«Політика реформ і зовнішньої відкритості»

9 вересня 1976 р. на 83-му року життя помер Мао Цзедун. 6 жовтня 1976 р.були заарештовані чотири організатори «куль­турної революції» на чолі з Цзян Цін (так звана «банда чоти­рьох»), Ці подаЗ вважаються кінцем десятиріччя «культурної

революції»» ,^^^

Китайсь^ дверівництво почало негласно переглядати ма­оїстські устайіі^ій і вносити необхідні корективи. На пост нефор­мального да^^а.КіЇК висунувся Ден Сяопін. Він сформулював програм'у''з^іій^ій, відому під назвою «чотирьох модернізацій» (в сільськ<Яі||А^(^дарстві, промисловості, науці й культурі, обороні). їх годоай^^іііййетою проголошувалася побудова «соціалізму з ки-тайеїДїоіжіїі^йцйфікою». Передбачались масштабні ринкові пере-

тврреі|||»"^(і>и йезмінній монополії КПК на владу.

В грудні 1978 р. пленум ЦК КПК прийняв рішення про про­ведення аграрної реформи. Сільськогосподарські комуни розпус­кались. Вводилась підрядна система землекористування. Її ос­новною формою став сімейний підряд. Сім'я на тривалий термін одержувала ділянку землі, розмір якої визначався за кількістю працюючих. Укладався контракт на виробництво певних видів сільськогосподарської продукції. Відповідно до його умов сім'я продавала державі за твердими цінами 40% урожаю, 3% вартості урожаю виплачувала як податок на землю і 7% урожаю грошима або натурою вносила у громадський фонд села для проведення гідромеліоративних і будівельних робіт, утримання соціальної сфе­ри. 50% урожаю залишалось у розпорядженні сім'ї і вона мала право реалізувати його на ринку за вільними цінами. Значно підви­щувалась матеріальна зацікавленість селянства в результатах своєї праці. Щоб стимулювати розвиток аграрного сектора, держава підняла закупівельні •ціни на 18 видів продукції. Селянам дозво­лялося купувати різноманітну техніку. Всі ті заходи дали вагомі наслідки. Середньорічне'виробництво зерна досягло 380-400 млн. т. Країна в основному забезпечила себе продовольством.

Нові методи стала впроваджуватись у промисловості, де здійснювались пошуки (оптимального співвідношення ринково­го і планового начал. Вводилось так зване спрямовуюче плану­вання, за якого державне замовлення складало 10-60% продукції підприємств, а решту виробник міг реалізувати на власний роз-суд. Запроваджувалась система постачання сировини і матері­алів через відповідні центри і оптові ринки. В таких умовах виявилось, що багато державних підприємств нерентабельні, ви­пускають товари низької якості, які не знаходять збуту.

88

Поряд з державним сектором, якому належать провідні по­зиції в промисловості, розгорнули свою діяльність приватний і змішаний сектори. Створювались умови для залучення інозем­них інвестицій. Були створені спеціальні зони «економіко-тех-нологічного розвитку» з особливими сприятливими умовами господарської діяльності. Зацікавленість у вкладанні тут своїх капіталів виявили СІЛА, Японія, країни АСЕАН, західноєвро­пейські держави. В цих зонах китайський державний капітал співробітничає з іноземним.'Ліцензії надаються на конкурсній основі з урахуванням національних інтересів.

Перебудова промисловості КНР відбувалась повільно. Дер­жава підтримує численні збиткові підприємства, боячись втрати­ти контроль над ситуацією.

Перетворення у виробничій сфері вимагали змін у галузі освіти, науки, культури. Виникла гостра потреба у кваліфікова­них спеціалістах із ґрунтовними знаннями з економіки, марке­тингу, іноземних мов тощо. Складним виробництвам було не достатньо просто грамотних робітників і службовців. Серйоз­ною проблемою Стало подолання в суспільстві негативного став­лення до інтелігенції, яка, відповідно до ідеологічних установок попереднього періоду, хоч і давала певну користь, але була воро­жою силою і не заслуговувала на довіру, бо не працювала рука­ми. Збільшувались державні видатки на освіту, розширялась ме­режа початкових і середніх шкіл, вищих навчальних закладів. Відкривались приватні школи, курси і навіть інститути. Молодь здобувала дефіцитні спеціальності за кордоном. У світлі нових вимог були розроблені державні перспективні програми науко­вих досліджень.

В 1997 р. в різних освітніх закладах КНР навчалось 320 млн. чол. Початкову школу відвідувало 140 млн. дітей. По­над мільйон молодших школярів щорічно кидало навчання, щоб працювати і допомагати своїм сім'ям матеріально. В середніх школах І ступеня навчалося 52,3 млн. чол., в середніх школах II ступеня - 8,5 млн. чол., в професійних середніх школах -10,9 млн. чол. 52% підлітків і молодих людей вважають більш раціональним здобувати середню освіту одночасно з професією і вчитися в аналогах наших ПТУ. В 1978 р. в КНР 23,5% насе­лення було неписьменним, в 1997 р. таких залишилось 12%. Країна має 6,3 млн. студентів вузів. 250 вищих навчальних за­кладів об'єднані в комп'ютерну просвітницьку і науково-дослід­ну мережу. Всі ступені освіти в КНР платні.

За останні 20 років Китай співпрацював у галузі освіти і науки із 154-ма країнами, прийняв на навчання 250 тис. іно­земних студентів, направив на здобуття освіти за кордоном 300 тис. чол., із яких повернулось на батьківщину 90 тис. чол. В

89

Академії інженерних наук Китаю 52% академіків вчились за кордоном і повернулись у країну в останні 10 років. За час існу­вання КНР 55% академіків АН Китаю здобули базову освіту або

вчений ступінь за кордоном.

У складі Академії наук Китаю налічується понад 120 на­уково-дослідних .інститутів. Існують галузеві Академії наук:

Академія сільськогосподарських наук. Академія лісівництва, Академія традиційної китайської медицини. Розробляється 430 тис. наукових тем, 80% результатів наукових досліджень продаються виробництву через технологічні чи технічні ринки,

яких налічується близько 14 тис.

Модернізація армії почалася зі скорочення її чисельності

на 1 млн. чол. Зараз збройні сили КНР налічують 3-3,2 млн. чол. Створена система «армія - ополчення - запас», яка дає мож­ливість у разі необхідності довести чисельність військовослуж­бовців до ЗО млн. чол. Армія переоснащується новими видами озброєнь на основі власних науково-технічних розробок. Значно підвищилися вимоги до офіцерськогота особового складу. Реор­ганізовано систему підготовки офіцерського корпусу. Витрати на утримання і переозброєння армії в 1990-1998 рр. збільши­лись утричі. За рахунок власних науково-технічних розробок і закупок за кордоном армія переоснащується найпередовішими видами зброї. За 1993-1997 рр. Китай закупив озброєння більш

ніж на 5 млрд. дол.

У 80-х роках китайське керівництво висунуло нову пер- І

елективну програму соціально-економічного розвитку. Вона кон- д статувала, що країна знаходиться на початковій стадії будівниц- | тва «соціалізму з китайською специфікою» і має здолати три | етапи соціалістичної модернізації, кожен з яких приурочений | до визначної історичної події. Перший етап розпочався у 50-х | роках, а закінчився у 2000 р. За цей період необхідно було знач- | но збільшити об'єм валової продукції промисловості і сільське- І го господарства і забезпечити заможне життя народу. Другий | етап триватиме з 20,00 цо 2021 роки (дата 100-ліття КПК), за цей | час необхідно підняти Китай до рівня середньорозвиненої дер-1 жави. На третьому етапі з 2021 по 2049 роки (дата 100-ліття | КНР) Китай повинен стати сучасною високорозвиненою соціа-Ц

лістичною державою. | Після успіхів 1979-1985 рр. темпи реформ у Китаї почаЛи||

знижуватися. Поряд з безсумнівними досягненнями стали прф"| являтися і їх негативні наслідки та суперечності (інфляція, коді| трабанда, корупція, зловживання владою, соціальна напруженісті| між багатими і бідними, особливо на селі, та ін.). Нинішня поК| ітико-адміністративна система і монополія на владу вже не відя<| відає інтересам економічного розвитку країни. В 1989 р. в КиЯЙІ

90

відбулися мирні студентські виступи під лозунгами демократи­зації країни і дотримання прав людини. Вони були придушені із застосуванням військової сили з жорстокістю, яка викликала подив і обурення в цивілізованому світі. Проблема політичних перетворень залишається головною в подальшому розвитку КНР.

За 20 років економічних реформ КНР досягла вражаючих успіхів. Середньорічний рівень приросту виробництва складав 9,8%. У 1998 р. її ВВП становив 7,96 трлн. юанів (961,9 млрд. дол.) і зріс у 6 разів у порівнянні з 1979 р. За загальними валови­ми обсягами виробництва Китай вийшов на сьоме місце у освіті. Він займав перше місце по кількості виробленого зерна, м'яса, бавовни, сталі, кам'яного вуплля, цементу, хімволокна, пряжі, тка­нин, одягу, телевізорів. ,3а рівнем виробництва електроенергії і хімдобрив він посідав друге місце, за видобутком нафти - п'яте. Китай зміг забезпечити продовольством своє населення, яке скла­дає 22% всього населення Землі, маючи лише 7% орних земель планети. Повністю ліквідовано товарний дефіцит. У 1998 р. обсяг експортно-імпортної торгівлі становив 323,9 млрд. дол. Китай перейшов з 31-го місця у світовій торгівлі (1978) на 10-те (1998). З 1993 р. Китай перебуває на другому місці у світі за обсягами залучення іноземних інвестицій. В 1999 р. там діяло і будува­лось 330 тис. господарських об'єктів з участю іноземного капіталу. 30% ВВП виробляють малі волосноселйппгі підприємства. Валютні резерви КНР зросли з 170 млн. дол. у 1978 р. до 150 млрд. дол. на кінець 90-х років. Підчас фінансово-економічної кризи в Швденно-Східній Азії 1997-1998 рр. Китай не лише не девальвував свою валюту, але й надав Міжнародному валютному фонду 4 млрд. дол. для стабілізації становища в цьому регіоні.

Помітно підвищився добробут китайців. У містах середній прибуток на душу населення зріс із 343,4 юаня (46,8 дол.) у 1978 р. до 5 160,3 юаня (622 дол.) у 1997 р. На селі середній дохід на жителя відповідно становив у 1978 і 1997 рр. 133,6 юаня (17,7 дол.) і 2 090,1 юаня (252 дол.). У кінці 90-х років на середньостатистичного мешканця КНР припадало 400 кг зерна, 43 кг м'яса, 28,8 кг риби і мОрепрбдуктів.

На початку реформ для звичайної сім'ї показником дос­татку вважалась наявність «трьох речей, що крутяться» (годин­ника, швейної машини і велосипеда), і «однієї речі, що розмов­ляє» (радіоприймача). Вартість кожного з цих предметів скла­дала приблизно 100 юанів, а гроші на їх придбання потрібно було заощаджувати 5-6 років. У 80-х роках китайські сім'ї по­чали купувати холодильники, чорно-білі телевізори, пральні ма­шини. Кожен з цих товарів коштував близько 1 000 юанів, а для накопичення такої суми достатньо було року роботи. На початку 90-х років зріс попит на Кольорові телевізори, кондиціонери,

97

відеотехніку, стільникові телефони, комп'ютери. Кожен з них у середньому коштує 5 000 юанів, проте в умовах стабільності цін на їх купівлю можна досить швидко заробити потрібну суму. В кінці 90-х років на 100 міських сімей в Китаї припадало 80 велосипедів, 90 пральних машин, 73 холодильники, 100 кольоро­вих телевізорів, 166 вентиляторів, 34 фотокамери, 16 кондиціо­нерів, 3 комп'ютери. На селі в користуванні 100 сімей знаходи­лось 142 велосипеди, 64 швейні машини, 27 кольорових теле­візорів, 22 пральні машини, 8 холодильників.

За статистичними даними, в країні налічується 3 млн. бага­тих людей, 1 млн. чол. володіє майном вартістю понад 1 млн. юанів. В кінці 90-х років межа бідності становила 1 671 юанів (22,3 дол.) на рік. Нижче цієї межі проживало 58 млн. чол. (в 1978 р. - 250 млн. чол.).