Туркменістан

22 серпня 1990 р. Девутати Верховної Ради Туркменської РСР прийняли декларацію про державний суверенітет. 27 жовтня

1991 р. 94% населеная на загальнонародному референдумі підтвердили вибір самостійного шляху розвитку. Конституція

1992 р. визначила Туршвеністан як демократичну, правову»! світську республіку з ирваидентською формою правління. Ви-^ щим представницьким орідоом е Народна Рада, до складу якої | входять президент, депутати парламенту, голови Верховного^ Ц

172

Вищого господарського судів. Генеральний прокурор, члени уряду, глави адміністрацій. Вона розглядає подання і приймає рішення про внесення поправок до конституції, проведення референдумів, про вироблення основних напрямків розвитку країни, ратифіка­цію і денонсацію міжнародних договорів та ін. Рішення Народ­ної Ради проводяться в життя президентом, парламентом, дер­жавними органами. Президент обирається на 5 років. 21 червня 1992 р. відбулися позачергові президентські вибори, на яких на пост глави держави обраний С. НІязбв. У січні 1994 р. його повноваження були продовжені на черговий п'ятирічний Термін без виборів. Туркменський режим має авторитарний характер, проте вважається «національною демократією». С. Ніязов здо­був почесне звання Туркменбаші - батько туркменів. Офіційна пропаганда звеличує і вихваляє дії президента. Лише в столиці йому встановлено 420 пам'ятників і бюстів, в т.ч. гігантська по­золочена статуя, що обертається за ходом сонця в центрі Ашга­бата. В грудні 19&9 р. спільне засідання Народної Ради, парла­менту, Ради старійшин і національного руху «Відродження» на­дало С. Юязову довічний статус президента.

В ТуркМеяІ<?тані існує однопартійна система. Єдиною і правлячою^е Демократична партія Туркменістану, політраду якої очолює президент С. Ніязов. Вона (створена на базі кому­ністичної партії, розпущеної в грудні 1991 р. Членство в ре­формованій партії відновили 80 тис. чол. із 120 тис. Опози­ція, навіть ісламська, практично відсутня. В Туркменістані не було етнічних конфліктів. І на офіційному, і на побутовому рівні ставленая' до російськомовного населення та інших на­ціональних меншин залишилось лояльним. У країні прожи­вають 72% туркменів, 9,5% росіян, 9% узбеків, 2,5% казахів, представники Інших народів.

У 1991 р. Апіггабат востаннє отримав дотацію з Москви в розмірі 22% республіканського бюджету. У 80-х роках респуб­ліка одержувала за 1000 куб. м природного газу 6 коп., нині на туркменському кордоні ця кількість газу коштує 38-42 дол. Керівництво сувере^ЙГо Туркменістану обрало Шлях еволю­ційного економічної^ рЬзівятку,пла^ перехід до ринкових відносин без шоковиЯ^гіоїіряеінь і^ загостр(ення соп;іаЛьаоЇ на­пруженості. Країна володіє багатюпщми поклад Нафти і газу, родовищами сірки, кам^янИх'.і^ калійних' сЬлей, Кольорових і рідкоземельних металів. 13>еїшкі№^я^ має' сільське гос­подарство. Економічному арос^аЙвй» з&важають слаборозвину­та інфраструктура, невелика4йсел^й^ть населення, обмеженість земельних і водних ресурсів. Негати^им фактором були не­платежі за відпущену продукцію. В'199^ р. борги за поставле­ний природний газ перевищили 3 млрд. дол. їх мали всі держави

173

СНД, за .винятком Білорусі, а найбільшими боржниками були/ Україна і Грузія. В загальному обсягу торгівлі Туркменістану частка Росії впала з 90% до 6%, а її борг становив 92 млн. дол. і 20 млн. індійських рупій. Продаючи продукції на суму 2,5 тис. дол. на душу населення, держава отримувала грошима лише 40-50 дол., а решта або взагалі не сплачувалась, або надходила у вигляді не завжди потрібних товарів. Існувала гостра продо­вольча криза. В середині ?0-х років об'єктивно багатий Турк-меністан мусив підтримувати рівень свого населення через кар­ткову систему розподілу продуктів харчування і державні суб­сидії. На картку в місяць можна було купити за цінами» в 50 разів, нижчими від ринкових, 8 кг рису, 2 кг м'яса, 1 кг цукру, по 400 г олії ї вершкового масла. Ї^ителі Туркменістану не плати­ли за житло, електроенергію, газ, воду.

Керівництво держави розробило ряд програм («10 років стабільності», «Рідне село», «Зерно» та ін.) щодо модернізації економіки. Перетворення мають дати комплексне використан­ня і переробку мінеральної сировини, розвиток ряду галузей промисловості, подолання моноукладності, самозабезпечення про­довольством, В 1992-1995 рр. було збудовано і знаходилось у стадії завершення 320 об'єктів загальною вартістю близько 3,5 млрд. дол. На 1996-2002 рр. планується із залученням іно­земних інвестицій спорудити ще 80 об'єктів, середяких газо- і нафтопроводи, газохімічні комплекси, лінії електропередач, ме­талургійні підприємства, алюмінієвий комплекс, лінії зв'язку. Створено сім великих економічних зон. На світовому ринку користуються попитом туркменські бавовна-волокно, килими ручної роботи, каракулеві смушки» кокони натурального шов­ку, срдрдрвий корінь і його екстракт. Національною гордістю туркменів е коні ахалтекінської породи. 75% експорту станов­лять енергоносії, 12-13% - шкірсировина, вовна і кокони. Най­більшими тррговими партнерами Туркменістану є Україна (28,2%) і Туре|^гчйна,(ХО,3%). 6 1996 р. закінчилось будівниц­тво туркменсько-ірайськоЇ залізниці Теджен-Сарахс-Мешхед довжиною 320 км.» й^т^по туркменській території 132 км, яка пролягла через вая^кодосту.пні пустельні й гірські райони і за­безпечила вихід д0 ЗСїерської затоки і порту Бендер-Аббас. Дві держави витратили і|а^її спорудження 284, млн. дол. Іранській стороні довелося подолати гірський масив і побудувати 437 мостів. Інвестиції в економіку Туркменістану зробили Туреч­чина, Іран, Німеччина, ^таЖя»,ЗДШ¹ Держави. За допомогою міжна­родних фінансових брГїідаз^ДІй .розробляються проекти газо';

проводів Туркменістан - Туреччина - Європа, Туркменістан -Афганістан - Пакистан», "Ґуркменістан - Китай - Японія, лафто^ провід Туркменістан - Іран. ;

174

. Киргизстан

Деклараїця про державний суверенітет Киргизької РСР була прийнята Верховною Радою республіки 15 грудня 1990 р., а 31 сер­пня 1991 р. Киргизстан здобув незалежність. За конституцією 1993 р. його* вигцим законодавчим органом є Верховна Рада, яка складаєтьхій із Законодавчих зборів (39 депутатів) і Зборів народних представників (70 депутатів) та обирається на 5 років. Глава держави — президент. У 1991 р. на цю Посаду всенарод­ним голбсуйанням бувобраний А. Акаєв, ,який набрав 93% го­лосів. У 19^15 р. він переобраний на другий термін. Політична система базується на принципі багатопартійності. В Киргизстані налічується' блйзйсо 20 партій,'серед яких Демократична партія «Еркйн Киргизстан'», Партія національної єдності «Асаба» («Го­лубий прапор'» Ї, їЇартія комуністів, Партія «Ата-Мехен» («Бать-ківіїщна^сощал-демократична, аграрна, &грарно-трудова та ін. Виникли» ^іизьікуійоо' громадських організацій.

КраїНа^не змогла уникнути етнічних конфліктів. За перепи­сом 1989 рг Й населення складало 4,2 млн. чрл., в т.ч. 52% кир­гизів, 21,9'% ]ройїІЖ узбеків. Тут переживали українці, білору­си, німці, кореиЩ,'дунгани, всього представники 70 народностей. Не було єдност^ер^ед Самих киргизів. Упродовж століть окремі регіони ^^^су^ЇСІгрґЙзстану входили до держав із різною цивіл-ізаціЙнбю^снбвбюГііцо зумовило менталітет їх населення і слаб­кий зв'язок мзокоІ^іІбмйми племенами. Північ була в минулому зоною кбчбвбг^Збїсотй^сТва, а південь - районом осілого земле­робства. ^ій'елГїпвЖнних територій називаютьмешканців півночі

• • • • ', і .• •ігч ї.С'^'Ї^' •{Ч'>С4" й *. •~ ' .' •' ',->••>.. '• , .» '- ' '^<; • •" • • , . " ' '

країни «аркалй:к*^л-' «ті, щоза горою», навіть"потрапити туди на-земнйм шляхб'м іЙожна'лИше через Узбекистан. В радянські часи в Півгіічнбм^ КЙ||гйз^г8ні будувались підприємства, працювати

на яких прйхалі?^ лася помітна Р^С'^1 Управлінські ка^1йй8а здобуття незалежІУ півдня загострйласЗ» НапружеінйМй^:

міста Опі, Джалал-

я великої частини місцевих кйргизі.в,. ^я в Південному Киргизстані, Щсля

Гйна ворожнеча племен півночі, і за владу. ''¹'¹ '. '¹¹' ^і', /^..." ., :. іМ^кирітазами І узбеками., Уз^цькі ^ ^іб^липеред^керівниц^бм^^

Киргизстану, оскіл£к^ї^№б^^іЙ Йалб промислодих центрів. На 1989 р. в Оїпській долЙЇЇУ^Й^ць^^^^^ втричі перевищува-лб киргизьке гіри гост^ЙГОеста^^ем^ Протистояння переросло в криваві зіткнення^ е^Йг^н^ - Загальна частка росЇйсІ^б^вй^ в складі населен­ня на кінець радянсьісбРб'її®^ .Киргизи стано­вили меншість у стблйі^І,^^^^ кваліфікова­них робітників їх буіиб 8%^іберіе^ шж^^ персона­лу - 3%..^ іншого обку^'^йргизькбю мовою володіло 1,6%

^ке'йаселеннявтрі^іперевищ •а^ ^емлі. Протистояння переросло

російськомовних, в т.ч. в містах - 1%, в селах - 1,85%. Виняток / являла Наринська область, де 20% вихідців з Європейської час­тини СРСР знали киргизьку мову, бо жили в киргизькому ото­ченні. Прийняття закону про державну мову (1989), який у по­вному обсязі мав набрати чинності в 1998 р., закрив російсько­мовним громадянам доступ в адміністративні органи, в навчальні заклади. Їх намагалися не брати на роботу також і через те, що в ділових стосунках вони не визнавали принципу старшинства і часто критикували своїх начальників, що за місцевою тради­цією неприпустимо. Почастішали випадки дискримінації в по­буті. За 1989-1992 рр. країну залишило 87 тис. чол., за 1993 р. - 100 тис. Масово виїхали й німці, депортовані свого часу з По­волжя й України. Від'їзд російськомовного населення викликав дестабілізацію в промисловості, де воно займало абсолютну більшість робочих місць. З боку керівництва держави почалися мовні послаблення. Термін введення в дію закону про, мову був відкладений на 2000-й, а потім на 2005-й рік. У 1992 р. було дозволено користуватися російською мовою в діловодстві в тих населених пунктах і на підприємствах, де російськомовне насе­лення складало 70%, у 1993 р. - скрізь, де воно становило про­сту більшість, і в галузях, де спеціалісти виявились «незамінни­ми». Відкривався Слов'янський університет у Бішкеку (1993), що частково вирішило проблему освіти для молоді. Визнавалось право вибору мови для занять науковою діяльністю. За поправ­кою до конституції російській мові наданий статус державної.

Ісламські тенденції в суспільному житті Киргизстану не стояли на першому плані. Виконання населенням ісламських обрядів мало переважно формальний характер. Сильні позиції продовжувало займати шаманство, якого дотримувались кирги­зи до їх навернення в іслам арабськими завойовниками. При­буття проповідників з Ірану, Саудівської Аравії, Афганістану і Туреччини, їх нетерпимість і небажання враховувати місцеву специфіку викликали незадоволення великої частини віруючих. Партія ісламського відродження, яка стояла на фундаменталіст-ських позиціях, вимагала жорсткого дотримання канонів для мусульман і обмежень або депортації для «невірних», через де­який час була заборонена як неконституційна.

Економіка Киргизстану базувалась переважно на виробництві сільськогосподарської продукції. Основними галузями були вівчарство, вирощування тютюну, бавовни, овочів і фруктів. Ви­соко цінувався екологічно чистий мед. Дотації з центру на кінець 80-х років перевищили 60% державного бюджету. В 1992-1995 рр. спостерігався спад виробництва, викликаний розривом господарських зв'язків та іншими негативними явищами, пов'я­заними з крахом СРСР. Були прийняті закони про приватизацію

176

худоби і землі. В ході роздержавлення господарських об'єктів 5% акцій безплатно передавалось трудовим колективам, 25% пішло населенню на ваучери, 70% реалізовувалось шляхом вільного продажу за гроші. Підприємства з кількістю працюю­чих понад 1 000 чол. могли приватизуватися на основі конкрет­них проектів. У 1997 р. приватизовані електроенергетика, гірни-човидобувна галузь, системи нафто- і газозабезпечення, авіація, машинобудування. Киргизстан займає друге місце в СНД після Росії за експортом електроенергії. Більшість товарів промисло­вості на 70-100% ввозиться з Росії. Киргизстан імпортує нафту, газ, метали, хімікати, медикаменти, продукцію машинобудуван­ня, будівельні матеріали, продовольство. При відповідних інвес­тиціях він має перспективи розвитку гірничовидобувної промис­ловості, може експортувати золото, ртуть, інші корисні копали­ни. Укладено контракт із канадською фірмою «Камеко» на роз­робку золотих копалень.