Розвиток кндр «соціалістичним шляхом»

Лідери Корейської Народно-Демократичної Республіки об­рали шлях будівництва соціалістичного суспільства за радянсь­кою моделлю і за допомогою СРСР. До середини 50-х років ви­значальну роль у житті країни відігравали радянські політичні і військові радники. Так, навіть всі призначення офіцерів на посади вище командира полку обов'язково узгоджувались з ра­дянським посольством. Трудова партія Кореї орієнтувалась на радянську схему індустріалізації, кооперування сільського гос­подарства, культурної революції за «керівної і спрямовуючої ролі марксистсько-ленінської партії». Відновлювалось зруйно­ване в ході війни господарство. Здійснювалась аграрна реформа на користь селянства, націоналізація засобів виробництва, ліквіда­ція приватного сектора, в т.ч. і дрібнотоварного. В 1953-1958 рр. відбулось кооперування сільського господарства. Основна увага керівництва країни зосереджувалась на індустріалізації, розвит­ку важкої промисловості і технічній реконструкції наявних підприємств. За 1953-1960 рр. КНДР було надано субсидій і без­відплатної допомоги з боку соціалістичних країн на суму 750 млн. руб., в т.ч. Радянським Союзом - на 292 млн. руб. Соціалістичні країни безоплатно відбудували і побудували 50 великих підприємств. За 1961-1967 рр. в дію буловведено 2,7 тис. про­мислових об'єктів. ,

В суспільно-політичній сфері формувався тоталітарний ко­муністичний режим і культ особи Кім Ір Сена, які утверджува­лись у боротьбі з опозицією. В північнокорейській політичній еліті існувало чотири угруповання: радянські корейці, направлені

107

на роботу в державні, партійні і військові органи радянськими властями; колишні підпільники, які діяли на території Кореї в умовах японського панування; «яньаньці», або корейські кому­ністи, що перебували в районах, контрольованих КПК; парти­занське угруповання - учасники партизанського руху 30-х років у Маньчжурії, до якого належав сам Кім Ір Сен. Він послідов­но під різними приводами знищив або відтіснив від влади всі фракції, крім партизанської. Використавши погіршення ра­дянсько-китайських відносин наприкінці 50-х років. Кім Ір Сен позбувся радянського диктату і усунув з високих постів «ра­дянських корейців», частково їх репресувавши, частково при­мусивши емігрувати.

В 1958 р. Кім Ір Сен увів поділ усього населення на три класи за рівнем відданості режиму: основний; той, що хитається;

ворожий. Статус конкретної людини в північнокорейському суспільстві залежав від особистої твердої віри в комуністичні іде­али, можливості використати її на певних посадах; класового по­ходження до третього покоління; місця народження (Північ чи Південь Кореї, СРСР, Китай та ін.). Основний клас складався з трьох підгруп. Вища включала в себе Кім Ір Сена, його сина і наступника Кім Чен Іра, їх сімей і родичів. До другої підгрупи були віднесені керівники високого рангу, до третьої - «вірні по­слідовники» . Половина населення країни, «ті, що хиталися», з точки зору режиму мали щось «порочне» в біографії, що ставило під сумнів їхню цілковиту відданість правлячій еліті. Члени ворожо­го класу чи їх найближчі родичі і друзі або раніше перебували в опозиції, або мали зв'язки на Півдні чи за кордоном, або ж нале­жали до «скинутих класів». Для «перевиховання» підозрюваних в нелояльності існували центри по виправленню, трудові табори, в'язниці. Практикувалась і смертна кара за «ворожі погляди».

Діяла добре продумана система ідеологічного перевиховання населення в потрібному напрямку і система виховання наступ­них поколінь. Велась пропаганда ідей чучхе - самодостатності і самозабезпеченосїі (чучхе - сам господар) північнокорейського народу. Заохочувались колективні форми роботи і дозвілля. Для різних категорій населення вводилась форма. Так, школярі носи­ли синій одяг, студенти - блакитний, будівельники - зелений і т.д. Всі діти, підлітки і молодь були зобов'язані після навчання або роботи знайти собі корисне заняття І не тинятись без діла.

V з'їзд ТПК (1970) констатував, що в результаті проведених економічних і суспільно-політичних перетворень КНДР пере­творилась у соціалістичну індустріальну державу. Підсумки да­ного періоду закріплялись у новій конституції Північної Кореї (1972). Розпочалось будівництво «розвинутого соціалістичного суспільства».

108

' В КНДР склалася система господарства мобілізаційного типу. економіка розвивалась по екстенсивному шляху постійного роз-гйирення виробництва, а не його модернізації, універсального самозабезпечення, створення нових галузей і підприємств. Пере­ваги надавались капітальному будівництву. В 1978-1984 рр. було збудовано 17,8 тис. нових господарських об'єктів: гідроелект­ростанцій, рудників і шахт, металургійних заводів і цехів, підприємств машинобудівної і хімічної галузей, іригаційних споруд. За допомогою СРСР було споруджено 64 об'єкти.

В рамках третьої семирічки (1987-1993) ставилась мета до­сягти «10 висот соціалістичного будівництва» за трьома програ­мами - енергосировинною, транспортною, «харчування, одягу і жит­ла». Намічалось щорічно виробляти 10 млрд. кВт-год електро­енергії, 120 млн. т вугілля, понад 10 млн. т сталі, 1,7 млн. т кольоро­вих металів, 22 млн. т цементу, 7 млн. т добрив, 1,5 млрд. м тка­нин, 15 млн. т зерна, 11 млн. т морепродуктів. Планувалось на 25% збільшити площу оброблюваних земель за рахунок терасу­вання схилів сопок, осушення боліт і введення в обіг солончаків тощо. Для роботи на будівництві всіх цих об'єктів здійснювались трудові мобілізації. В КНДР будували «всією країною, всім наро­дом, всією армією» - до участі в будівництві широко залучалась Корейська народна армія, діяли також постійні молодіжні будза-гони. Матеріальні стимули до праці практично не застосовува­лись, зате величезна увага надавалась моральним стимулам.

З 1972 р. почала набувати небаченого розмаху кампанія вих­валяння Кім Ір Сена, який зусиллями північнокорейської про­паганди перетворився на найбільш возвеличуваного лідера сучасності. Всі повнолітні громадяни були зобов'язані носити значки із зображенням Кім Ір Сена. Його день народження (15 квітня) став головним державним святом КНДР, кожен ко­реєць цього дня повинен був покласти квіти особисто від себе до підніжжя одного з численних пам'ятників вождю. Вихованці дитсадків перед обідом мали хором дякувати Кім Ір Сену за своє щасливе дитинство. В 1980 р. на VI з'їзді ТПК син Кім Ір Сена Кім Чен Ір був проголошений «великим наступником все­світньої чучхейської революційної справи», а засоби масової інформації почали вихваляти його надприродну мудрість і ве­лич з тією ж силою, їно й подвиги його батька. У 80-х роках почали споруджуватись «грандіозні монументальні будівлі» -архітектурно-меморіальнйіінсамблі, присвячені діяльності ТПК і її лідерів: Тріумфальні ворота, монумент ідей чучхе, Виставка міжнародної дружби, кладовище революціонерів тощо.

В 90-ті роки в Північній Кореї почалися серйозні труднощі. Далися взнаки технічна і технологічна відсталість промисло­вості і сільського господарства; обмеженість розвитку на базі

109

жорсткого централізованого планування; економічна ізоляція;)' неврожайні роки (1995-1997). Розпад СРСР і соціалістичної си-/ стеми позбавив КНДР значної допомоги. За оцінками 00Н і міжнародних фінансово-економічних організацій, виробництва валового національного продукту в Північній Кореї скоротилось з 20,8 млрд. дол. в 1992 р. до 14 млрд. дол. в 1998 р. Дохід н^і душу населення знизився за цей час з 1 005 дол. до 429 дол. В 1997-1998 рр. ВНП КНДР складав близько 5% цього показника для сусідньої Республіки Кореї. В порівнянні з 1989-1990 рр. в країні вдвічі скоротився видобуток корисних копалин і вироб­ництво електроенергії. Різко зменшились закупки нафти у Росії і Китаю. При річній потребі в 4 млн. т Північна Корея ввозить близько 1 млн. т. Це призвело до помітного скорочення вироб­ництва. Найбільш важке становище склалося в сільському гос­подарстві. Руйнівні повені 1995-1996 рр. завдали збитків на 17 млрд. дол., знищили врожай, вивели з обороту земельні угіддя. Збори сільськогосподарської продукції зменшились у 2,5 рази (з 4,6 млрд. дол. в 1992 р. до 1,6 млрд. дол. в 1996 р. і до 1,9 млрд. дол. в 1997 р.). З 1995 р. продовольчу допомогу КНДР почали надавати Міжнародний Червоний Хрест, ЮНІСЕФ, Півден­на Корея, СІЛА, КНР, Японія, країни Західної Європи. Після усу­нення найбільш тяжких наслідків стихійних лих сільське гос­подарство Північної Кореї зможе виробляти лише 34-35% про­довольства від потреби. Ситуація в економічній сфері вимагає проведення радикальних реформ.

«Економічне диво» в Республіці Корея. Перехід до демократії

Після розколу в Республіці Корея встановився військовий режим Лі Син Мана (1948-1960), який орієнтувався на СІЛА. 1 жовтня 1953 р. дві країни підписали Договір про спільну обо­рону, що надавав американській стороні право мати на південно-корейській території військові бази і розміщувати війська. Де­мократичний рух режимом придушувався, опозиційна діяльність заборонялась. Проводились репресії проти лівих сил. В 1960 р. Лі Син Мав був усунутий від влади в результаті народного по­встання. Незабаром управління країною перейшло до рук чер­гового диктатора Пак Чжон Хі (1961-1979). Саме він при анти­демократичній внутрішній політиці організував успішні еко­номічні реформи, що вивели Південну Корею в групу «нових індустріальних держав».

На рубежі 50-60-х рр., Республіка.Корея була надзвичайно бідною і відсталою країною, ВНП якої складав усього 87 дол. на душу населення. Економічне відродження здійснювалось під жорстким контролем держави і було спрямоване на форму­вання і розширення ринкових відносин, завоювання зовнішніх

110

ринків. Накопичення капіталів розпочалося зі створення тек­стильної промисловості з експортною орієнтацією. Зароблені на зовнішніх операціях кошти південнокорейські бізнесмени під наглядом держави вкладали в машинобудування, суднобу-д звання, сталеливарну, електронну, хімічну промисловість. Ре-»иму і приватним підприємцям вдалося добитися підтримки іі оземних інвесторів, широко залучити у пріоритетні вироб-н: їцтва кредити і передові технології. Держава підтримувала і з: охочувала національне підприємництво через систему суб­сидій і податків, контроль за цінами і шляхом прямого втру­чання в економічні процеси. В південнокорейській економіці виникло близько 100 фінансово-промислових груп, найбільш впливовими з яких були «Х'юнде», «Самсунг», «ЕлДжі», «Деу», «ЕсКей». На світовий ринок почала поставлятися дешева і якіс­на високотехнологічна продукція. Розпочавши вивіз автомобілів лише у 80-ті роки, південнокорейські фірми в 1987 р. продали за кордон 300 тис. автомашин, в т.ч. майже половину - в США. Почалося вкладення капіталів у видобувну промисловість країн Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Австралії. Однією з причин економічних успіхів Республіки Корея була вкрай низька зарплата. Протягом майже 25-ти років вона штучно утримувалась на рівні в 9-10 разів нижчому, ніж у СЩА, і в 4-5 разів нижчому, ніж в Японії. Так, робітнику в промисловості в середньому платили 1,55 дол. на годину (в Японії - 9,5 дол., в США - 13,1 дол.). Навіть інженер у Південній Кореї отриму­вав у 5 разів менше, ніж спеціаліст такого рівня у США. Робо­чий тиждень тривав 54,4 години при 11-годинному робочому дні і двох вихідних на місяць.

В ході економічних перетворень зміцнювались позиції ве­ликої буржуазії і середнього класу, які прагнули брати участь в управлінні державою. Змін вимагала наймана робоча сила. Відсутністю демократичних свобод була незадоволена інтелі­генція. Найбільшу політичну активність проявляло студент­ство, яке неодноразово проводило антиурядові мітинги і демон­страції, йшло на сутички з силами правопорядку. В кінці 70-х — на початку 80-х років нові суспільні сили почали створювати опозиційні партії, які спочатку заборонялися, а потім почали діяти напівлегальне. Після вбивства Пак Чжон Хі (1979) вла­ду захопило чергове військове угруповавия, очолюване Чон Ду Хваном. В умовах наростання виступів опозиції його адміністра­ція пішла на поступки, ,

У грудні 1987 р. відбулися прямі президентські вибори, на яких переміг відставний генерал Ро Де У. На парламентських виборах більшість депутатських мандатів здобула опозиція. У 1988 р. набрала чинності нова конституція Республіки Корея,

111

яка розширила права парламенту, обмежила повноваження { президента, зокрема, скоротила термін його перебування на цьому) посту з семи до п'яти років, закріпила демократичні свободи, в конституцію включений пункт про небажаність участі армії х політиці. В 1992 р. пост президента вперше зайняв не колишнії і або нинішній військовий, а дисидент Кім Єн Сам. Південнокс-рейське суспільство вступило в період демократичних перетвс -рень. Після парламентських виборів 2000 р. правлячою партіє» стала Демократична партія нового тисячоліття, а її лідер Кін Де Чжун є президентом Республіки Корея з 1997 р. ;

У результаті економічного ривка Південна Корея перетво­рилась у «нову індустріальну країну» з розвинутою промисло­вістю і могутнім експортним потенціалом. На середину 90-х років вона займала друге місце у світі в будівництві суден; третє - напівпровідників; п'яте - продукції електроніки, нафтохімії і текстилю; шосте - автомобілів і продукції металургії. Середні темпи економічного зростання за 1962-1996 рр. складали 7,4% на рік, в окремі періоди вони досягали до 10-11%. Вартість екс­порту виросла з 14 млн. дол. до 130 млрд. дол. (в 3 170 разів). Головною проблемою південнокорейської економіки є її висока залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків і курсів валют.

Помітно зріс життєвий рівень південнокорейців. На почат­ку 90-х років купити автомобіль міг собі дозволити кожен 23-й громадянин країни, а в 1997 р. - кожен п'ятий. В середині 90-х років у користуванні мешканців Південної Кореї знаходилось 10 млн. автомашин при населенні в 45,7 млн. чол. Нові моделі побутової техніки жителі країни прагнули швидко обміняти на новітні. Середній американець купував собі автомобіль раз на 7-8 років, південнокореєць - раз на 3-4 роки. Період користу­вання холодильником в Республіці Корея становив 7 років, праль­ної машини - 6 років, кольорового телевізора - 7 років (у США

- відповідно 15,13,11 років).

В 1997-1998 рр. господарство країни зазнало негативного

впливу кризи в Південно-Східній Азії. Внутрішній валовий про­дукт на душу населення знизився з 10 548 дол. в 1996 р. до 9 511 дол. в 1997 р. і 6 664 дол. в 1998 р. За роки кризи збанк­рутувало 4 640 підприємств, а також відомі концерни «Хамбо», «Кіа», «Халла», один з лідерів «великої п'ятірки» концерн «Деу». Національна валюта була девальвована більш ніж на 50%. По­над 1 млн. чоловік втратили роботу. Для подолання кризи про­водилась реформа діяльності фінансово-промислових груп і банків, розширялись права дрібних акціонерів, змінювався поря­док найму робочої сили. МВФ виділив Південній Кореї стабілі­заційний кредит у сумі 57 млрд. дол., а також переніс на більш пізні терміни виплату позик на суму 22 млрд. дол.

112