Режим особистої влади президента Сукарно

Народ Індонезії відстояв свою незалежність і свою респуб­ліку, проголошену 17 серпня 1945 р. Набрала чинності консти­туція 1945 р. Відповідно до її положень президент наділявся великими повноваженнями - він був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандувачем збройних сил. Президентом став лідер національно-визвольного руху Сукарно.

Обстановка в країні характеризувалась політичною нестабіль­ністю, часто змінювалися уряди. В кінці 50-х років почав склада­тися режим особистої влади президента Сукарно. Він висунув кон­цепцію «керованої демократії», суть якої полягала в розширенні функцій виконавчої влади і безпосередньо глави держави. Сукар­но заявив, що самобутнє специфічне індонезійське суспільство у світовій історії йде своїм шляхом, а основою його розвитку є фун­кціональні групи - &рмія, профспілки, селянські, жіночі, молодіжні та інші громадські організації.

В 1960 р. Сукарно призупинив дію конституції, розпустив парла­мент і ввів одноосібне президентське правління. Діяльність політич­них партій була поставлена під контроль держави. Створювався На­ціональний фронт, очолюваний президентом. Його програмою став Політичний маніфест, в Якому декларувалися 5 принципів розвитку Індонезії: конституція 1945 р., індонезійський соціалізм, керована демократія, керована економіка, індонезійська самобутність. Кінце­вою метою проголошувалась побудова «індонезійського соціалізму» на основі класового миру, соціальної справедливості і національної єдності. Основою нового політичного режиму президент назвав «союз трьох найважливіших сил країни - націоналізму, релігії і комуніз­му» , що відповідало реальному співвідношенню сил у суспільстві.

Важливою складовою частиною «керованої демократії», її своє­рідним втіленням у господарській сфері стала «керована економі­ка» . Вона передбачала обмеження іноземного капіталу, створення сильного державного сектора, проведення аграрної реформи. Дер­жавний сектор економіки; формувався, в основному, не внаслідок будівництва підприємств», створення нових і модернізації існую­чих галузей, а шляхом націоналізації іноземної власності. За 1958-1965 рр. було націоналізовано або поставлено під контроль дер­жави 70% іноземного капіталу. В 1960 Р. були прийняті закон про розподіл урожаю і основний .аграрний закон. Вони встанов­лювали максимум орендної плати, обмежували поміщицьке зем­леволодіння, передбачали передачу земельних лишків селянам. Створювався державний сектор у сільському господарстві, на на­ціоналізованих плантаціях організовувались держгоспи. В обста­новці політичної нестабільності державний сектор Індонезії фун­кціонував неефективно і сприяв розвалу господарства. «Керована економіка» перетворилась у некеровану.

135

Президент Сукарно прагнув відвернути увагу суспільства від внутрішніх проблем і сконцентрувати її на зовнішній політиці. На початку 60-х років Індонезія вела запеклу боротьбу проти Створення федерації Малайзії з колишніх англійських колоній

— Малайї, Сінгапура, Сабаха, Саравака, Брунея. Свою позицію індо­незійська сторона обґрунтувала тим, що нова держава буде вести ворожу їй політику. Після створення федерації був висунутий лозунг «Знищити Малайзію!». На знак протесту проти вступу нової держави в 00Н Індонезія вийшла з цієї організації. В прикордонних районах відбувалися збройні сутички. В цій си­туації президент Сукарно знайшов підтримку в маоїстського керівництва комуністичного Китаю.

Антималазійська кампанія загострила внутрішні супереч­ності режиму «керованої демократії». Темпи приросту наці­онального доходу були в 1,5 рази нижчі, ніж темпи приросту населення. Основні галузі промисловості працювали на 30-40% своїх потужностей. Зростали інфляція, безробіття. Ціни на това­ри першої необхідності підвищились у 20 разів.