logo search
Сергійчук І

Проведення ринкових реформ. Модернізація суспіл

Уряд Т. Озала розпочав проведення в життя нової і економічного розвитку, яка була вперше розроблена в 1980 ] потім доповнена в 1983-1984 рр. Вона передбачала технін модернізацію, перехід до відкритої ринкової економ.?

188

підвищення конкурентоспроможності національної продукції. Перевага надавалась приватному сектору. Одночасно залучались іноземні інвестиції, знімались обмеження на переведення при­бутків за кордон. Заохочувалась діяльність змішаних фірм» що працювали на основі сучасної техніки і технології. Пільгами скористалася велика і середня національна буржуазія. Дрібні виробники встановили ділові контакти з великими підприєм­ствами, одержуючи від них замовлення на сировину і напівфаб­рикати. В дрібному бізнесі а часом сформувався особливий сек­тор, де вироблялися дешеві низькоякісні товари для пострадянсь­кого ринку,

Від початку економічних реформ Туреччина досягла відчут­них успіхів. Розвиваються традиційні галузі промисловості -текстильна, шкіряна, харчова. Налагоджено виробництво елект­ротехніки, транспортних засобів, електроніки. За допомогою фірм країн - членів НАТО здійснюється виробництво військової тех­ніки - винищувачів, танків, ракет. Військово-промисловий ком­плекс швидко зміцнює свої позиції в наукоемному виробництві. Туреччина успішно завойовує ривки країн Близького і Серед­нього Сходу, прагне стати повноправним членом ЄЕС.

Країна змогла за короткий відрізок часу здійснити техноло­гічну революцію в сільському господарстві. Наполовину збільши­лась площа зрошувальних земель, урожайність зросла на 30-50%. Туреччина повністю вирішила свої продовольчі проблеми, а час­тину сільськогосподарської продукції направила на експорт.

В економіку були успішно інвестовані й кошти з нетради­ційних джерел фінансів. Багато турецьких робітників працює за кордоном, їх грошові перекази сім'ям у твердій валюті у 80-х роках досягали 2-3 млрд. дол. на рік. Держава допомогла при­ватному бізнесу створити необхідну інфраструктуру для обслу­говування іноземних туристів. Доходи від туризму становлять близько 4 млрд. дол. на рік. Уряд зміг залучити додаткові кош­ти на перебудову господарства. В 90-ті роки темпи розвитку Ту­реччини уповільнились, зараз її економіка пристосовується до нових умов.

У суспільній сфері сучасна Туреччина має більшість атри­бутів західної демократії. Обирається парламент, існує багато-партійна система, конфедерація профспілок, дозволені страйки, демонстрації. Знято ряд заборон закону 1983 р. на політичну діяльність. Дуже популярним став вислів «Ми прийшли зі Схо­ду, але йдемо на Захід». В той же час деякі статті конституції передбачають обмеження демократичних'прав. Різко посилили свою діяльність ісламські фундаменталісти, які борються за за­міну світської республіки на ШаріатСьку державу. Вони створи­ли Партію благоденства на чолі з Йеджметтіном Ербаканом, яка

189

здобула переконливу перемогу на виборах 1995 р. Від коаліції з ісламістами для створення уряду відмовились усі світські партії, до влади вона не прийшла, а пізніше була заборонена як некон­ституційна. Але тепер турецькі політики у своїй діяльності му­сять враховувати мусульманський фактор. Найбільш впливови­ми буржуазними партіями є Партія вірного шляху (лідер Тансу Чіллер) і Партія вітчизни (лідер Масут Йилмаз).

Зовнішня політика Туреччини визначається союзом із США і участю у військовому блоці НАТО. Вона дотримується, як пра­вило, проамериканської орієнтації, на її території знаходяться десятки військових баз НАТО і США. Туреччина розширяє доб­росусідські відносини з державами регіону. Вона вступила в усі ісламські економічні і політичні організації, добивається ство­рення «ісламського спільного ринку», де могла б зайняти домі­нуючі позиції.

ЗО. ІЗРАЇЛЬ