Економічне й політичне Становище Ірану після Другої світової війни

Напередодні Другої світової війни великі держави відводи­ли Ірану важливе місце у своїх геополітичних планах. Фашис­тська Німеччина розглядала його як плацдарм для експансії на Близькому і Середньому Сході, Радянський Союз і Англія праг­нули цьому запобігти. В серпні 1941 р. СРСР, спираючись на статтю 6 радянсько-іранського договору 1921 р., ввів свої війська в Північний Іран. Одночасно Англія окупувала іранський південь. Реза-шах Пехяеві відрікся від престолу і виїхав з країни. Його син Мохаммед Реза-шах Пехлеві підписав угоду з СРСР і Вели­кобританією, за якою великі держави могли використовувати територію Ірануї-у своїх цілях. Англія скористалась нею для захисту нафтопромислів Південного Ірану та Іраку. По транс-іранській залізниці був налагоджений транзит військових ван­тажів з портів Перської затоки в СРСР.

Іран фактично жеретворйвся в протекторат Радянського Со­юзу й Англії, які иратеули закріпити свої'здобутки і готували відповідну опору. СВСР у;своїй зоні окупації спровокував анти­урядовий рух азербайджанці» ікурдів.Англія підтримала сепа­ратистські арабські організації, які виступали за відділення від Ірану істворення незалежної держави Хузіетан» ''Після виведен­ня радянських війську 1946 р. центральййй уряд придушив ці виступи силою зброї.

Вкінці 40-х - на початку 50-х рр. розгорнулось суперниц­тво Англії і США за контроль над іранською нафтою і ринком. Їх безцеремонне втручання у внутрішні справи країни викликало

179

обурення патріотично настроєних верств населення, які вважа­ли, що лише захист національних інтересів і опора на власні сили виведе Іран із затяжної економічної та політичної кризи. Був створений Національний фронт, який очолив відомий юрист Мохаммед Моссадик. У 1951 р. меджліс прийняв закон про на­ціоналізацію нафтопромислів і ліквідацію Англо-іранської на­фтової компанії. М. Моссадик очолив уряд і почав проводити закон у життя. Обурені Англія і США об'єднали свої зусилля і подали на Іран скаргу в Гаазький міжнародний суд. Англія та­кож добилася обговорення дій Ірану в Раді Безпеки ООЙ. Обидві міжнародні організації визнали правомірність рішення меджлі­су. Тоді Англія з метою тиску йа шаха і його оточення розірвала з Іраном дипломатичні відносини.

Патріотичні сили Ірану здобули перемогу, захищаючи еко­номічну незалежність країни. Проте прихильники тісного співробітництва з Заходом, сильної авторитарної влади на чолі з шахом були незадоволені успіхами Національного фронту, зростанням особистої популярності М. Моссадика. Їх опо­рою стала армія. В 1953 р. в Ірані стався державний перево­рот, який здійснили військові. Керівник перевороту генерал Захеді сформував уряд. Почалися переговори з Англією і СІЛА з питання про нафту, в ході яких сторони пішли на взаємні поступки. Створювався Міжнародний консорціум для управ­ління нафтовим господарством Ірану (1954) з восьми захід­них компаній, яким на 25 років надавалось право видобутку і переробки нафти. Іран отримував 50% від прибутків кон­сорціуму. Провідну роль у ньому продовжувала відігравати Англо-іранська компанія, якій належало 40% акцій. Концесії на розробку нафтових родовищ отримали американські, італійські, канадські компанії. Консорціум, збагачуючи західні держави, відіграв позитивну роль в індустріалізації Ірану, за­лучивши в його економіку інвестиції багатьох країн.

У 50-х роках Іран почав проводити політику «відкритих дверей» для іноземного капіталу, не завжди враховуючи інтере­си національної буржуазії. У країні діяло близько 1 000 інозем­них фірм. Національна промисловість розвивалась під контролем держави за рахунок закордонних позик і кредитів. На внутріш­ньому ринку панувало засилля іноземних товарів, імпорт у п'ять разів перевищував експорт. Помітно погіршилось становище народних мас. На початку 60-х рр. національний доход на душу населення становив 130 доларів, що було втричі менше, ніж у сусідній, теж небагатій Туреччині. Назрівали соціальні потрясін­ня. Щоб їм запобігти, необхідно було здійснити радикальні еко­номічні перетворення. Це добре розуміла правляча верхівка і Мохаммед Реза-шах.

180