Встановлення тоталітарного режиму с. Хусейна, його політика

Після репресивних заходів другої половини 70-х років Ірак став країною з однопартійною системою, монополією ПАСВ на владу, відсутністю опозиції, тотальним контролем над суспіль­ством. 17 липня 1979 р. генерал А.Х. аль-Бакр був усунутий з усіх постів і взятий під домашній арешт, а за офіційною версією пішов у відставку за станом здоров'я. Саддам Хусейн зайняв посади президента, прем'єр-міністра, верховного головнокоман­дувача армії, секретаря іракської ПАСВ, голови Ради революцій­ного командування. Своє оточення він створив за принципом особистої відданості. У момент офіційного утвердження при владі він дав наказ знищити всіх неугодних лідерів попереднього пе­ріоду. Саддамівський режим має тоталітарний характер і спи­рається на армію, спепслужби, організації ПАСВ. Внутрішня політика Іраку залишалась без змін. С. Хусейн значно активізу­вав зовнішню політику, поставивши мету перетворити Ірак у наймогутнішу державу регіону, лідера арабського світу.

У 1980-1988 рр. тривала ірано-іракська війна, причинами якої були ідеологічні, національні, релігійні, територіальні суперечності.

227

містила такі вимоги: створення незалежної демократичної рес­публіки, проведення аграрних реформ, націоналізація основних засобів виробництва, винесення проблеми алжирської незалеж­ності на розгляд світового співтовариства, переговори з фран­цузьким урядом. Бойові загони ФНВ на початку визвольної війни налічували лише 3 тис. чол. Згодом вони дістали назву Армії національного визволення. Арабські країни, СРСР надали їм зброю. В 1958 р. в регулярних частинах АНВ воювало вже 60 тис. чол., а в допоміжних частинах - 70 тис. Після проведен­ня певних операцій бійці допоміжних частин розходились по домівках. Військові дії доповнювались ненасильницькими ак­ціями протесту в містах, страйками, мітингами, демонстраціями. Одним із дієвих методів боротьби, як проти урядових сил, так і проти європейців, алжирські повстанці вважали терор. У 1958 р. був створений тимчасовий уряд Алжирської республіки.

В національно-визвольному русі сформувалась група лідерів - «історичні вожді алжирської революції». Серед них були відомі громадські діячі (А. Бен Белла, М. Будіаф), бойові командири (X. Бумед'єн), керівники військових зон. Визнаючи головною ме­тою здобуття незалежності, вони по-різному уявляли подальші перспективи розвитку своєї країни.

У 1957-1958 рр. в Алжирі перебувало 800 тис. регулярних французьких військ, оснащених танками, артилерією, авіацією. Місцеві європейські ультраколоністи за підтримки військових створювали свої організації, проводили терористичні акти і в Алжирі, і у Франції. Активізація правих сил привела до падін­ня IV республіки. До влади прийшов президент Ш. де Голль, який запропонував вирішити проблему Алжиру шляхом на­дання йому внутрішньої автономії. Франція мала зберегти кон­троль над його зовнішньою політикою, обороною, економікою і фінансами. ФНВ відхилив пропозицію Щарля де Голля. Ре­акційні французькі генерали здійснили спробу встановити в Алжирі свою диктатуру. Після розгрому путчу ОАС пішла у підпілля і розгорнула кампанію терору проти алжирців і проти співчуваючих їм французів.

Міжнародна громадськість, ліві сили Франції підтримували справедливу боротьбу алжирського народу. Арабські країни не­одноразово вносили питання про деколонізацію Алжиру до по­рядку денного сесій 00Н. У грудні 1960 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію про визнання права Алжиру на само­визначення і створення незалежної держави. В 1961-1962 рр. в Евіалі відбулися переговори між делегаціями французького уряду і тимчасового уряду Алжирської республіки. Правлячі кола Франції намагалися отримати особливі права в майбутньому незалежному Алжирі (збереження французької адміністрації в

230

ряді приморських районів, відторгнення частини Сахарв, збере­ження військових баз). Алжирська сторона пішла на деякі по­ступки. 18 березня 1962 р. були підписані Евіанські угоди, за якими Франція визнавала незалежність Алжиру, його право оби­рати політичний і соціальний режим. Протягом наступних ше­сти місяців намічалося провести референдум з питання про не­залежність. Передбачалось встановлення трирічного перехідного періоду, протягом якого в Алжирі залишалися французькі війська. Колоністам надавалося подвійне громадянство, яке вони мали право змінити надалі на алжирське або французьке. Фран­ція виділяла кошти для відбудови зруйнованого війною госпо­дарства Алжиру. 1 липня 1962 р. всенародний референдум аб­солютною більшістю голосів підтвердив прагнення алжирського народу мати незалежну державу.