Арабо-ізраїльські війви 1967, 1973, 1982 рр.

5 червня 1967 р. Ізраїль розпочав війну проти Єгипту, Сирії, Йорданії. Його військово-повітряні сили завдали удару по 16 єгипетських військових аеродромах. Використовуючи фактор раптовості, Ізраїль захопив Синайський півострів, сектор Газа, землі на західному березі р. Йордан, арабську частину Єрусали­ма, Голанські висоти. Всього було загарбано 70 тис. кв. км арабсь­ких територій. Активні бойові дії велася протягом перших шести днів, потім війна набула затяжного характеру. У 1970 р. сторо­ни підписали перемир'я, .

22 листопада 1967 р. Рада Безпеки 00Н прийняла резолю­цію № 242, яка містила положення про вивід ізраїльських військ з окупованих територій, припинення війни на Близькому Сході, визнання права на суверенітет усіх держав регіону, справедливе вирішення проблеми палестинських біженців» свободу навігації в міжнародних водах.

6 жовтня 1973 р. розпочалася четверта арабо-ізраїльська війна, в якій воювали Єгипет, Сирія та Ізраїль. Бойові дії пока­зали значно вищий рівень боєздатності арабських армій, які одер­жали передову радянську військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони, літаки, танки. Ізраїльська армія заз­нала важких поразок. У ході війни арабські країни застосували економічні санкції проти Заходу, який надавав підтримку Ізраї­лю, припинили поставляти нафту на світовий .риноїк, вдо викли­кало енергетичну кризу і різке зростання пін ва нафтопродук­ти. Більшість європейських держав виступили »з-;вакликом дот­римуватися резолюції Ради Безпеки 00Н від 22 листопада 1967 р. Англія і Франція заборонили експорт збрОїіВокдочим сторонам.

Результати чотирьох арабо-ізраїльських воєн переконливо довели, що вирішити палестинську проблему] лище силою зброї неможливо. Почалися пошуки шляхів поді'І'ичноговрегулюван-ня. Організація визволення Палестини знала свою вимогу зни­щення держави Ізраїль і визнала можливість переговорів, що змінило ставлення до неї у світі. В 1974 рьі делегація ОВП впер­ше була запрошена на засідання Генеральної Асамблеї 00Н і одержала міжнародне визнання як законний представник арабсь­кого народу Палестини. Їй надавався статус спостерігача в 00Н, вона дістала право працювати в інших міжнародних організа­ціях, почала завойовувати прихильників.

205

Після війни 1973 р. була порушена загальноарабська єдність щодо палестинського питання. Новий президент Єгип­ту А. Садат змінив зовнішньополітичну орієнтацію (з Радянсь­кого Союзу на США) і розпочав сепаратні переговори з Ізраї­лем. В 1979 р. в літній резиденції президента США Кемп-Девіді був підписаний мирний договір між Ізраїлем і Єгип­том. Між обома країнами припинявся стан війни, ізраїльські війська поетапно виводились із Синайського півострова, де відновлювався єгипетський суверенітет. Цей договір відпові­дав національним інтересам Єгипту, але завдавав шкоди за­гальним арабським інтересам і боротьбі з Ізраїлем. Він дістав високу оцінку на Заході. Політичні лідери Єгипту та Ізраїлю А. Садат і М. Бегін були нагороджені Нобелівською премією миру за новий підхід до близькосхідного врегулювання і про­рив у складних арабо-єврейських відносинах. Арабські краї­ни розцінили дії А. Садата як зраду, розірвали з Єгиптом дипломатичні відносини та економічні зв'язки. Садат був убитий мусульманськими терористами.

У 1982 р. Ізраїль розв'язав війну проти Лівану, прагнучи знищити штаб-квартиру Організації визволення Палестини та її збройні формування. Ізраїльські війська захопили Бейрут і витіснили палестинців з території Лівану. На лівано-ізраїльсь-кому кордоні була створена 45-кілометрова зона безпеки. Згідно з рішенням Ліги арабських держав, у Лівані постійно знахо­дяться війська Сирії.