затвердила закон ;

партії, який суворо регламентував їх діяльність. Були забої нені всі релігійні і буржуазні партії» що діяли до військове перевороту. У створенні нових партій не дозволялось брати у¹ великій групі (понад 700 чоловік) діячів розпущених парт деяким з них також заборонялось протягом 5-10 років за тися політичною; діяльністю. За всіх цих обмежень за коро час виникло .півтора десятки партій. До парламентських виї 1983 р. були допущені лише три: Партія вітчизни. Народна пі Партія національної демократії. Перемогла Партія вітчизна, завоювала більшість місць у парламенті - 211 із 400. Лідер па Тургут Озал сформував уряд. Армія, добившись нормалі» обстановки, передала владу в руки цивільних.