33. Єгипет Боротьба за національну незалежність. Революція 1952 р.

Під час Другої світової війни Єгипет був найважливішим плацдармом Великобританії на Близькому Сході і в Африці. У перші повоєнні роки зберігалась англійська військова присутність у країні, постійне втручання у внутрішні, справи Єгипту здійсню­валося на підставі умов договору І936 р., термін дії якого мав закінчитись у 1956 р. Єгипетські иапіонально-патріотичні сили вимагали дострокового припинення дії договору і справжньої незалежності. Натомість у 1946 ^Великобританії вдалося в черговий раз нав'язати правлячиїІІ^йідам Єгипту нерівноправ­ну угоду, що підтверджувала і ко^^тйзувала умови договору 1936 р. В Єгипті зберігались ан^йріські військово-морські і військово-повітряні бази. Англія ^ІііійЙйЬгїираво ввести в країну додаткові військові контингенти в б^^ррф час, коли, на її думку, Єгипту загрожувала небезпека» а^^ймЙ^іїїІїВкористовувати єги­петські війська за межами 'країни дйея своїх військових операцій. Створювалась змішана англо-єгипетська рада спільної оборони. Великобританія -зобов'язувалася вивести свої війська із зони Суецького каналу» Каїра і Олександрії не раніше, ніж через три роки, якщо ситуація буде сприятливою.

У 1947 р. питання про вивід англійських військ з Єгипту і ліквідацію нерівноправних угод'із Великобританією, які обме­жували суверенітет країни, було винесено на розгляд Ради Без­пеки 00Н. Цей орган десять разів обговорював єгипетське пи­тання, але так і не прийняв конкретного рішення. Необхідність перебування своїх військ у Єгипті Великобританія мотивувала політичною нестабільністю в регіоні і небезпекою, яку прихову­вало в собі арабо'еврейське протистояння.

У країні активізувався патріотичний рух, .що боровся проти монархічного режиму, корумпованої бюрократії, великої буржуа­зії і поміщиків, усіх тих, хто не хотів або не вмів захищати національні інтереси. У 1951 р. розпочалися масові анти-англійські виступи, зіткнення з військами і поліцією. Буржу­азні партії скомпрометували себе нерішучістю,' половинчастістю дій і втратили авторитет у значної частини єгипетського сус­пільства. Ініціатива перейшла до рук військових. У лавах єги­петської армії виникла організація «Вільні, офіцери», ініціато­ром створення і керівникомякої бувГ-А. Наеер. Вона ставила перед собою завдання здійснити державний переворот, скинути короля Фарука, передати владу політикам,,які провели б у країні реформи. Активну участь у роботі організації брало близько 300 офіцерів, а кількість її прихильників на поч. 50-х років досягла

207

1 000 чол. Її діяльність була су­воро законспірована. Організація складалась із груп по 3-5 чол., яким нічого не було відомо про роботу інших. Лише Насер знав усіх членів « Вільних офіцерів ». Координацію роботи груп здійс­нював Виконавчий комітет, який очолював офіцер із найвищим військовим званням - генерал-майор М. Нагіб.

У ніч з 22 на 23 липня 1952 р. організація «Вільні офіцери» за­хопила владу в Каїрі. Переворот був старанно підготовлений і про­ведений за планом, розробленим Г.А. Насером. Бойові загони під командуванням 99-ти офіцерів зайняли всі стратегічні пункти столиці. Їх паролем стало слово «перемога». Король Фарук відрік­ся від престолу і залишив краї­ну. Влада перейшла до рук Ради революційного командування, яку очолив М. Нагіб. Він став першим тимчасовим президентом і прем'єр-міністром Єгипту. Протягом наступних двох років М. Нагіб вважався вождем єгипетської революції, ініціатором оновлення країни. Його заступник Г.А. Насер залишався в тіні, будучи для широкого загалу скромним непомітним офіцером, од­ним із виконавців прийнятих рішень. Його роль як справжнього керівника Ради революційного командування не афішувалась.

Гамаль Абдель Насер

208

У зовнішній політиці Рада революційного командування в основному орієнтувалася на СІНА, сподіваючись на економічну і політичну допомогу. 19 жовтня 1954 р. була укладена угода з Великобританією про вивід англійських військ з Єгипту протя­гом 20 місяців від часу її підписання. Серед активних діячів нового режиму тривали суперечки з питання про перспективи розвитку Єгипту. Немолодий генерал М. Нагіб, хворий на ревма­тизм, мало цікавився діяльністю РРК, здебільшого обмежуючись підписанням документів, які йому доставляли додому. Він схи­лявся до компромісу з рядом впливових діячів часів монархії та ісламськими фундаменталістами,(Проводив з ними таємні пе­реговори. Така позиція не влаштовувала реформаторів, очолю­ваних Г.А. Насером. У листопаді 1954 р.М. Нагіб був усунутий зі своїх посад і висланий в глухе, віддалене село, де провів решту свого життя. Г.А. Насер офіційно очолив Раду революційного командування. , ,