Економічний і політичний розвиток Тайваню в 50-90-х роках

Після розгрому в другій китайській громадянській війні (1946-1949) гомінданівські власті і залишки армії перебралися на о. Тайвань. Туди ж були перевезені видатні культурні цінності, партійні й урядові архіви. Всього на Тайвань переїхало 2 млн.

чол. (при населенні острова 6 млн. чол.)

КНР мала всі об'єктивні можливості повністю розгромити Чан Кайші. Проте після початку корейської війни (1950-1953) США надали йому свою підтримку і військово-політичні гарантії. Всю другу половину XX ст. Тайвань розвивався під американсь­ким захистом.

Тайванський режим залишив за собою назву Китайська Рес­публіка. І КНР, і КР визнавали єдність і цілісність Китаю. Проте кожна сторона трактувала цей принцип на свою користь. Керів­ники КНР вважали Тайвань складовою частиною материкової держави, що тимчасово відділилася і яку слід приєднати. Лідери Тайваню Чан Кайші, Цзян Цзинго підкреслювали узурпаторсь­кий, незаконний характер комуністичного режиму на континенті і претендували на відновлення своєї влади над усім Китаєм. За

96

допомогою провідних західних держав на чолі із США Китайсь­ка Республіка зберегла міжнародні пріоритети. Саме вона пред­ставляла Китай в 00Н, зокрема в Раді Безпеки, та в інших міжна­родних організаціях. Під впливом і з допомогою США та СРСР сторони почали активно озброюватись. Військова доктрина КНР того періоду виходила з неминучості нової світової війни, а Тай­вань розглядався як база агресії світового імперіалізму проти континентального Китаю. Збройне протистояння створило небез­печну ситуацію в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

На Тайвані зберігалася диктатура Гоміндану. Партія зроби­ла переоцінку минулої діяльності, проаналізувала допущені по­милки і вела пошук шляхів створення стійкої державності. Вона розглядала себе як революційно-демократичну організацію, що базується на «трьох принципах Сунь Ятсена», прагне до звільнен­ня батьківщини і бореться проти світового комунізму. Відповід­но до конституції 1946 р. острів вважався республікою на чолі з президентом. Його вищий представницький орган - Національні збори - вирішував конституційні питання і обирав президента і віце-президента. Адміністрація Тайваню складалась із б палат-юанів: Законодавчого (однопалатного парламенту), Виконавчого (уряду). Контрольного (контроль за роботою виконавчих органів), Судового (розробка нових законів і доповнень до конституції). Екзаменаційний юань організовував проведення екзаменів для чиновників при вступі в урядові установи і просуванні по службі. Парламент не обирався. Він складався з незмінних депутатів, обраних ще в кінці 40-х років на континенті, і мав функціонува­ти «до повернення на материк». Його робота тривала 40 років. Суспільно-політичне життя регламентував прийнятий в 1949 р. «Тимчасовий закон про надзвичайний стан», який передбачав «мобілізацію сил на придушення комуністичного повстання» і проіснував 38 років. Заборонялась діяльність будь-яких угрупо­вань, об'єднань, гуртків, які могли б реорганізуватись у партії і створити опозицію Гоміндану. Чан Кайші, а потім його син Цзян ; Цзинго довічно займали посаду президента. У зовнішній політиці ^ тайванський режим орієнтувався на США, розглядаючи їх як v стратегічного партнера. В 1954 р. між КР і США був укладений

Договір про взаємну оборону, який мав захищати Тайвань від (^і можливої збройної агресії з боку комуністичного Китаю. В -ЇЛ97ІР. Генеральна Асамблея 00Н прийняла резолюцію про д .відновлення законних прав КНР в 00Н і виключення з усіх її ^органів тайванських представників. У світі офіційно почав ви­знаватися один Китай - Китайська Народна Республіка.

,?^ В економічній сфері на Тайвані під контролем держави при-йійкореними темпами формувались ринкові відносини. На початку і||реформ ВНП складав 137 дол. на душу населення. На першому

97

етапі реформ до кінця 60-х років СІЛА надавали Тайваню допо­могу. За 15 років (1950-1965) Тайвань одержав 2,5 млрд. дол. на військові потреби і 1,5 млрд. дол. - на підтримку економіки. 80% економічної допомоги вкладено в розвиток інфраструкту­ри, в сільське господарство і в підготовку кадрів, 20% - в про­мисловість. Держава надала великі пільги промисловим інвес­торам (низькі податки, виділення земель під промислову забу­дову тощо)- За приватним сектором резервувались нові сучасні галузі виробництва (електроніка, нафтохімія та ін.). В 1959 р. для фінансування приватного підприємництва уряд заснував «Корпорацію розвитку Китаю». В 60-ті роки держава вклала в підтримку приватного сектора 1,8 млрд. дол. Дозволялось відкри­вати іноземні банки. Для іноземних інвесторів засновувались «зони експортного виробництва». Почався процес поступової при­ватизації державної власності. В 1951-1964 рр. кількість при­ватних підприємств у промисловості, торгівлі і сфері послуг збільшилась з 68 тис. до 227 тис., приватні капіталовкладення зросли на 1 млрд. 353 млн. дол., а державні інвестиції - на 1 млрд. 253 млн. дол. Великі приватні корпорації не створювались. Співіснували державні компанії (близько 300) і величезна кількість приватних, переважно сімейних фірм, що надавало ви­робництву гнучкості, можливості швидко реагувати на потреби споживача. Тайвань зайняв передові позиції у світі з виготов­лення комп'ютерів, електронної побутової апаратури, одягу, взуття, спортивних яхт. Він постачав на експорт електронні компонен­ти, меблі, текстиль, продукцію металургії, хімії, точного машино­будування. Помітно зріс життєвий рівень народу.

На середину 80-х років Китайська Республіка мала вражаючі економічні успіхи, однак її політична система була тоталітарною, антидемократичною. В останні роки життя президент Цзян Цзинго (помер у 1988 р.) провів її реорганізацію. Було відмінено військо­вий стан, введено багатопартійність і свободу преси, деполітизова­но армію. Новий лідер Гоміндану Лі Денхуей продовжив перетво­рення. Були прийняті закони про загальнонародні вибори парла­менту і президента, про добровільну відставку попередніх членів парламенту, про громадські організації та ін. Виникло близько 80 партій. Головною опозиційною партією стала Демократична прогресивна партія. Вона вимагала відмови Гоміндану від моно­полії на владу, поділу партійних і державних структур і фінансо­вих коштів, свободи критики і т.д. На виборах 1991 р. в Націо­нальні збори ДПП завоювала 23% голосів. Зі складу Гоміндану виділилась Нова партія (1993). XIV конгрес Гоміндану (1993) ввів обрання керівництва партії шляхом таємного голосування, а в програмних документах партія почала називатись не революцій­ною, а демократичною. В 1996 р. голова Гоміндану Лі Денхуей

98

став першим президентом, обраним демократичним шляхом. На чергових виборах 2000 р. Гоміндан вперше зазнав поразки. Пре­зидентом був обраний представник Демократичної прогресивної партії Чень Шуньбянь, який після інаугурації оголосив про вихід з її рядів і свою позапартійність.

Після 1971 р. Тайвань не визнається світовимспівтоварис-твом як окрема держава і знаходиться в дипломатичній ізо­ляції. Незважаючи на специфіку такого становища, він має ди­пломатичні відносини з 30-ма країнами. Це невеликі держави Карибського басейну. Південної Америки, Африки. Неофіційні зв'язки він підтримує зі 120-ма країнами, в т.ч. з Україною.

В 1991 р. нове керівництво Тайваню зняло попередню уста­новку щодо розколу Китаю. Режим більше не претендував на відновлення своєї юрисдикції на материку і визнавав, що з КНР потрібно співпрацювати і шукати шляхи для відновлення єдності Китаю. Можливість входження до складу КНР за концепцією «одна держава - дві суспільні системи» тайванські лідери поки що рішу­че відхиляють, вважаючи цей варіант «поглинанням» з боку кому­ністичного Китаю. З їх точки зору, приклад Гонконгу і Аоминя неприйнятний для Тайваню, бо ці території були колоніями, тому їх доля вирішилась без участі народних мас, шляхом передачі юрис­дикції держав-метрополій КНР. Тайванська сторона пропонує вес­ти переговори за формулою «одна країна - два уряди, два рівні суверенні партнери»', які рівноправно здійснюють контроль над «відповідними-територіями». Між КНР і Тайванем розширюють­ся економічні і гуманітарні відносини. Громадяни Тайваню здобу­ли право відвідати родичів на материку, а також сімейні усипаль­ниці на кладовищах; Так, усипальниці Чан Кайші і Цзян Цзинго в Тайбеї вважаються тимчасовими, бо за багатовіковими моральни­ми законами ці діячі' мають бути поховані на родинному кладо­вищі в повіті Фенхуа провінції Чжецзянь в КНР. З 1992 р. тай­ванські організації Асоціація з розвитку відносин між двома сто­ронами протоки і Фонд обміну між берегами Тайванської протоки ведуть торгівлю і налаїоджують ділові контакти з материком. Пе­реговори офіційних делегацій КНР і Тайваню відбуваються з пере­рвами. Зближення позицій сторін поки що не спостерігається.