Рух «Талібав». Режим талібів

Рух «Талібан» виник у.сетеДЗД¹ ^Р"^ років XX ст. як воєні­зоване угруповання пуштунської мрлрді - випускників і учнів релігійних шкіл (медресе) в ІЇакистані, зокрема в Белуджистані і Північно-Західній прикордсодрай провінції. Пакистанські власті, спецслужби, ультрарелігійніпартії та організації допомагали руху фінансами, зброєю, зв'язками, людьми. Рух розгортався під

157

гаслами ісламу. Ним керували дві Ради: Велика шура (ЗО чол.) і Мала шура (6 чол.). Його лідером був маулаві сеїд Мохаммад Омар Ахунд, пуштун-нурзай, 1962 р. народження, колишній по­льовий командир моджахедів.

Першу бойову операцію таліби провели в жовтні 1994 р., вста­новивши свій контроль над трасою Чаман-Кандагар. У листопаді | 1994 р. вони захопили найважливіший центр Південного Афгані- і стану Кандагар і перетворили його в свою опорну базу. Далі вони ° зайняли провінції Гільменд, Урузган, Заболь, Газні і розгорнули наступ на Кабул. Пуштунське населення їх підтримувало. Багато польових командирів, які самі були муллами, не хотіли воювати з «семінаристами». Загони талібів рідко застосовували партизанську тактику, а вступали у відкритий бій з противником. У вересні 1996 р. вони оволоділи Кабулом, скинули режим моджахедів і почали наступ на північ. Проти них була організована Північна коаліція на чолі з військовим міністром ЇДА А.Ш. Масудом. У серпні 1998 р. таліби розбили головні сили коаліції і взяли під свій контроль 90% території країни. А.Ш. Масуд утримував не­великі райони на північ від Кабула, долину Панджшир, провінцію Бадахшан. Військові успіхи талібів пояснювались їх організова­ністю, єдністю, а також потужною підтримкою з боку Пакистану, який надавав зброю і техніку, надсилав фахівців і бойовиків, що планували операції і часто безпосередньо керували ними. Таліби скористалися також суперництвом лідерів моджахедів, які не

змогли перебороти свої амбіції і об'єднатися.

Таліби прагнули створити ідеальну теократичну державу за канонами шаріату. Вони заперечували існування будь-яких інших законів, крім «вічних і незмінних законів Аллаха», і вва­жали, що кожен мусульманин мусить їх точно виконувати, а не намагатися удосконалити, доповнити чи змінити. З квітня 1996 р. , в Кандагарі на зборах 1500 представників духівництва лідер талібів Мохаммад Омар Ахунд був оголошений «повелителем

правовірних» (титул халіфа). ^ 28 жовтня 1997 р. Рада руху талібів на підконтрольних те- 5

риторіях створила свою державу - Ісламський емірат Афгані- | стан. Почалася тотальна ісламізація суспільства. Були сформо- | вані центральні і місцеві органи управління. На провінційному | і районному рівнях засновувались ісламські консультативні ради І з 10-ти учених-богословів, які'обирались населенням і мали сте- ^] жити за діяльністю місцевої адміністрації. ;

Судова система емірату включала військові та цивільні суди і Верховний суд, які вели процеси за законами шаріату в найко-ротші терміни. Так, прокурор мав вивчити'справу протягом? тижня, а суд - винести вирок упродовж місяця. Основні види покарання- «припинення», «стримування», «помста». Єдинр^

158

апеляційною інстанцією був сам глава держави М. Омар. За побутовими злочинами, в т.ч. вбивствами, вирок обговорювався з родичами потерпілого, щоб забезпечити можливість належних за шаріатом особистої помсти або особистого помилування.

Зайнявши Кабул, таліби оголосили загальну амністію і обі­цяли не вести репресій проти тих, хто служив попереднім режимам. Насправді ж проводились переслідування і вбивства цих людей без суду і слідства. Зокрема, був повішений талібами останній глава режиму НДПА Наджибулла, який не зміг покину­ти країну і в 1992-1996 рр. жив у місії 00Н. Розпочалась чистка державних структур від службовців, які не «сприймали законів аллаха», а на їх місце приймались «благочестиві спеціалісти». В листопаді 1997 р; буии звільнені з посад сотні чиновників! пред­ставників інтелігенції, в т.ч. 70% викладачів Кабульського уні­верситету. Наприкінці 1997 р. проводилась чистка армії, для чого засновувалась Надзвичайна комісія, яка мала оцінити моральний стан кожного військовослужбовця. Їм заборонялось носити дов­ге волосся;.стрижки і зачіски західного зразка, курити, ухилятися від п'ятиразових молитов, займатися мародерством.

Створювалась «поліція нагляду» за поведінкою населення і її відповідністю нормам ісламу, яка наділялась широкими ка­ральними повноваженнями. Заборонялось розвішувати кольо­рові рекламні плакати і робити яскраві написи, прикрашати стіни зображеннями живих істот, «аморальними» закликами і репро­дукціями, мати в будинках прозорі скляні вікна, носити білі шкарпетки і т.д. Чоловіки-кравці не мали права обмірювати жінок. Фотографи могли робити знімки лише для документів. Постраждало немало осіб, які не зачиняли торгові заклади під час щоденних п'ятиразових молитов, занадто коротко підстрига­ли бороди, гралив і карти'тощо. Не відповідали шаріату такі види розваг, як музика','кіно, танці, телебачення. Жінки мали жити під суворим домашнім наглядом і вступати в шлюб у 8 років. Жіноча освіта визнавалась шкідливою. Дівчаткам викладались не предмети, а обмежений перелік фактів і практичних навичок з біології, медицини, арифметики, правознавства, релігії тощо.

Жорстоких переслідувань зазнавали немувульмани (індуси, сикхи). Один з указів вимагав від них ^негайно виселитися з житлових кварталів правовірних і носити жовту пов'язку, щоб їх можна було відрізнити від' мусульман. Після штурму міста Мазарі-Шарифа, населеного} в основному,- хазарейпями-шиїтами, таліби вчинили криваву різни» серед мирного населення, в ре­зультаті чого загинуло кілька тисяч чоловік. Тих, хто вцілів, примушували переходити в сунізм або'сплатити податок для немусульман. Таліби безжалісно знищили ряд видатних пам'ят­ників буддійської культури.

159

Казахстані, оскільки було вигідно будувати металургійні заводи, які виробляли продукцію для всього СРСР, ближче до родовищ вугілля і залізної руди, а заводи мінеральних добрив - поряд з покладами фосфоритів. У регіоні були створені підприємства ви­соких технологій, .таких як Ташкентський авіаційний завод (Узбекистан), алюмінієвий завод у Регарі (Таджикистан), електро* вакуумний завод у Майлі-Сат (Киргизстан) та ін. В Казахстані знаходився радянський космічний комплекс Байконур.

Економіка СРСР являла собою єдиний народногосподарський комплекс, причому господарство всіх радянських республік, за ви­нятком Росії, України; Білорусії і Азербайджану, було збитковим. Дефіцит покривався шляхом перерозподілу через центральний бюджет прибутків зазначених республік. У 80-х роках Казахстану надавалась дотація в розмірі 28% від його національного доходу, Узбекистану - 25%. На момент розпаду СРСР (1991) ВНП Казах­стану оцінювався у 42,48 млрд. дол., Узбекистану - 29,3 млрд. дол., Туркменістану - 6,8 млрд. дол., Киргизстану - 7,13 млрд. дол., Таджикистану - 5,99 млрд. дол. (Росії -'479,78млрд. дол.). На душу населення в Казахстані припадало 2 470 дол., Узбекистані -1 350 дол., Туркменістані - 1 700 дол., Киргизстані - 1 550 дол., Таджикистані - 1050 дол. (Росії - 3 220 дол.). В умовах краху командно-адміністративної системи, припинення регулюючоїдіяль' ності центру, втрати дотацій, розриву господарських зв'язків у не­залежних республіках почалося обвальне падіння виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня. Постало завдання реформу­вання економіки на ринкових засадах. У 1998 р. ВНП ла душу населення; становив; у Казахстані -1330 дол., Узбекистані -г 970 дол., Туркменістані - 920 дол., Киргизстані - 700 дол., Таджикистані -340 д&д. (Росії - 2 680 дол.). Середньостатистичний працівник от­римував зарнлатуцВ Казахстані - 105 дол., Росії - 96,4 дол., Біло­русії—70дол.. Україні-46 дол. (1999). ' У радянські часи помітними були досягнення центральноазі- Я атських дародів у культурній і соціальній сфері. На 1917 р. гра-мотними.були 1,6% узбеків» 0,7% туркменів, 0,6% киргизів, 0»5% таджиків. За підрахунками західних спеціалістів, щоб ліквідува­ти неписьменність серед,чоловіків, потрібно було 180 років, серед жінок - 280 .років* Де завдання, в основному, було виконане в міжвоєнний період. ;У регіоні» де до більшовицької революції вд існувало жодного техіздкуму і вузу, створювалась система середт ньої спеціальної А вивдрї освіти. На їк^нець 30-зь років тут працю­вало 325 технікумів» уія^их навчалось 66ч4 тис, студентів. Заснот. вувались виші навчальаі заклади, кількість яких на кінець 80-х . років перевищила 105. Десятки тисяч молодих людей на пільго^ вих умовах направлялись у вузи Москви, Ленінграда, інших йя>'1 знаних, університетських-центрів. За рівнем освіченості центральт'

162

ноазіатські республіки набагато переважали сусідні Іран, Туреч­чину. Сформувалась національна інтелігенція. Були організовані національні Академії Наук. У всьому світі відомі досягнення на­уковців Інституту геологічних наук ім. К.іу Сатпаєва, Інституту ядерної фізики. Інституту фізики високих технологій (Казахстан), Інституту пустелі (Туркменістан). Науковим центром світового рівня стала Гіссарська обсерваторія (Таджикистан), де виникла своя астрономічна школа, що досліджувала метеорити і комети. До 1917 р. в Центральній Азії працювали три театри, в 1940 р. їх було вже 142. Вдалося перемогти туберкульоз, трахому, різні епі­демії. Тривалість життя збільшилась із ЗО до 63-65 років.

На центральноазіатські республіки поширювались всі ті не­гативні явища, що були типовими для СРСР в цілому: контроль держави надсуспільствОм, відсутність демократичних свобод, пе­реслідування на ідеологічному та релігійному ґрунті, сталінські репресії і т.д. Місцева партійно-адміністративна номенклатура, неухильно проводячи в життя політику центру, незабувала про власні інтереси. Не'чуваного розмаху набули перекручення звітності, приписки з дозволу деяких лідерій республік (наприк­лад, «бавовняна справа» в Узбекистані періоду А. Адилова і ПІ. РаїпидОва). Частина російськомовного населення зверхньо ставилась до корінних народів регіону, не бйжала сприймати їх мову і культуру, моральні цінності.' Активно велась політика русифікації. Відмова від існуючого в дорадянські часи арабсько­го шрифту і введення кирилиці розірвало історико-культурну традицію, ускладнило роботу з історичними документами, літе­ратурними творами. У вищій школі відбулося витіснення націо­нальних мов російською. Нею видавалися практично всі підруч­ники і посібники, особливо в Казахстані і Киргизстані.

За роки Радянської влади було кілька переселенських хвиль з Європейської частини СРСР в Центральну Азію. Робітники і спе­ціалісти приїздили в період індустріалізації та освоєння цілинних земель. Сюди насильно висилили розкуркулених «ворогів колгосп­ного ладу». ПізнІїгіе відбулися депортації німців, татар, турків-мес-хетинців та ін. На мбія'енї розпаду СРСР в центральноазіатських республіках проживали^, 5 млн. ]р0сійськомовн0го населення. Воно зосереджувалось, як п^авйло; в містах і промислових зойах. В Тур­кменістані 8% російськомовних робітників і інжеНерно-технічно-го персоналу, що працювали в нафтОґйзовОму комплексі, давали 80% щорічного доходу. Працівники, зайняті у золотовидобувній галузі Узбекистану, давали'бО-УОТ золота на рік.

Тривалий час республікам нав'язувались надмірні державні замовлення на вирощування бавовна на шкоду інших продо­вольчих культур. Часто порушувались екологічні стандарти, що призведе до засоленості значних територій.

163

Для всіх центральноазіатських республік типова перенасе­леність землеробських районів на фоні високого демографічного приросту. В Північному Таджикистані розмір поливних площ на душу населення зменшився з 0,25 га в 1940 р. до 0,11 га на початку 90-х років. У 1990 р. частка працездатних безробітних чоловіків у регіоні складала 26-30%, або ж в Узбекистані -1,6 млн. чол., Казахстані - 1 мдн. чол., Таджикистані - 440 тис. чол., Киргизстані - 320 тис. чол., Туркменістані - 230 тис. чол. Частка жінок, особливо корінних національностей, зайнятих у суспільному виробництві, не перевищувала 30%, бо традиційне суспільство негативно ставилось до роботи жінок поза домів­кою. Між трьома республіками - Узбекистаном, Таджикиста­ном і Киргизстаном - була розділена територія родючої Фер­ганської долини, де катастрофічне не вистачало землі і води. Безробіття, низький рівень життя викликали соціальну й етніч­ну напруженість, прагнення вирішити складні проблеми за ра­хунок докорінних народів. У 1989 р. відбулися погроми турків-месхетинців у Ферганській долині, в 1990 р. - жорстокі кир-шаько-узбецькі зіткнення в Оші.

Зростали антиросійські настрої. Російськомовна община сприйняла як дискримінаційний захід введення національних державних мов у діловодство, освіту, науку, що призвело до її витіснення з управлінських структур, високооплачуваних посад. Молодь, не знаючи місцевих мов, не могла навчатися у вузах;

значно звузилось російськомовне культурне середовище. Нарос­тало недоброзичливе ставлення до російськомовного населення на побут'Ьвому рівні. Ці причини спонукали велику частку ро­сіян і російськомовних до виїзду. На 1 січня 1995 р. держави Центральної Азії залишило 915,3 тис. чол.

Національна еліта вважала, що після завоювання незалеж­ності в їх країні встановляться демократія і ефективний еконо­мічний лад. Однак там одразу ж розгорнулась боротьба за роз­поділ влади і власнос'їі. Гостро проявились кланово-етнічні су­перечності, в т.ч. і в розстановці сил у владних структурах. Про­тягом радянського періоду цей фактор існував, але його наявність замовчувалась. Правлячі угруповання піклувались перш за все про свої регіони. В боротьбу адвладу, крім партійно-адміністра­тивного апарату, включились лідери кланів і блоків, інтеліген­ція, мусульманське духівництво,