Виникнення і розбудова держави

Держава Ізраїль створювалась на підставі резолюції 00Н № 181 від 29 листопада 1947 р. на частині території Палес­тини. Єврейські політичні угруповання заздалегідь готува­лись до цієї важливої події. У жовтні 1947 р. вони утворили об'єднану надзвичайну комісію, яка прийняла рішення про формування збройних сил, про місцеве самоврядування, виро­била пропозиції щодо проекту конституції і кодексу законів майбутньої держави. 1 березня 1948 р. розпочала свою діяльність тимчасова державна рада із представників 12 по­літичних партій та організацій. До проголошення незалеж­ності були створені армія і деякі державні структури.

14 травня 1948 р. була прийнята Декларація незалежності. держави Ізраїль і сформований Її тимчасовий уряд, який очо­лив лідер Робітничої партії Д. Бен-Гуріон. 15 травня 1948 р. Сім арабських держав оголосили Ізраїлю війну, з якої він ви­йшов переможцем. У ході Палестинської війни 1948-І949 рр. Ізраїль захопив більшу частину території, на якій мала ство­рюватись арабська держава. Арабське населення з окупова­них земель втекло в сусідні країни. Перемога в Палестинській війні, значне розширення території суттєво вплинули на по­дальшу розбудову єврейської держави.

У 1949 р. були проведені загальні вибори в Установчі збори.

які проголосили себе першим парламентом Ізраїлю. Вони прий­няли «перехідний закон», що визначав республіканську форму

правління, функції парламенту, президента та уряду. Конститу­ція прийнята не була. Це пояснювалось небажанням правлячої еліти офіційно вказати кордони держави і дати гарантії прав неєврейського населення. Замість конституції був прийнятий блок конституційних законів, що регулювали різні сторони життя суспільства. Одним із них е закон про повернення (1950), відпо­відно до якого ізраїльське громадянство надавалось будь-якій особі єврейського походження, яка побажає приїхати в країну. Це положвииязакріплене в законі про громадянство (1952), де сказано: «Держава Ізраїль існує, щоб надати притулок євреям усього світу». Одночасно він визнав громадянами країни лише тих арабів, які н«а8 листопада 1952 р. знаходились у тому місці, де<жилиз моменту народження. Що автоматично'йозбавило гро­мадянства всіх біженців. ;

Важлива роя^ в ізраїльському суспільстві відводилась іудейській релігії. Раввини стежили за суворим дотриманням релігійних норм і свят. По'суботах заборонялось виконувати будь-яку роботу. Основи іудейської релігії викладались у шко­лах. Вводилась релігійна¹ цензура. Справи, пов'язані з особис­тим статусом "громадян,¹почали розглядатися судами рабинату, які виносили рішення на підставі галахи ^стародайніх законів Талмуду'! Тори. Неевреї і жінки не мали права сві'.дчйти в цих судах.' ;Р!яд законодавчих актів стосувався анексії захоплених у 1948'Ї949 рр. територій і перерозподілу власності 'арабського населення: закон про покинуті райони (1948), закон про власність відсутніх господарів (1950), закон про придбання землі (19*53). Вони передавали в руки держави або приватних' оЬіб майно і землі арабів, змушених покинути свою власність і рятуватись від бойових дій і насильства. Відповідно до закону про термін давності (1958) арабські 'селяни мали пред'явити документи 20-річної давності, часів англійського мандату, які б підтвердили їх право на землю. Ділянки тих," хто не зміг довести свої права, конфісковувались і передавались-єврейськім колоністам. Резуль­татом «євреїзації» арабської власності в цей період скористала­ся третина громадян Гз'раїЛю. Їм перейшло 25% усіх будівель у країні, 57,5 тис. квартир у містах, 10,7 тис. крамниць і майсте­рень. На землях, втрачених арабами, в 1948-1953 рр. було засно­вано 350 єврейських поселень.