4. Монголія Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.

На початку новітньої історії за рівнем розвитку Монголія була однією з найбільш відсталих країн Азії. За даними перепи­су 1918 р. в ній проживало близько 600 тис. чол., із них 92,2% - арати, 7,8% - феодали. В країні налічувалось 780 монастирів, у яких перебувало 120 тис. лай три загальній чисельності чоло­вічого населення 237 тис. Кількість-грамотних становила всьо­го 1% населення. Існувала одна світськазагальноосвітня школа, в якій навчалось 100 учнів. Кілька'шкіл діяло при монастирях. У країні працював один професійний лікар.

З XVII до початку XX ст. ^Монголія входила до складу Пінської імперії. Після початку Сіньхайської революції в Ки­таї 1911 р. була проголошена її незалежність у формі теокра­тичної монархії. Державу очолив лідер ламаїстської церкви бог-до-геген Джебзун-Дамба Хутухта VIII. Так була відновлена мон­гольська національна державність. Проте Т^їггая був категорич­но проти виходу Монголії з його складу. Міжнародний статус так званої Зовнішньої Монголії остаточно Визначила російсько-китайсько-монгольська угода 1915 р. в Кяхті. Вона визнавалась

31

автономною державою в складі Китаю, що знаходилась під по-кровительством Росії. Китай визнавав її право на самостійну внутрішню політику, зобов'язувався не посилати туди війська і представників адміністрації. Монголія могла укладати з інши­ми державами будь-які угоди, крім політичних. Політичні і те­риторіальні питання щодо Монголії мали обговорюватись Ки­таєм і Росією за участю її представників. Залежність Монголії від Китаю фактично стала номінальною. Як автономна держава в складі Китайської республіки вона проіснувала до 1919 р. Богдо-геген був проголошений ханом Монголії і зосередив у своїх руках духовну і світську владу. Політичні функції глави лама­їстської церкви викликали незадоволення родової знаті, бо це було порушенням вікової традиції, відповідно до якої всемон-гольським правителем міг бути лише нащадок Чингізхана. Уряд богдо-гегена складався з п'яти міністрів: закордонних справ, внутрішніх справ, збройних сил, фінансів і юстиції. До нього не ввійшов жоден князь - правитель аймаків. Члени уряду не мали високого походження і висунулись завдяки особистим якостям. За допомогою Росії почалося формування національної армії. В листопаді 1919 р. війська північнокитайського мілітариста Сюй Шучжена окупували Монголію і ліквідували її автономію. Мон­гольська армія була роззброєна, національні органи влади роз­пущені. На останньому етапі громадянської війни в Росії в жовтні 1920 р. в Монголію вступила біла кінно-азіатська дивізія під командуванням барона Р.Ф. Унгерна, який на початку 1921 р.

оволодів столицею країни Ургою.

Основним заняттям населення було кочове скотарство. На

початку XX ст. в Монголії існував феодальний лад з кріпосним правом, численними повинностями селян на користь знаті і дер­жави. Богдо-геген вважався верховним власником землі і мав у своєму господарстві 16 тис. кріпаків і 50 тис. голів худоби. На користь держави арати мали виконувати понад 20 видів податків і повинностей, із яких найважчими були уртонний (поштово-транс­портний), військовий (витрати, пов'язані з утриманням армії) і хунс (утримання князів і чиновників). Так, для забезпечення ур-тонної повинності селяни безкоштовно виділяли 1700 юрт, 300 тис.

коней, 50 тис. верблюдів, 500 тис. овець на рік.

Рівень розвитку господарства Монголії характеризує той факт, що з-за кордону ввозилися шкіри, вовняні тканини, вершкове масло, бо не було національної промисловості, яка б переробляла місцеву сировину на потрібну продукцію. В економіці провідні позиції захоплювали торгово-посередницькі фірми Китаю, Росії, Великобританії, США та ін. Населення жило в страшних злид­нях, вимирало від чуми, віспи, туберкульозу, поганого харчуван­ня, відсутності медичного обслуговування.

32

Патріотично настроєні сили монгольського суспіль­ства ставили завдання полі­тичного і соціального визво­лення, ліквідації відсталості, проведення реформ. У 1919 р. в Урзі виникло два револю­ційні гуртки, організовані Д. Сухе-Батором і X. Чайбал-саном. Своєю метою вони ста­вили звільнення країни від іноземних загарбників, за­воювання національної не­залежності, досягнення для аратів-бідняків «щасливого життя без експлуатації люди­ни людиною». В 1921 р. була створена Монгольська народ­на партія (а 1925 р. - Мон­гольська народно-революційна партія). Монгольські револю­ціонери сформували тимчасовий народний уряд і свої збройні сили на чолі з Д. Сухе-Батором, які одержали бойове хрещення під Маймаченом. Тимчасовий уряд звернувся до командування Червоної Армії більшовицької'Росії з проханням вступити на територію Монголії і взяти участь у боях проти білих військ. Радянський експедиційний корпус під командуванням К.А. Ней-мана і бійці монгольської армії, очолювані Д. Сухе-Батором, 6 лип­ня 1921 р. звільнили Ургу. 11 липня 1921 р. Д. Сухе-Батор на всенародному мітингу проголосив перемогу народної революції в Монголії. Був утворений уряд на чолі з одним із керівників Народної партії Д. Бодо. Активну роль у створенні нової мон­гольської держави відіграли С. Данзан, Д. Догсом, Ц. Дамба-дорж, Бавасан, С. Буяннемах, Н. Жадамба, Д. Чагдаржав, Д. По­сол. Їх підтримала група патріотично настроєних діячів старого режиму: полководець, національний герой Хатан-батор Магсар-жав, колишній міністр закордонних справ в уряді богдо-гегена Б. Церендорж, вищий чиновник і відомий учений А. Амар та ін. В 1®24 р. була проголошена Монгольська Народна Республіка.

Д. Сухе-Батор