logo
Сергійчук І

Завоювання незалежності. Монархічний режим

Сучасна Лівія складається з історичних областей Триполі-танії, Киренаїки, Феццану, які відрізняються за географічними умовами і заняттями населення. Після Першої світової війни Лівію захопила Італія. В роки Другої світової війни країна була окупована Англією і Францією, які прагнули тут закріпитися з геополітичних і економічних міркувань.

Понад 100 років боротьбу за незалежність лівійських пле­мен спочатку від турецького панування, а потім від західних колонізаторів очолював мусульманський релігійний орден сену-ситів, заснований Мухаммедом бен ас-Сенусі в 1837 р. Його го­ловною штаб-квартирою була оаза Джагбуб у лівійській пустелі, а опорними базами — дервішські поселення завії не лише в Лівії, але й у сусідніх країнах. Орден виступав за створення справед­ливого суспільства на принципах раннього ісламу і був непри­миренним ворогом західної цивілізації. Він мав чітку релігій­ну і військово-політичну структуру, сувору дисципліну, збройні загони. Селянство і кочові племена віддалених районів Лівії підтримували діяльність ордену сенуситів. В приморських містах виник ряд патріотичних організацій, які боролись за незалежність

234

Лівії. Це питання вирішувалось на засіданні Генеральної Асам­блеї 00Н 1949 р. Прийняте рішення передбачало наданая Лівії незалежності не пізніше 1 січня 1952 р.

24 грудня 1951 р. було проголошено Об'єднане Королівство Лівія. Глава сенуситського ордену Ідрис ас-Сенусі став королем незалежної лівійської держави. Монархічний режим продовжу­вав спиратися на сенуситські відділення, використовуючи їх для контролю над населенням. Зберігалися традиційні економічні і суспільні структури, родоплемінний лад. Більшість населення країни, як і раніше, складали кочівники, що вели звичний спосіб життя. Режим уклав угоди з Великобританією (1953) і СІЛА (1954) про військову співпрацю і надання територій під військові бази.

Фактором, який викликав подальшу трансформацію лівійського суспільства, стало відкриття в країні багатих покладів нафти. За угодами з королівським урядом іноземні монополії, в першу чергу англійські та американські, одержали вигідні кон­цесії на її видобуток. Для роботи на нафтових свердловинах компанії мусили запросити робітників і технічний персонал із арабських і європейських країн, оскільки місцевих кадрів не було. Поступово почали формуватись робітничий; клас і націо­нальна буржуазія. Доходи держави від продажу нафти дозволи^ ли профінансувати деякі соціальні програми. В цілому на фоні досягнень інших арабських країн, особливо нафтовидобувних, Лівія перетворилась у сировинний придаток Заходу.