«Нанкінське десятиріччя». Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану

Влада Гоміндану утверджувалась у боротьбі з мілітариста­ми. В 1928 р. Чан Кайші продовжив північний похід, вступив­ши в блок з деякими генералами. Були зайняті Тяньзцин і Пекін. Ряд мілітаристів були розбиті, інші припинили боротьбу. Найбільш серйозний противник, командувач маньчжурського угруповання Чжан Сюелян оголосив про перехід на бік нанкін­ського уряду. В березні 1929 р. духовний і світський правитель Тибету далай-лама теж визнав владу Гоміндану.

В кінці 1928 р. ЦВК Гоміндану заявив про завершення військо­вого етапу революції і про вступ Китаю в період політичної опіки (1929-1935). Були прийняті «Програма політичної опіки» і «Орга­нічний закон національного уряду». На період опіки встановлю­валась монополія Гоміндану на владу. Він створював Централь­ний Виконавчий Комітет, якому підпорядковувався уряд. Вводи-

28

лась система п'яти влад (юанів) - законодавчої, виконавчої, су­дової, екзаменаційної, кон­трольної. В самому Гоміндані не було єдності. Він поділявся на численні фракції, які боро­лися за вплив і привілеї, що не­гативно позначалось на цент­ралізації держави.

В економіці Китаю про­відні позиції, як і раніше, за­ймав англійський капітал, але за рівнем інвестицій його швидко наздоганяв японський. Частка приватного національ­ного капіталу була незначною, дещо більшу роль відігравали державні підприємства. На перший план своєї соціальне- Мас Цзедун економічної політики гомін­данівський уряд поставив роз­ширення і зміцнення державного сектора економіки. Проводи­лись заходи по створенню державно-приватних підприємств. Схва­лювались вклади національних інвесторів, до цього залучались і вищі чиновники, керівництво партійного апарату, близьке ото­чення Чан Кайші» всі вони змогли отримати непогані дивіденди. Вводилося планування господарства. Здійснювалась фінансова ре­форма, був створений державний банк. Дещо обмежувались еко­номічні права іноземців. Зокрема, підвищувались мита на імпортні товари, укладались митні договори з іноземними державами.

У 1930 р. нанкінський уряд видав закон про сільське госпо­дарство, який передбачав встановлення максимуму земельних володінь, зниження орендної плати на землю до 37,5% урожаю, ліквідацію суборенди і права вічної оренди. Було прийняте тру­дове законодавство, за яким встановлювався 8-годинний робо­чий день, рівна оплата праці для чоловіков і жінок, вводились оплачувані відпустки тощо.

У цілому економічна політика Гоміндану сприяла розши­ренню ринкових відносин, зростанню національного капіталіз­му. В той же час вона не дала великого практичного ефекту, що пояснюється внутрішньою нестабільністю і постійною загрозою зовнішньої агресії.

Першою великою державою, яка визнала гомінданівський режим, були СІЛА (25 липня 1928 р.), чиї позиції в Китаї посту­пово зміцнювались. У 1928-1930 рр. гомінданівський уряд домігся

29

повернення деяких концесій і орендних територій. Відмінялось право екстериторіальності для іноземців. Напруженими були відносини гомінданівського режиму з Радянським Союзом. Чан Кайші постійно звинувачував СРСР у «червоному імперіалізмі» й у втручанні у внутрішні справи Китаю. Була проведена ціла серія ворожих антйрадянських акцій. У травні 1929 р. війська Чжан Сюеляна напали на радянське консульство в Харбіні і захопили Китайсько-Східну залізницю (КСЗ). У відповідь ра­дянський уряд заявив про розрив дипломатичних відносин із Китаєм (17 липня 1929 р.). Була створена Особлива Далекосхідна армія під командувацням В.К. Блюхера, яка розгромила ки­тайські війська в листопаді 1929 р. Китайська сторона пішла на переговори. Були підписані угоди з представниками Чжан Сюе­ляна і нанкінського уряду про відновлення статусу КСЗ. Лише після початку японської агрбсії в Маньчжурії в грудні 1932 р. були відновлені дипломатичні відносини між Радянським Со­юзом і Китайською Республікою.

18 вересня 1931 р. японська Квантунська армія розпочала наступ у Маньчжурії і зайняла її майже без боїв протягом не­тривалого часу. В січні-березні 1932 р. японці намагалися захо­пити Шанхай, але зустріли рішучу відсіч 19-ї армії і населення. Тоді вони організували в Манчьжурії «Рух за незалежність від Китаю» і в березні 1932 р. проголосили там державу Манчь-жоу-го на чолі з колишнім останнім імператором Китаю Пу І. Гомінданівський режим не визнав японських загарбань, але й не чинив військового опору, вважаючи, що в нього практично немає шансів протистояти Японії.