21. В'єтнам, лаос, камбоджа Війна Опору в Індокитаї (1946-1954). Женевські угоди

В роки Другої світової війни країни Французького Індоки­таю - В'єтнам, Лаос, Камбоджа - були загарбані Японією. Після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною профашист­ський уряд маршала Петена погодився на японську окупацію Індокитаю за умови збереження там французької колоніальної адміністрації.

Японія встановила в країнах Індокитаю свій «новий поря­док». Вона вивозила рис, кукурудзу, вугілля, апатити, залізну і марганцеву руду тощо. Були скорочені посівні площі під продо­вольчі культури і примусово введене вирощування бавовни і джуту, яких гостро потребувала японська промисловість. За ра­хунок різкого збільшення податків з населення утримувалась окупаційна армія. Звичайним явищем стали репресії проти мирних громадян, екзекуції, страти.

Народи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі зробили свій внесок у боротьбу проти японських загарбників. Важливу роль у цій бо­ротьбі відіграла Комуністична партія Індокитаю на чолі з Хо Ші Міном, яка виступала під патріотичними лозунгами. 2 верес­ня 1945 р. була проголошена Демократична Республіка В'єтнам, в якій встановився комуністичний режим.

Після закінчення Другої світової війни Франція прагнула відновити колоніальні порядки в країнах Індокитаю. Вона вве­ла війська в Лаос і Камбоджу, окупувала південь В'єтнаму. Ро­билися спроби відвовити в повному обсязі діяльність колоніаль­ної адміністрації. Патріотичні сили В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі піднялися на боротьбу за національну незалежність.

В 1945-1946 рр. комуністичний уряд ДРВ, королівські уря­ди Лаосу і Камбоджі вели складні переговори з Францією, доби­ваючись визнання суверенітету своїх країн. Особливу активність виявив король Камбоджі Нородом Сіанук (1941-1955), який

117

кілька разів особисто їздив у ^/ Париж, зустрічався з французь- / ким президентом, з політиками різних рангів і поглядів. Спо- і чатку Франція зробила певні, поступки. В березні 1946 р. вона підписала з ДРВ попередню уго­ду, яка ще підлягала ратифі­кації. Франція визнавала неза­лежність ДРВ у рамках Фран­цузького Союзу. ДРВ одержа­ла право мати свій парламент, уряд, армію, фінанси. Питання про статус Південного В'єтна­му, окупованого Францією, мав вирішити всенародний референ­дум, результати якого Франція зобов'язувалась визнати. ДРВ погоджувалась прийняти фран-

"'v""- ' цузькі війська терміном на п'ять років у кількості 15 тис.

чол., які розміщувались не лише на півдні, але й на півночі В'єтна­му. Представники Лаосу і Камбоджі також одержали обнадій­ливі обіцянки.

Проте незабаром політична ситуація у Франції змінилась.

Велика буржуазія вимагала від уряду більш жорсткого курсу і збереження колоній. Франція порушила попередні зобов'язання. У грудні 1946 р. вона розв'язала колоніальну війну в Індокитаї, яка дістала назву війна Опору (1946-1954). Народи Індокитаю вели її спільно. Справедливу боротьбу у В'єтнамі очолювала Ліга неза­лежності В'єтнаму (В'етмінь), у Лаосі - Фронт визволення Лаосу (Нео Лао Ітсала), у Камбоджі - Єдиний національний фронт Кам­боджі (Кхмер Іссарак). Пізніше був організований Єдиний націо­нально-визвольний фронт (1951) для спільних дій.

У важко доступних районах створювались визволені райони

й опорні бази патріотів. Їх основною тактикою була партизансь­ка. Бої набули затяжного характеру, французькі війська, про­водячи операції в джунглях, несли значні втрати. В лютому 1949 р., прагнучи надати своїм діям видимість законності, Фран­ція створила маріонеткову Державу В'єтнам, очолювану імпера­тором Бао Даєм, від імені якого подавались тепер ті чи інші, рішення. В'єтнам оголошувався привілейованою сферою вкла­дення французьких капіталів.

1949 р. став переломним у війні Опору. Після виникнення,^

КНР змінилось співвідношення сил у регіоні, комуністи;

п я

Індокитаю одержали вагому підтримку. До ситуації в цій час­тині світу все більшу зацікавленість стали проявляти великі держави, виходячи зі своїх інтересів. У січні 1950 р. ДРВ була визнана СРСР та іншими прорадянськими державами, в лютому 1950 р. баодаевський режим визнали СІЛА і Англія. З 1951 р. патріотичні сили спільними зусиллями перейшли в наступ. На­магаючись закріпитись у більш розвиненому В'єтнамі, Франція вимушено визнала незалежність Лаосу і Камбоджі (1953). В 1954 р. французькі війська були наголову розбиті біля в'єтнамсь­кого міста Д'єнб'енфу. Військовий, політичний і моральний крах колоніальної політики в Індокитаї, героїчна боротьба за неза­лежність його народів примусили Францію визнати свою пораз­ку. За період війни вона втратила в Індокитаї 460 тис. чол.

З 26 квітня по,21 липня 1954 р. в Женеві відбувались пере­говори міністрів закордонних справ Франції, Великобританії, СІЛА, СРСР і КНР щодо Індокитаю, які закінчились підписанням відпо­відних документів. Делегація СІЛА не поставила свій підпис під Женевськими угодами, а лише заявила, що в цілому їх підтри­мує. Бойові дії у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі припинялись, фран­цузькі війська виводились. Створювалась міжнародна комісія з представників Канади, Індії і Польщі по спостереженню і конт­ролю за припиненням стану війни. Передбачалось, що ДРВ, Дер­жава В'єтнам, Лаос і Камбоджа не будуть входити ні в які військові союзи, на їхній території не буде іноземних військо­вих баз. В заключній декларації учасники наради зобов'язались поважати суверенітет В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі і не втручатись у їхні внутрішні справи. В 1955 р. в Лаосі і Камбоджі наміча­лось провести вільні вибори. У В'єтнамі встановлювалась тим­часова демаркаційна лінія по 17-й паралелі. В 1956 р. передба­чалось провести загальні вибори в обох частинах і відновити територіальну цілісність В'єтнаму на демократичній основі.

Женевські угоди стали важливим кроком на шляху ослаб­лення міжнародної напруженості. Вони відкривали для країн Індокитаю можливість самостійно вирішити свою долю, побуду­вати свої суверенні національні держави. Ці перспективи не були реалізовані внаслідок втручання у внутрішні справи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі великих держав - СРСР і СІЛА. Їх суперницт­во на міжнародній ареаі та ідеологічна експансія виявились у підтримці антагоністичних сил і призвели до затяжного зброй­ного конфлікту в Південно-Східній Азії.