Політика урядів а. Мендереса

У 1950 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемог­ла опозиційна Демократична партія. Один з її лідерів М.Д. Баяр став президентом, а інший - А. Мендерес - прем'єр-міністром. В економічній політиці новий уряд проводив курс підтримки при­ватного капіталу і залучення іноземних кредитів та інвестицій. З одного боку, це сприяло зміцненню позицій національної бур­жуазії, з іншого - вело до залежності від США та міжнародних монополій, зростання, зовнішнього боргу. В 1955 р. уряд, не маю­чи коштів на виплату відсотків за кредити, заставив майже весь золотий запас. А. Меядерес здійснював відверто проамерикансь-ку зовнішню гіолітиіку і,сприяв експансії СІЛА як у своїй країні, так і в регіоні. Туреччійа ртала членом військових блоків НАТО, СЕАТО, СЕНТО. В 1^5^ р, вона уклала угоду із США про військове співробітництво, яка|,надала, американській стороні право мати військові бази на турецькій .території. З 1954 р. важливе місце в турецькій зовнішній пр^нуипі зайняло кіпрське питання. Ту­реччина добивалася кцз^цлу Кіпру між грецькою і турецькою общинами острова. Вон^^няла антиарабську позицію під час війни англії, Франції, Ізраїлю проти Єгипту в 1956 р., збиралася брати участь в антисиріиськихакціях 195;7 р. Така політика не сприяла міжнародному авторитету Туреччини і захисту її на­ціональних інтересів на Близькому і Середньому Сході.

У країні, незважаючи назаборони і репресії, складалася опо­зиція політиці Демократичної партії та уряду А. Мендереса.

185

Виникали підпільні організації в середовищі інтелігенції, сту­дентської молоді, які виступали за демократизацію суспільного життя, можливість легальної політичної діяльності. Формував­ся профспілковий рух. Офіцери турецької армії створили таєм­ну організацію ататюркістів, яка боролась за повернення до ос­нов політики М. Кемаля. Активізувалось мусульманське духів­ництво, яке змогло добитися від уряду деяких поступок (викла­дання ісламу в школах, будівництво нових і ремонт старих мече­тей, читання Корану по радіо, відкриття богословського факуль­тету в Анкарському університеті та ін.). Виникали націоналі­стичні організації нетурецьких народів - курдів, вірменів, лазів та інших, що виступали проти політики отуречення. Проти опо­зиційних діячів та організацій проводились репресії, показові судові процеси. У 1960 р. була створена спеціальна парламен­тська комісія з надзвичайними повноваженнями для розсліду­вання «підривної діяльності» опозиції.

У країні виникла гостра політична криза. Відбулися масові студентські демонстрації під лозунгами: «У відставку Мендере-са!», «Ми вірні Ататюрку!». Їх підтримали курсанти і викладачі військових училищ.'