Соціально-економічний розвиток

Основою господарської моделі Ізраїлю е змішана економіка, що складається з державного, приватного і профспілково-коопе­ративного сектора. Кожен із них має свої функції і свою спеціа­лізацію. Держава централізувала матеріальні і грошові ресурси, необхідні для розселення і працевлаштування іммігрантів, роз­витку інфраструктури. Державні компанії зайняли провідне становище у військовій, гірничовидобувній, хімічній промисло­вості, електро- і водопостачанні, на транспорті. Державі нале­жить значна частина земельного фонду країни.

Профспілково-кооперативний сектор, або «робітнича еконо­міка», функціонує під контролем Загальної федерації трудящих Ізраїлю. Керівництво профспілковими виробничими структура­ми здійснює Товариство робітників - головний холдинг, розпо­рядник акцій. Всі працюючі вважаються колективними власни­ками підприємств і одержують не лише зарплату, а й дивіденди. Сектор контролює металообробку, електронну, металургійну про­мисловість. Профспілки володіють третиною банківських активів країни, 1/4 страхового і. 1/6 будівельного бізнесу. До цього сек­тора належать сільські кооперативи - кібуци і мошави, які бе­руть землю в колективну оренду в держави і виробляють 4/5 сільськогосподарської продукції Ізраїлю. Рівень прибутків зайня­тих у профспілково-кооперативному секторі помітно вищий, ніж в інших сферах економіки.

Формування приватного сектора відбувалось не в умовах вільної конкуренції, а під безпосереднім керівництвом держави і міжнародних сіоністських організацій. Поряд із сучасним ве­ликим виробництвом створювались і підтримувались дрібні приватні підприємства з кількістю працюючих до 20 чол., які в кінці 80-х років складали близько 80% усіх підприємств. Ши­роко практикувався «сімейний бізнес». Така політика відпові­дала офіційній доктрині «соціальної держави», сприяла зайня­тості населення, створювала умови для подальшої лібералізації економіки.

194

Протягом кількох десятиліть, до кінця 70-х років, господар­ство Ізраїлю розвивалось екстенсивним шляхом, споживання то­варів і послуг значно переважало Вад їх виробництвом. Розрив між ними компенсувався грошовими і товарними потоками з-за кордону. Головним дестабілізуючим фактором стала гонка озбро­єнь, внаслідок якої підвищились податки на підприємництво і фінансову діяльність. Назріла необхідність реформ ринкового характеру. Структурну перебудову ізраїльської економіки взяли на себе правопентристські партії. Після приходу до влади в 1977 р. блок Лікуд проголосив курс на значне обмеження державного втручання в економіку, лібералізацію господарства. Була прове-» дена девальвація шекеля на 92% і введений його плаваючий курс. Послаблювався контроль над валютними операціями, відмінялись податки на імпорт і субсидії на експррт,, відпускались ціни на основні продукти харчування. Ці заходи викликали в Ізраїлі еко­номічний хаос. Почалось неконтрольбване зростання пін. Інфля­ція переросла в гіперінфляцію. Зріс бюджетний дефіцит. Різко скоротились виробничі інвестиції. Спекуляції набули такого роз­маху, що спричинили крах Тель-Авівської біржі (1983). Перша спроба економічних реформ в Ізраїлі виявилась невдалбю. Знову стало необхідним державне регулювання.

Протягом семи років політична інаукова еліта країни аналі­зувала допущені помилки і розробляла" йОву концепцію реформ. У 1985 р. урядовий блок соціал-демократичних і ліберальних партій прийняв масштабну програЗйу оздоровлення економіки на ринкових засадах, яка почалаусїЙщно виконуватись. У 90-х роках в Ізраїлі відбувалося економічне віднесення. Розпад СРСР викликав масову еміграцію радянських євреїв, що сприяло роз­ширенню споживання, збільшенню будівництва, зростанню об­сягів виробництва в легкій і харчовій промисловості. Приїзд великої кількості освічених фахівїцв дав поштовх розвитку на-укоємних і високотбхнологічнйх галузей. Іншим стимулом про­гресу стали позитивні зрушення у врегулюванні близькосхідно­го конфлікту. Ізраїль також успішно включався у завоювання нових зовнішніх ринків "у Країнах Далекого Сходу, Латинської Америки, Центральної АзЙ, Східної Європи.

Держава виступай-гарантом соціального захисту населення. Введені в дію кілька проеКтів. Програма національного страху­вання передбачає виплати? по старості, інвалідності, безробіттю, а також допомоги працівникам підприємств, що збанкрутували, солдатам запасу під час' щорічних зборів, сім'ям з дітьми. Про­грами страхування за умовами трудових угод здійснюються проф­спілками, а кошти на них формуються з внесків роботодавців і працюючих. Бюджетні урядові асигнування йдуть на виплату пенсій державним службовцям, інвалідам ізраїльської армії,

195

особам, що постраждали в результаті сутичок у прикордонній смузі, жертвам нацизму. Програми соціальної допомоги адресо­вані людям, які не можуть забезпечити собі прожитковий мінімум і не мають джерел для існування. На соціальний захист в Ізраїлі в окремі періоди направлялось 25-28% видатків державного бюджету. Значна увага приділяється також медичному обслуго­вуванню населення. Середня тривалість життя громадян Ізраї­лю на даний період складає для жінок 79,9 року, для чоловіків -76,3 року. Середньостатистична сім'я після сплати податків має місячний прибуток у сумі 8 000 шек. (близько 2,5 тис. дол.). 70% сімей володіють житлом, де на кожного члена припадає одна й більше кімнат.