Друга кампанія громадянської непокори та її наслідки

У 20-ті роки в країні спостерігалась консолідація сил, відбу­валось осмислення досвіду першої загальноіндійської акції не­насильницького опору, її сильних і .слабих сторін. Посилюва­лось розмежування в Індійському національному конгресі - ви­ділилась фракція свараджистів (сварадж - своя влада), які по­лемізували з М. Ганді і вважали, що недоцільно проводити ма­сові кампанії непокори, а слід завойовувати місця в законодавчих

43

зборах і домагатися реформ шляхом тиску на англійські ко­лоніальні власті. В цей час ліве крило конгресу очолив Дж. Неру (1889-1964).

Організовувалися й інші політичні течії. Певну частину на­селення приваблювали марксистські ідеї соціальної справедли­вості і загальної рівності. Виникали марксистські гуртки і гру­пи, які об'єдналися в Комуністичну партію Індії (1925). В 1926-1928 рр. у провінціях було створено чотири робітничо-селянські партії, які висували соціально-економічні вимоги. В Індії існу­вали лівонаціоналістичні і терористичні угруповання, що стави­ли своєю метою здобуття незалежності збройними методами. Всі ці організації,не мали реального впливу на національно-виз­вольний рух. Активізувалась також фанатична релігійна пропа­ганда Мусульманської ліги і Хінду махасабха.

Провідна і вирішальна роль у боротьбі за незалежність належала Індійському національному конгресу, який прово­див поступову планомірну роботу з об'єднання всіх антиколо­ніальних сил.

В кінці 20-х років англійський парламент створив комісію Саймона, якій доручалося підготувати пропозиції щодо реформи управління Індією. На противагу їй ІНК організував комісію під головуванням Мотілала Неру і запропонував їй розробити проект індійської конституції. «Конституція Неру-старшого» містила такі основні положення: 1) змінити адміністративний поділ Індії за мовним принципом; 2) передати законодавчу вла­ду в Індії законодавчим зборам, а виконавчу - індійському уря­ду; 3) зберегти за Англією право зовнішніх зв'язків і оборони. У цілому вона передбачала надання Індії статусу домініону.

Англійські власті відхилили пропозиції Індійського націо­нального конгресу. Це стало приводом до проведення другої кампанії громадянської непокори, яка відбулася в 1930-1931 рр. У березні 1930 р. М. Ганді опублікував програму кампанії - «II пунктів». Вона включала такі найважливіші вимоги: зниження валютного курсу рупії відносно фунта стерлінгів; скорочення поземельного податку на 50%; ліквідація урядової соляної мо­нополії і податку на сіль; обмеження ввозу іноземних тканин і одягу; надання індійському торговому флоту виключного права на внутрішні перевезення; зниження заробітної плати англійсь­ким чиновникам на 50%; звільнення політичних в'язнів, за винятком засуджених за насильство та ін. Колоніальна адміні­страція залишила «II пунктів» без уваги.

Початком неспівробітництва став знаменитий «соляний похід» М. Ганді, в ході якого він та його послідовники хотіли порушити соляну монополію і вирушили на морське побережжя Гуджарату для випарювання солі з морської води. Масові нена-

44

ДжвахарАал Перу та Махатма Ганді

Поїздка М. Ганді до Європи стала сенсацією. Преса багато писала про його незвичайний спосіб життя, одяг, манеру спілку­вання і значно менше про його теорію і методи боротьби. М. Ганді виступив в англійському парламенті. Його прийняв король ГеоргУ. Побувавши на засіданні конференції «круглого столу», він дійшов висновку, що англійська сторона не збирається нічо­го змінювати в становищі Індії. На знак протесту проти такої політики в 1932 р.була оголошена третя кампанія громадянсь­кої непокори, для якої були характерні не масові, а індивідуальні форми, і вона не досягла великого розмаху.

В 1935 р. був опублікований новий закон про управління Індією. Індійський парламент - центральні законодавчі збори -як і раніше, повністю залежав від віце-короля, а законодавчі збо­ри на місцях - від губернаторів провінцій. Надавались поступки деяким верствам населення. Кількість виборців розширялась до 12% населення. Знижувався майновий ценз, право голосу одер­жала сільська верхівка і робітники. Для виборів у законодавчі збори створювалось 12 курій за релігійним і кастовим принци­пом. Цей порядок роздроблював і послаблював патріотичні сили. Ряд переваг одержали мусульмани. Народ назвав закон 1935 р. «рабською конституцією». Проте і Акт про управління Індією

45

1919 р., і закон ,1936 р. не варто оцінювати тільки негативно. Вони не вирішували основної проблеми Індії - здобуття неза­лежності, але відкривали певні можливості для ведення постійної антиколоніальної боротьби, одержання часткових поступок, здо­буття Індійським'рв^іціоиальним конгресом та іншими політич­ними силами досвіду парламентської діяльності.

В 1937 р, за врввміааконом були проведені вибори в провінційні законодавчі збори, які завершилися перемогою конгресу. •, '.•., .''• ' ^.•"'...: :'

В кінці 30-х років ІНЕЙі'іаомітно активізував свою роботу се­ред різних верств населенійівй Посилила свої позиції і Мусуль­манська ліігвс, Мис ними розїздрнулася дискусія з приводу шляхів здобуття :яеНяж)уівд<^М^^ ліга вважала, що на те­риторії Індії елід створити дві держави за релігійним принци­пом: індуську і мусульманську. Почалися контакти англійсь­ких урядових кіл з представниками Індійського національного конгресу і Мусульманської ліги, які переривалися черговими ре­пресіями та арештами. В цілому полеміка закінчилась тим, що після Другої світової війни Британська Індія здобула неза­лежність мирним шляхом і була розділена на релігійній основі на два домініони - Індію і Пакистан.